Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/20813/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Вербицької О.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04.06.2010

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2011

у справі № 2а-2228/10/0870

за позовом Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя

про визнання нечинними та скасування рішень щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій, - ВСТАНОВИВ:

Подано позов про визнання нечинними та скасування рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 06.04.2007 № 000672303 та від 06.04.2010 № 000682303.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 04.06.2010, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2011, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ДПІ у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя про застосування фінансових санкцій від 06.04.2010 № 000672303. У задоволенні решти позову відмовлено.

ДПІ у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення в частині задоволення позову та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено перевірку господарської одиниці (бару) позивача, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, за результатами якої складено акт від 29.03.2010 № 0146/08/29/23/НОМЕР_1, на підставі якого складено оспорювані рішення.

За рішенням від 06.04.2010 № 000672303 до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 3030,00 грн. на підставі ст. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 № 436/95 за порушення вимог п. 2.6 ст. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320, що полягало в тому, що позивач неоприбуткував готівку в сумі 606,00 грн. в книзі обліку розрахункових операцій, а саме: не здійснив запису на підставі фіскального звітного чеку - Z-звіту від 12.02.2010 № 0447.

Визнаючи протиправним вказане рішення відповідача, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що готівка була фактично оприбуткована позивачем, оскільки її проведено через реєстратор розрахункових операцій. Відсутність запису в книзі обліку розрахункових операцій є порушенням встановленого порядку ведення цієї книги, проте не доводить факту наявності в касі неоприбуткованих коштів.

Суд касаційної інстанції вважає, що позиція судів попередніх інстанцій не відповідає правильному застосуванню норм матеріального права.

Відповідно до п. 2.6. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320, уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Відповідно до п. 7.5. Порядку реєстрації та ведення книг обліку розрахункових операцій і розрахункових книжок, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.12.2000 № 614 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.02.2001 за № 106/5297, визначено, що використання книги ОРО, зареєстрованої на РРО, передбачає, зокрема щоденне виконання записів про рух готівки та суми розрахунків.

Виходячи з того, що законодавством під «оприбуткуванням готівки» у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО розуміється своєчасне (у день одержання готівкових коштів) здійснення обліку таких коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО, то не здійснення відповідних записів у книзі обліку розрахункових операцій згідно із Z-звітом у день одержання готівкових коштів у порядку, встановленому законодавством, не може вважатися «оприбуткуванням готівки».

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО оприбуткуванням готівки є сукупність дій з фіксації повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних розрахункової книги) та відображення на їх підставі готівки у книзі обліку розрахункових операцій. При цьому невідображення готівки у книзі обліку розрахункових операцій після їх проведення із застосуванням РРО є порушенням порядку оприбуткування готівки.

Така позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, який неодноразово висловився з цього питання, зокрема в постановах від 02.04.2013 у справі № 21-76а13 позовом ДП «Клінічний санаторій «Місхор» ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» до ДПІ у м. Ялті Автономної Республіки Крим про визнання протиправним та скасування рішення, від 02.04.2013 у справі № 21-439а13 позовом ПП «Регіон-Юг» до ДПІ у м. Євпаторії Автономної Республіки Крим про визнання протиправним та скасування рішення, від 12.11.2013 у справі № 21-370а13 за позовом ТОВ «Ресурс-Сервіс» до ДПА в Київській області, Васильківської ОДПІ Київської області (про визнання дій неправомірними та скасування рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2442 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Зважаючи на те, що позивачем не було оприбутковано готівкових коштів в сумі 606,00 грн. в порядку, передбаченому п. 2.6. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320, шляхом внесення відповідних записів згідно з фіскальним звітним чеком - Z-звітом до книги обліку розрахункових операцій, застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми є обґрунтованим. Тому, позов в цій частині не підлягає задоволенню.

За рішенням від 06.04.2010 № 000682303 до позивача застосовано фінансові санкції в сумі 2296,00 грн. на підставі ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» за порушення вимог ст. 15 цього Закону, що полягало у зберіганні алкогольних напоїв у місці зберігання, не внесеному до Єдиного реєстру.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині вимог про скасування вказаного рішення відповідача, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що торгівельний зал, в якому виявлено алкогольні напої, є місцем їх зберігання, яке має бути внесено до Єдиного реєстру.

Суд касаційної інстанції вважає, що позиція судів попередніх інстанцій не відповідає правильному застосуванню норм матеріального права.

Відповідно до ст. 15 Закону № 481/95-BP зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється в місцях зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, внесених до Єдиного реєстру, незалежно від того, кому належить таке місце зберігання, або того, за заявою якого суб'єкта господарювання таке місце зберігання було внесено до Єдиного реєстру.

Відповідно до ст. 1 Закону № 481/95-BР місце торгівлі - місце реалізації товарів, у тому числі на розлив, в одному торговому приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розташування, для тютюнових виробів - без обмеження площі, для алкогольних напоїв - торговельною площею не менше 20 кв. м, обладнане електронними контрольно-касовими апаратами (незалежно від їх кількості) або де є товарно-касові книги (незалежно від їх кількості), в яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів незалежно від того, чи оформляється через них продаж інших товарів.

Місце зберігання - місце, яке використовується для зберігання спирту, або приміщення, яке використовується для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, відомості про місцезнаходження якого внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання.

Таким чином, Закон № 481/95-BР розрізняє поняття «місце зберігання» та «місце торгівлі» і ці поняття не є тотожними, тому місце роздрібної торгівлі алкогольними виробами не є місцем їх зберігання.

Алкогольні напої були виявленні контролюючим органом в барі, тобто у місці роздрібної торгівлі, внесення якого до Єдиного державного реєстру Законом № 481/95-BР не передбачено.

На користь цієї позиції свідчить також доповнення Законом України від 20.05.2010 № 2275-VI статті 15 Закону № 481/95-BР частиною 36, згідно з якою суб'єкти господарювання, які отримали ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами, вносять до Єдиного реєстру тільки ті місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що розташовані за іншою адресою, ніж місце здійснення торгівлі.

Враховуючи наведене, рішення відповідача про застосування до позивача фінансових санкцій на підставі ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» є протиправним, тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Оскільки обставини у справі встановлено правильно, але суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, останні підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04.06.2010 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2011 скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати рішення Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя від 06.04.2010 № 000682303 про застосування до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 фінансових санкцій в сумі 2296,00 грн.

У задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1,70 грн. (одна гривня 70 коп.)

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді О.В. Вербицька

Ю.І. Цвіркун