Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.06.2019 року у справі №683/2450/18

Постанова

Іменем України

31 липня 2019 року

м. Київ

справа № 683/2450/18

провадження № 61-10874св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Старокостянтинівська міська рада, Комунальне підприємство по експлуатації теплового господарства «Тепловик» Старокостянтинівської міської ради,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Старокостянтинівської міської ради, Комунального підприємства по експлуатації теплового господарства «Тепловик» Старокостянтинівської міської ради про скасування незаконного розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 грудня 2018 року у складі судді Андрощука Є. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Янчук Т. О. Спірідонової Т. В., Купельського А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 26 березня 2015 року між ним та Старокостянтинівською міською радою було укладено контракт за № 103/2018-рк про призначення його на посаду директора Комунального підприємства по експлуатації теплового господарства «Тепловик» Старокостянтинівської міської ради (далі - КП «Тепловик») терміном до 26 березня 2016 року.

01 березня 2016 року між ним та Старокостянтинівською міською радою було переукладено трудовий контракт, за умовами якого його було призначено на посаду директора КП «Тепловик» терміном до 04 лютого 2019 року.

Розпорядженням міського голови Старокостянтинівської міської ради від 03 липня 2018 року № 103/2018-рк контракт, укладений з ним достроково розірвано та звільнено його з посади директора КП «Тепловик» за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України.

Його звільнення відбулося на підставі підпунктів «а», «в» пункту 22 Контракту у зв`язку з систематичним невиконанням керівником без поважних причин обов`язків покладених на нього цим контрактом, зокрема пункту 6 Контракту в частині його обов`язку забезпечувати виконання завдань підприємства, передбачених законодавством, що проявилось у порушенні ним вимог пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про відкритість використання публічних коштів» в частині невиконання обов`язку щодо оприлюднення інформації про використання публічних коштів підприємством КП «Тепловик» за 2016-2017 роки; у невиконанні підприємством КП «Тепловик» зобов`язань перед бюджетом щодо сплати податків та допущення станом на 01 липня 2018 року податкової заборгованості зі сплати податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб, а також у невиконанні зобов`язань КП «Тепловик» щодо виплати заробітної плати працівникам підприємства, внаслідок чого станом на 01 липня 2018 року утворилась заборгованість з виплати заробітної плати працівникам підприємства за травень 2018 року.

Розпорядженням від 27 серпня 2018 року внесено зміни до розпорядження Старокостянтинівського міського голови від 03 липня 2018 року № 103/2018-рк, а саме останній абзац пункту 1 викладено в новій редакції «Днем розірвання контракту та звільнення ОСОБА_1 » з посади директора КП «Тепловик» вважати 27 серпня 2017 року».

Під час своєї трудової діяльності на посаді директора КП «Тепловик» ним дотримувалися вимоги Закону України «Про використання публічних коштів», водночас, в розпорядженні міського голови від 03 липня 2018 року не зазначено, які саме порушення ним допущені щодо виконання вказаного закону.

Крім того, зазначена в оскаржуваному розпорядженні заборгованість підприємства по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та заборгованість по заробітній платі виникли з незалежних від нього причин.

Вважає, що його повинні були звільнити на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України.

Крім того, його звільнення відбулося у період його тимчасової непрацездатності, оскільки він перебував на стаціонарному лікуванні у період з 22 червня 2018 року до 07 вересня 2018 року, що є порушенням його трудових прав і як наслідок є правовою підставою для поновлення його на роботі.

