Постанова про призначення слідчого/прокурора більше не потрібна?

"Суд не може погодитися з тим, що відсутність постанови про визначення певного слідчого або прокурора сама по собі означає, що цей слідчий або прокурор не мав відповідних повноважень." – саме до такого висновку прийшла колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі: головуючого Бущенка А.П., суддів Голубицького С.С., Крет Г.Р., при ухваленні постанови від 19.05.2020 у справі № 490/10025/17.

Мотивуючи свій висновок Суд вказав на те, що КПК України не вимагає, щоб кожне рішення, яке приймається у зв`язку з розслідуванням кримінального провадження, викладалося у формі постанови. Згідно ч. 3 ст.110 КПК України постанова виноситься слідчим або прокурором лише у випадках, передбачених цим Кодексом, або коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне.

Провівши аналіз положень КПК України Суд пересвідчився у тому, що визначення слідчого чи прокурора не є тим випадком, для якого Кодекс вимагає винесення постанови. Цей висновок було зроблено шляхом співставлення двох пунктів ч. 2 ст. 39 КПК України:
в пункті 1, який стосується визначення слідчого, слідчих або старшого слідчої групи керівником органу досудового розслідування, постанова не згадується, у той час як пункт 2 для відсторонення слідчого від розслідування прямо вимагає вмотивованої постанови. В свою чергу, ч. 1 ст. 37 КПК України не визначає, у якому вигляді має прийматися рішення про визначення процесуального керівника у розслідуванні.

Пославшись на принцип casus omissus pro omisso habendus est (пропущена норма має бути визнана навмисно пропущеною), Суд не виявив підстав додавати до тексту закону не висловлену в ньому вимогу щодо винесення постанови без прямої вказівки в КПК України і сформував більш загальний висновок про те, що відсутність у відповідних положеннях КПК України, які прямо стосуються регулювання цього питання, згадки про необхідність постанови, означає необов`язковість такої постанови для визначення конкретного слідчого або прокурора, яким доручається виконання відповідних повноважень у певній справі.

Вказане рішення стало доволі революційним, пішло в розріз зі сформованою практикою Верховного Суду та фактично знівелювало положення відомчих нормативно-правових актів Офісу генерального прокурора.

Верховний Суд неодноразово приходив до висновку, що рішення керівника відповідного органу про визначення слідчого/прокурора чи групи слідчих/прокурорів у конкретному кримінальному провадженні є процесуальним і має бути винесено у формі постанови (Постанови ВС у справах № 754/7062/15-к, № 761/20108/15-к, № 235/6337/18 та ін).

Враховуючи вимоги ст. 434-1 КПК України, Суд не міг самостійно відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду, та був зобов'язаний передати таке кримінальне провадження на розгляд об’єднаної палати Верховного Суду.

Зазначене прямо відповідало б вимогам КПК України та сприяло б виконанню завдань Верховного Суду, закріплених у ст. 37 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а саме забезпеченню однакового застосування норм права судами нижчих інстанцій.

Можливо колегія суддів не знала про протилежні висновки щодо застосування відповідних положень КПК України, що були викладенні у попередніх рішеннях Верховного Суду, проте пожинати плоди такого незнання доведеться усій правовій спільноті.

Особливу вагу рішенню від 19.05.2020 надає існуюча тенденція, згідно якої суди використовують (надають перевагу) останній за часом правовій позиції Верховного Суду, що може призвести до швидкого розповсюдження відповідної судової практики.

Цікавою також є та обставина, що описаним рішенням фактично було нівельовано вимоги
п. 2 розділу IV Наказу Генерального прокурора № 51 від 28.03.2019, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.04.2019 за № 363/33334, згідно якого керівники прокуратур усіх рівнів відповідною постановою визначають групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у провадженні. Зазначене лише підтверджує революційність описаного в цій статті рішення Суду.

Аналізуйте судовий акт: Непідписана керівником прокуратури постанова про призначення прокурора у кримінальному провадженні повноважень процесуальному керівнику НЕ надає (ВС/ККС № 235/6337/18 від 17.12.2019)

Дорога до пекла вимощена добрими намірами або наслідки потурання стороні обвинувачення

Згідно ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Рішенням Суду від 19.05.2020 сформовано висновок про те, що відсутність у відповідних положеннях КПК України, які прямо стосуються регулювання питання, згадки про необхідність винесення постанови означає необов`язковість такої постанови.

