Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.03.2018 року у справі №758/4884/17

Постанова

Іменем України

31 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 758/4884/17-ц

провадження № 61-13426св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Державний вищий навчальний заклад «Київський університет управління та підприємництва»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2017 року у складі судді Супрун Г. Б. та постанову Апеляційного суду міста Києва

від 14 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Державного вищого навчального закладу «Київський університет управління та підприємництва» (далі - ДВЗН «КУУП») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що із 06 червня 2012 року по 11 вересня 2013 року вона працювала на посаді в.о. доцента кафедри суспільних і політичних дисциплін у ДВНЗ «КУУП». 11 вересня 2013 року звільнена з роботи на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку трудового договору, проте остаточного розрахунку на день звільнення проведено не було.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 14 травня 2014 року стягнуто з ДВНЗ «КУУП» на її користь суму заборгованості яка існувала при звільненні, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із 12 вересня

по 10 грудня 2013 року та моральну шкоду. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 14 травня 2014 року змінено рішення Подільського районного суду м. Києва

від 14 травня 2014 року, а саме зменшено розмір моральної шкоди з 3 000,00 грн

до 500,00 грн. В іншій частині рішення залишено без змін. Рішення суду виконано

09 вересня 2014 року.

У подальшому, рішенням Подільського районного суду м. Києва від 22 грудня

2014 року стягнуто з ДВНЗ «КУУП» на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за інший період, а саме за період із 12 грудня 2013 року по 08 вересня 2014 року та моральну шкоду. Оскільки вказане судове рішення не виконане, посилаючись на положення статей 115 116 117 КЗпП України, позивач просила стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із 09 вересня 2014 року по 23 жовтня 2017 року, за 783 робочих дні у розмірі 167 283,50 грн.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позовні вимоги є безпідставними.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального права, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, немає.

У березні 2018 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Подільського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів є незаконними, оскільки факт остаточного розрахунку не доведено, документів на підтвердження повного розрахунку з позивачем не існує, копія наказу про звільнення та копія трудової книжки позивача не є доказами повного розрахунку при звільненні, отже судами порушено частину шосту статті 81 ЦПК України, адже суд, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги чи заперечення сторін, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, має мотивувати свої дії та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_3

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судове рішення судів першої і апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей 213 214 ЦПК України 2004 року щодо законності та обґрунтованості.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 працювала у ДВНЗ «КУУП» із 06 червня 2012 року по 14 лютого 2013 року на посаді в.о. доцента кафедри суспільних і політичних дисциплін, а із 15 лютого по 11 вересня 2013 року працювала на посаді доцента кафедри суспільних і політичних дисциплін.

Наказом від 29 серпня 2013 року за № 63-з ОСОБА_3 звільнено з роботи

з 11 вересня 2013 року у зв'язку із закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.

У день звільнення 11 вересня 2013 року відповідачем з ОСОБА_3 остаточний розрахунок проведено не було.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 14 травня 2014 року з ДВНЗ «КУУП» на користь ОСОБА_3 стягнуто заборгованість із заробітної плати (яка існувала у відповідача перед ОСОБА_3 на день її звільнення з роботи - 11 вересня 2013 року ) у розмірі 5 337,67 грн, суму середнього заробітку за період (з 12 вересня 2013 року по 10 грудня 2013 року) затримки розрахунку при звільненні у розмірі

9 973,12 грн, компенсацію за спричинену моральну шкоду у розмірі 3 000,00 грн.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 06 серпня 2014 року змінено рішення Подільського районного суду м. Києва від 14 травня 2014 року, зменшено розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню із ДВНЗ «КУУП» на користь ОСОБА_3

з 3 000,00 грн до 500,00 грн, у іншій частині рішення залишено без змін.

09 вересня 2014 року проведено розрахунок шляхом списання коштів з рахунку відповідача на особовий рахунок позивача у ПАТ КБ «Надра»: 5 377,67 грн - заборгованість при звільненні, 9 973,12 грн - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди у розмірі 500,00 грн.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 22 грудня 2014 року стягнуто з ДВНЗ «КУУП» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 28 516,89 грн за період із 12 грудня 2013 року по 08 вересня 2014 року та на відшкодування моральної шкоди 500,00 грн, а всього6 29 016,89 грн.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 грудня 2014 року не виконане.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівнику не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а у разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України

від 20 листопада 2013 року у справі № 6-114цс13.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Проте, необхідно розрізняти за своїм характером правовідносини, які виникають між працівником та роботодавцем у період невиконання рішення суду про стягнення заборгованості по належним працівнику при звільненні сум, та правовідносини, коли остаточний розрахунок з працівником проведено та не виконується рішення суду про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України.

У першому випадку до правовідносин сторін застосовуються положення статті 117 КЗпП України, а саме: якщо працівнику не були виплачені належні від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, то за весь період затримки розрахунку при звільненні, до якого також може входити період невиконання рішення суду про стягнення указаних сум, з роботодавця підлягає стягненню на користь працівника середній заробіток за умов, передбачених наведеною статтею.

Разом з тим, у другому випадку, коли має місце невиконання рішення суду про виплату сум, стягнутих на підставі 117 КЗпП України, то до цих правовідносин положення статті 117 КЗпП України не застосовуються, і права стягувача (колишнього працівника) забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання грошового зобов'язання.

Враховуючи, що рішенням Подільського районного суду м. Києва від 22 грудня

2014 року на користь позивача вже стягнуто на підставі статті 117 КЗпП України

28 516,89 грн середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, то за період невиконання цього судового рішення відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що роботодавцем остаточний розрахунок з ОСОБА_3 проведений 09 вересня 2014 року, а тому, саме 09 вересня 2014 року закінчився період затримки розрахунку при звільненні.

Доводи касаційної скарги про те, що висновки судів є незаконними, оскільки факт остаточного розрахунку не доведено, документів на підтвердження повного розрахунку з позивачем не існує, копія наказу про звільнення та копія трудової книжки позивача не є доказами повного розрахунку при звільненні і не встановлюють цей факт, є безпідставними, оскільки факт проведення остаточного розрахунку з позивачем встановлено судами попередніх на підставі наявних у справі матеріалів, і цей факт встановлено судовим рішенням Подільського районного суду м. Києва від 22 грудня 2014 року, де підставами заявлених позивачем вимог було проведення з нею розрахунку саме 09 вересня 2014 року.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г.І. Усик