Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" червня 2015 р. м. Київ К/9991/5441/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України

в складі: головуючий - Стародуб О.П.,

судді - Ємельянова В.І., Рецебуринський Ю.Й.

секретар судового засідання - Сперкач Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2010р. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2011р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, управління Міністерства внутрішніх справ України на транспорті, третя особа - Державне казначейство України про поновлення на публічній службі, -

в с т а н о в и л а:

У лютому 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання дій протиправними та скасування наказу МВС України від 03.05.2006р. №243 в частині призначення його на посаду старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах сектора боротьби з незаконним обігом наркотиків УМВС України на транспорті, скасування наказів УМВС України на транспорті від 11.01.2007р. №6 та від 23.01.2007р. №11 о/с в частині звільнення його з органів внутрішніх справ, зобов'язання МВС України призначити його на посаду в оперативному підрозділі Центрального апарату МВС України, що відповідає раніше займаній посаді та спеціальному званню - підполковник міліції, стягнення з МВС України середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з серпня 2005 року по жовтень 2005 року з урахуванням індексації та моральної шкоди.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 23.04.2008р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2009р., позовні вимоги задоволено частково.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.04.2010р. постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.04.2008р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2009р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2010р. у задоволенню позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2011р. скасовано рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про виплату грошового забезпечення. Зобов'язано МВС України нарахувати та виплатити позивачу грошове утримання за період з серпня 2005р. та квітень 2006р. з урахуванням індексації. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

З такими рішеннями судів не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постановлені рішення та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.

Заслухавши доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, відповідно до пункту 45 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (затвер. постановою КМ УРСР від 29.07.1991р. №114) переміщення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу на нижчі посади при скороченні штатів провадиться прямими начальниками в межах наданих їм прав за умови, якщо немає можливості для призначення на рівнозначну посаду.

Згідно підпункту «є» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби з органів внутрішніх справ в запас (з постановкою на військовий облік) за порушення дисципліни.

Судами встановлено, що позивач проходив службу на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу карного розшуку Департаменту транспортної міліції МВС України.

Наказом МВС України від 20.10.2005р. №131 Департамент транспортної міліції було ліквідовано, посади скорочені, а працівники виведені у розпорядження МВС України.

Наказом МВС України від 03.05.2006р. №243 ОСОБА_1 призначено старшим оперуповноваженим в особливо важливих справах сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків УМВС України на транспорті з 18.04.2005р.

Наказом УМВС України на транспорті від 24.10.2006р. №235 на підставі актів від 03.08.2006р., 27.09.2006р., 06.10.2006р. позивачу за невихід на службу без поважних причин оголошено догану.

Актом від 07.11.2006р. встановлено, що позивач у період з 28.09.2006р. по 07.11.2006р. був відсутній на службі.

Наказами УМВС України на транспорті від 11.01.2007р. №6 та від 23.01.2007р. №11о/с позивач звільнений з органів внутрішніх справ України за підпунктом «є» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (за порушення дисципліни).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився апеляційний суд, виходив з того, що наказом МВС України від 03.05.2006р. №243 позивача призначено на посаду, рівнозначну раніше займаній, чим фактично поновлено його право на проходження служби в органах внутрішніх справ.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в нарахуванні та виплаті грошового утримання та задовольняючи в цій частині позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що позивач фактично знаходився у розпорядженні МВС України та не отримував грошове забезпечення протягом дев'яти місяців, а після призначення до УМВС України на транспорті йому протягом восьми з половиною місяців не перераховувалось та не виплачувалось грошове забезпечення.

З такими висновками судів колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи, а мотиви та доводи, наведені у касаційній скарзі, висновки судів не спростовують і є безпідставними.

Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог суди виходили з того, що факт невиходу позивача на службу підтверджено належними у справі доказами, оскаржувані накази про звільнення прийняті відповідно до вимог Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, а тому підстави для їх скасування відсутні.

З такими висновками судів колегія суддів не погоджується з наступних підстав.

Так, судами встановлено, що позивача звільнено з органів внутрішніх справ на підставі підпункту «є» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ за порушення дисципліни.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, вчиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

За правилами статті 16 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» дисциплінарне стягнення накладається у строк до одного місяця з дня, коли про проступок стало відомо начальнику.

В ході розгляду справи встановлено, що 07.11.2006р. комісією складено акт невиходу позивача на службу з 28 вересня по 07 листопада 2006 року. Причини невиходу на службу позивач не повідомив.

В подальшому, саме на підставі зазначеного акту позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно наказу від 11.01.2007р. за невихід на службу без поважних причин та систематичне ігнорування вказівок керівництва.

Поряд з тим, в порушення вимог статті 14 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» службове розслідування з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, зокрема, щодо наявності поважних причин невиходу позивача на службу, відповідачем призначене не було.

Інших фактів невиходу позивача на службу після 07.11.2006р. зафіксовано не було і відповідних актів суду не надано.

В свою чергу, наявний в матеріалах справи висновок службового розслідування від 24.10.2006р. стосується невиходу позивача на службу у попередні періоди, за що позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани згідно наказу УМВС України на транспорті від 24.10.2006р. №235.

Крім того, в обгрунтування рішення про звільнення відповідачем покладено також висновок атестаційної комісії, хоча за її результатами позивач підлягав звільненню через службову невідповідність, що є самостійною підставою звільнення з органів внутрішніх справ, яка не пов'язана з порушенням дисципліни, в т.ч. у вигляді невиходу на службу без поважних причин.

Крім того, судами не враховано, що в порушення вимог статті 16 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» дисциплінарне стягнення накладене на позивача після спливу місячного строку з дня, коли про дисциплінарний проступок стало відомо начальнику, оскільки факт невиходу позивача на службу зафіксовано актом від 07.11.2006р., який в той же день затверджено начальником УМВС України на транспорті, а наказ про звільнення в порядку статей 5, 12 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» та підпункту «є» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ винесено лише 11.01.2007р.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що висновки судів попередніх інстанцій в частині визнання наказів про звільнення позивача такими, що відповідають вимогам Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ є необгрунтованими і суперечать фактичним обставинам справи, а тому в цій частині судові рішення підлягають скасуванню, а вимоги позивача задоволенню.

Оскільки за правилами статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, а тому позивач підлягає поновленню на посаді, яку він займав на час звільнення з органів внутрішніх справ.

Відповідно до статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 210, 220, 223, 229, 230, 232, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2010р. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2011р. в частині відмови у задоволенні позову скасувати і в цій частині прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати накази Управління Міністерства внутрішніх справ України на транспорті від 11.01.2007р. № 6 та від 23.01.2007р. №11 в частині звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_1.

Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах сектора боротьби з незаконним обігом наркотиків Управління Міністерства внутрішніх справ України на транспорті з 23.01.2007р.

Зобов'язати Управління Міністерства внутрішніх справ України на транспорті виплатити в користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 23.01.2007р.

В частині поновлення ОСОБА_1 на службі та виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць допустити рішення суду до негайного виконання.

В іншій частині постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2010р. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2011р. залишити без змін.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку передбаченому главою 3 розділу IV КАС України.

Головуючий: О.П. Стародуб

Судді: В.І. Ємельянова

Ю.Й. Рецебуринський