Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" лютого 2015 р. м. Київ К/9991/43231/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до прокуратури Вінницької області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою прокуратури Вінницької області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2011 року,-

в с т а н о в и л а :

У червні 2010 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до прокуратури Вінницької області про визнання протиправними дій та зобов'язання відповідача здійснити розгляд звернень за його особистою участю, у відповідності до вимог Закону України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР).

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що відповідач, розглянувши подані ним звернення без його особистої участі, обмежив права, встановлені статтею 18 Закону № 393/96-ВР, а тому просив про задоволення позову.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2011 року позов задоволено частково, визнано протиправними дії та зобов'язано відповідача повторно розглянути звернення ОСОБА_4 від 12 квітня 2010 року відповідно до вимог Закону № 393/96-ВР, в решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, в частині задоволених позовних вимог, просить ухвалені ними рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про задоволення скарги з таких підстав.

Задовольняючи частково позов суди виходили з того, що відповідач, здійснюючи розгляд звернення позивача без його особистої участі, позбавив останнього права дати пояснення, а також документи стосовно інформації, яка міститься у його заяві.

Однак, такі висновки судів не відповідають нормам матеріального і процесуального права, з огляду на наступне.

У відповідності до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судами встановлено, що 12 квітня 2010 року ОСОБА_4 звернувся до Служби безпеки України з заявою, в якій повідомляв факти укриття Жмеринським міськрайонним прокурором факту корупції.

Вказане звернення направлено за належністю до прокуратури Вінницької області, яка в подальшому здійснювала його розгляд і надала заявнику відповідь.

Так, згідно з положеннями статті 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права, регламентовано Законом № 393/96-ВР.

Преамбулою до Закону № 393/96-ВР передбачено, що цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів.

Відповідно до статті 1 вказаного Закону, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

У відповідності до статті 18 Закону № 393/96-ВР, громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема, особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги.

В свою чергу, обов'язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг визначені статтею 19 Закону № 393/96-ВР, за змістом якої, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, крім іншого, на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу.

Отже, право заявника бути присутнім при розгляді заяви чи скарги забезпечується обов'язком на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу.

Виходячи з аналізу вказаних правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що право заявника бути присутнім при розгляді заяви чи скарги не є абсолютним та залежить від певних умов та обставин, зокрема, може бути реалізовано особою на власний розсуд у відповідності до його волі та бажання, однак лише у разі, якщо розгляд звернення відбувається на засіданні відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу і якщо такий порядок розгляду передбачено законодавством.

Питання діяльності органів прокуратури щодо розгляду та вирішення заяв, скарг і пропозицій також регулюється нормами Закону України від 5 листопада 1991 року № 1798-ХІІ «Про прокуратуру» (далі Закон № 1798-ХІІ).

Статтею 12 цього Закону встановлено, що прокурор розглядає заяви і скарги про порушення прав громадян та юридичних осіб, крім скарг, розгляд яких віднесено до компетенції суду.

Наказом Генерального прокурора України від 28 грудня 2005 року № 9гн, затверджено Інструкцію про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України (далі Інструкція), якою встановлюється порядок розгляду і вирішення звернень громадян, службових та інших осіб, запитів і звернень народних депутатів України, депутатів місцевих рад, а також прийому громадян, службових та інших осіб у Генеральній прокуратурі України, прокуратурах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, військових прокуратурах регіонів та Військово-Морських Сил України, міських, районних, міжрайонних і прирівняних до них прокуратурах.

Разом з тим, Інструкцією не передбачено розгляд звернень на засіданнях, колегіально, або в інший спосіб, який би давав можливість заявникові бути присутнім при розгляді заяви чи скарги.

Також, колегія суддів не може погодитись з висновками судів про те, що відповідач, здійснюючи розгляд звернення позивача без його особистої участі, позбавив останнього права дати пояснення, а також документи стосовно інформації, яка міститься у його заяві, оскільки ці права не є взаємозалежними, є різними за своїм змістом, а їх реалізація може здійснюватись окремо і незалежно.

Зокрема, права громадянина особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви, а також подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу можуть бути реалізовані через норми Закону № 393/96-ВР та Інструкції, наприклад шляхом викладення таких аргументів у письмовому вигляді на ім'я особи, що перевіряла заяву чи скаргу, під час особистого прийому або проведення перевірки, викладених у заяві чи скарзі обставин.

Колегія суддів наголошує і на тому, що Інструкція не суперечить Законам № 393/96-ВР та № 1798-ХІІ, не підміняє і не змінює змісту їх норм, натомість врегульовує порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України.

З огляду на викладене, застосування судами при розгляді даної справи правил пріоритетності законів над підзаконними актами, зокрема, положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, є помилковим, оскільки таке можливе лише у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту.

Враховуючи викладене, висновки судів про наявність підстав для задоволення позову не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Виходячи з того, що суди правильно встановили обставини справи, але при цьому неправильно застосували норми матеріального та порушили норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, їх слід скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

За приписами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу прокуратури Вінницької області задовольнити.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2011 року скасувати, прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.

Судді: Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк

В.В. Тракало