Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" липня 2015 р. м. Київ К/800/16241/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Конюшка К.В.

суддів Гончар Л.Я., Чалого С.Я.

за участю:

секретаря Маджар О.М.

представників позивача Олійник О.Г., Васильківської Н.А.

представника відповідача Швидкої В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства «Черкаський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2015 року

у справі № 823/3811/13-а

за позовом державного підприємства «Черкаський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації»

до Черкаської міської виконавчої дирекції Черкаського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

про скасування рішення

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2013 року державне підприємство «Черкаський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Черкаської міської виконавчої дирекції Черкаського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, в якому, з урахуванням зменшення позовних вимог, просило скасувати рішення від 30.08.2013 № 191 про повернення страхових коштів та застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності у сумі 15 290,64 грн., в тому числі неправомірно використаних коштів 10 193,54 грн. та штрафу за порушення порядку витрачання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - Фонд) у розмірі 5 097,00 грн.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2015, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, ДП «Черкаський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» оскаржило їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій з мотивів порушення цими судами норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення - про задоволення позову.

У своїх запереченнях на касаційну скаргу Черкаська міська виконавча дирекція Черкаського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності просила залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як установлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної відповідачем планової перевірки дотримання норм чинного законодавства з питань загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням за період з 01.04.2011 по 30.06.2013 складено акт від 29.08.2013 № 566. У акті зазначено, що позивачем страхові кошти Фонду в розмірі 368,60 грн. використані з порушенням частини другої статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням». Крім того, в порушення статті 53 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» та пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням», позивачем до розрахунку соціальних виплат, які надаються за рахунок коштів Фонду, включались виплати, які не являються складовою заробітної плати, а саме, витрати на здешевлення вартості обідів у їдальні підприємства. У результаті такого порушення позивачем неправомірно витрачені кошти Фонду у розмірі 10 193,54 грн., а всього на суму 10 562,54 грн.

На підставі акта перевірки та відповідно до статті 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» відповідачем прийнято рішення від 30.08.2013 № 191 про повернення коштів Фонду та застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності, згідно з яким, позивач у 10-денний термін від дня отримання рішення, повинен повернути до бюджету Фонду страхові кошти в розмірі 15 843,54 грн., в тому числі: 10 562,54 грн. - неправомірно використані кошти та 5 281,00 грн. - штраф за порушення порядку витрачання коштів Фонду.

Також суд першої інстанції встановив, що позивачем відповідно до платіжного доручення від 06.09.2013 № 2762 частково сплачено неправомірно використані кошти Фонду, а саме в сумі 368,60 грн. та штраф у сумі 184,30 грн., а тому рішення відповідача від 30.08.2013 № 191 в цій частині позивачем не оскаржується.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що виплати працівникам на здешевлення вартості обідів у їдальні підприємства не входять до складу заробітної плати працівників, а є лише додатковою соціальною гарантією, встановленою колективним договором позивача. Отже, на думку судів попередніх інстанцій, позивач неправомірно враховував виплати працівникам на здешевлення вартості обідів у їдальні підприємства при обчисленні середньої заробітної плати для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, що призвело до надмірного витрачання коштів Фонду в розмірі 10 193,54 грн.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується зі вказаним висновком судів попередніх інстанцій та вважає його помилковим з огляду на таке.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 28 Закону України від 18.01.2001 № 2240-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (чинного на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2240-III), органи Фонду мають право проводити перевірки правильності використання страхових коштів страхувальниками, якими є підприємства, установи, організації.

Відповідно пункту 1 частини першої та частини другої статті 35 Закону № 2240-III допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві. Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця, а починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності - Фондом.

Відповідно до частини другої статті 53 Закону № 2240-III порядок обчислення середньої заробітної плати для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 № 1266, встановлено, що середня заробітна плата (грошове забезпечення) застрахованої особи обчислюється виходячи з нарахованої заробітної плати за видами виплат, що включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати (у тому числі в натуральній формі), які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці» (грошового забезпечення, розмір якого визначається згідно з нормативно-правовими актами, що регулюють порядок та умови його виплати), та підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб, не враховуючи передбачені законодавством пільги щодо сплати зазначеного податку чи суми, на які цей дохід зменшується, з яких сплачувалися страхові внески до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що фактично позивачем здійснювалась часткова компенсація вартості обідів, що є додатковим благом, яке надавалось працівникам підприємства.

Пунктом 165.1 Податкового кодексу України визначений виключний перелік доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного або річного оподатковуваного доходу, і у ньому відсутня грошова компенсація за обіди чи їх здешевлення.

При цьому, часткова компенсація вартості харчування також відсутня і серед переліку доходів, що складають базу оподаткування податком з доходів фізичних осіб, встановленому статтею 164 ПК України, однак зазначений перелік не є вичерпним, про що вказано у підпункті 164.2.19 вказаної статті Кодексу, а відтак вищеописане додаткове благо підлягає оподаткуванню в загальному порядку.

Ураховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач правомірно враховував виплати працівникам на здешевлення вартості обідів у їдальні підприємства при обчисленні середньої заробітної плати для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням в розмірі 10 193,54 грн., а тому оспорюване рішення відповідача підлягає скасуванню.

Зважаючи на викладене, доводи касаційної скарги заслуговують на увагу, у зв'язку з чим оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з постановленням нового судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного підприємства «Черкаський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» задовольнити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2015 року в цій справі скасувати.

Адміністративний позов державного підприємства «Черкаський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» задовольнити.

Скасувати рішення Черкаської міської виконавчої дирекції Черкаського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 30 серпня 2013 року № 191 про повернення страхових коштів та застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності у сумі 15 290 грн. 64 коп., в тому числі неправомірно використаних коштів у розмірі 10 193 грн. 54 коп. та штрафу за порушення порядку витрачання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності у розмірі 5 097 грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

(підпис)

К.В. Конюшко

Судді

(підпис)

Л.Я. Гончар

(підпис)

С.Я. Чалий

Згідно з оригіналом помічник судді М.Р. Мергель