Отже, коли ще винесення постанови буде зайвим через відсутність прямої вказівки в
КПК України?

Приклад № 1. Рішення про об’єднання чи виділення матеріалів досудового розслідування, що приймається прокурором.

Так, ст. 217 КПК України не містить прямої вказівки про необхідність винесення постанови прокурором при об'єднанні чи виділенні матеріалів досудового розслідування. Що на практиці може призвести до випадків переміщення матеріалів з одного кримінального провадження до іншого без залишення будь-якого процесуального сліду. Адже витяг з ЄРДР містить відомості лише про факт об'єднання/виділення, але не містить відомостей про конкретні матеріали, що були виділенні.

В свою чергу, ст. 334 КПК України передбачає прямий обов'язок суду постановляти ухвалу про об'єднання чи виділення матеріалів кримінального провадження, що вже перебувають на розгляді суду.

Приклад № 2. Рішення про залучення особи до конфіденційного співробітництва та до проведення негласних слідчих (розшукових) дій в порядку ст. ст. 246, 275 КПК України.

Приклад № 3. Усі рішення прокурора вищого рівня, прийнятті в порядку ст. 313 КПК України.

Фактично прокурор вищого рівня може скасувати будь-які постанови підпорядкованих прокурорів та навіть закрити кримінальне провадження (у разі скасування постанови прокурора про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження) без винесення мотивованих постанов та будь-якого процесуального оформлення, що прямо підриває засади незалежності прокурора та суперечить все тому ж наказу Генерального прокурора № 51 від 28.03.2019.

Приклад № 4. Рішення прокурора про скасування окремих постанов слідчих, прийняті в порядку, визначеному п. 7 ч. 2 ст. 36 КПК України.

Приклад № 5. Рішення слідчого/прокурора про визнання особи потерпілою.

Приклад № 6. Рішення слідчого/прокурора про заміну законного представника особи у разі якщо дії чи інтереси законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє, в порядку ч. 4 ст. 44 КПК України.

На практиці це дозволить усувати від участі у процесуальних діях батьків неповнолітніх потерпілих та підозрюваних у кримінальному провадженні без винесення мотивованої постанови.

Приклад № 7. Рішення керівника органу досудового розслідування, прокурора про використання заздалегідь ідентифікованих (помічених) або несправжніх (імітаційних) засобів під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, в порядку ст. 273 КПК України.

Приклад № 8. Рішення слідчого/прокурора про застосування до особи заходів безпеки.

Мною зазначені лише деякі найбільш кричущі негативні наслідки описаного судового рішення, що можуть призвести до процесуальних зловживань сторони обвинувачення в ході здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень та порушення прав учасників такого кримінального провадження.

Аналізуйте судовий акт: Прокурор без повноважень - особу виправдано. (ВС/ККС у справі № 761/33311/15-к від 11.02.2020р.)

Для України вже звичною стала практика наявності обвинувального ухилу суду при розгляді кримінальних проваджень, а особливо "резонансних справ". Судді нерідко "заплющують очі" на порушення вимог процесуального законодавства стороною обвинувачення в процесі збирання доказів та під час кримінального провадження в цілому. Зумовлено це як і історією розвитку кримінального процесу на території України (особливо обвинувальною парадигмою радянської доби), так і суспільним запитом на "гучні посадки", про який зараз все частіше говорять перші особи держави та керівництво правоохоронних органів. Варто лиш згади недавнє висловлювання Генерального прокурора про те, що "суспільство вимагає крові". Та чи варто перетворювати зали судових засідань на Колізей?

Формування висновків Верховного суду потребує особливо виваженого та скрупульозного підходу, який має ґрунтуватись на принципах кримінального процесу, адже недалекоглядність та потурання стороні обвинувачення в питаннях кримінального переслідування особи неминуче призведе зловживань та вседозволеності.

Автор статті: Чаюн Віталій

Аналізуйте судовий акт: Територіальна підсудність органу досудового розслідування визначається за місцем знаходження (реєстрації) відповідного державного органу (ВС/ККС від 22 квітня 2020р.)