Незаконним звільненням з роботи йому завдано моральну шкоду, що проявилася у погіршенні стану його здоров`я, а також втратою нормальних життєвих зв`язків, що вимагають від нього додаткових зусиль для організації його життя.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати незаконним розпорядження Старокостянтинівського міського голови від 03 липня 2018 року № 103/2018-рк та розпорядження від 27 серпня 2018 року № 116/2018-рк про розірвання з ним контракту від 01 березня 2016 року та звільнення його з посади директора КП «Тепловик»; поновити його на роботі на посаді директора КП «Тепловик»; стягнути з КП «Тепловик» на його користь середній заробіток за період вимушеного прогулу з 27 серпня 2018 року по день ухвалення рішення про поновлення на роботі та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 грудня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що розірвання контракту та звільнення ОСОБА_1 не є дисциплінарним стягненням, оскільки контракт розірвано та звільнено ОСОБА_1 з посади директора з підстав, передбачених контрактом, що є самостійною підставою, яка погоджена сторонами цього контракту. Враховуючи те, що спір між сторонами виник з приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом - пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України, а не у зв`язку із звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, тому положення частини третьої статті 40 КЗпП України на ці правовідносини не поширюються.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 22 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 грудня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 грудня 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 квітня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не встановлювалися і не досліджувалися питання, які саме договори не були оприлюднені на час перевірки на офіційному веб-сайті. Висновок суду про наявність порушення з боку КП «Тепловик» підпункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про відкритість використання публічних коштів» є необґрунтованим та незаконним, оскільки на веб-сайті були своєчасно розміщені всі договори КП «Тепловик» за 2017, 2018 роки, тому розірвання трудового контракту є незаконним. Апеляційним судом до матеріалів справи було долучено довідку КП «Тепловик» від 18 лютого 2019 року № 208, в якій міститься перелік несвоєчасно висвітлених договорів укладених протягом 2017 року. Однак вказана довідка не може бути доказом, оскільки була видана після його звільнення. Відповідач посилаючись на наявну заборгованість з виплати заробітної плати та сплати податку, не надав жодних доказів про наявність на підприємстві коштів на погашення зазначеної заборгованості та не довів його вину в утворенні такої заборгованості, оскільки на час його звільненні такої заборгованості не існувало. В період його роботи на посаді директора КП «Тепловик» він не допускав порушень трудової дисципліни, фактів систематичного невиконання обов`язків, покладених на нього контрактом, тому підстав для його звільнення немає.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

03 липня 2019 року Старокостянтинівська міська рада подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін, посилаючись на те, що підстави для розірвання контракту із ОСОБА_1 підтверджені документально та передбачені виключно укладеним із ним контрактом і встановлені судами попередніх інстанцій. З урахування особливостей контрактної форми трудового договору, наявність чи відсутність вини не є визначальним для припинення дії контракту. Визначальним у даному випадку є сам факт порушення, а встановлена вина керівника лише додатково підтверджує законність оскаржуваного наказу.

09 липня 2019 року КП «Тепловик» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмови в її задоволенні, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є незаконними, безпідставними та необґрунтованими. Судами попередніх інстанцій правильно і всебічно досліджено надані сторонами докази, тому рішення судів є обґрунтованими, прийнятими на підставі чинного законодавства і практики суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 березня 2015 року між Старокостянтинівською міською радою та ОСОБА_1 було укладено контракт, за умовами якого ОСОБА_1 призначено на посаду директора КП «Тепловик» терміном до 26 березня 2016 року.

01 березня 2016 року Старокостянтинівською міською радою було переукладено контракт з ОСОБА_1 про призначення його на посаду директора КП «Тепловик» на термін до 04 лютого 2019 року.

Розпорядженням голови Старокостянтинівської міської ради від 18 червня 2018 року № 182/2018-рвс ОСОБА_1 було оголошено догану за систематичне невиконання протягом квітня-травня 2018 року без поважних причин обов`язків, покладених на керівника підприємства, в результаті чого для підприємства настали значні негативні наслідки, а саме припинення подачі гарячої води населенню міста.

Розпорядженням міського голови Старокостянтинівської міської ради від 03 липня 2018 року № 103/2018-рк контракт, укладений між Старокостянтинівською міською радою та ОСОБА_1 від 01 березня 2016 року розірвано та звільнено ОСОБА_1 з посади директора КП «Тепловик» за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України з підстав, передбачених:

підпунктом «а» пункту 22 Контракту, що виразилося у систематичному невиконанні керівником без поважних причин обов`язків покладених на нього цим контрактом, зокрема пункту 6 Контракту в частині його обов`язку забезпечувати виконання завдань підприємства, передбачених законодавством, що проявилося у порушенні ОСОБА_1 вимог пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про відкритість використання публічних коштів» в частині невиконання обов`язку щодо оприлюднення інформації про використання публічних коштів підприємством КП «Тепловик» за 2016, 2017 роки;

підпунктом «в» пункту 22 Контракту, що виразилося у невиконанні підприємством КП «Тепловик» зобов`язань перед бюджетом щодо сплати податків та допущення станом на 01 липня 2018 року податкової заборгованості зі сплати податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб, а також виразилось у невиконанні зобов`язань КП «Тепловик» щодо виплати заробітної плати працівникам КП «Тепловик» внаслідок чого станом на 01 липня 2018 року утворилася заборгованість з виплати заробітної плати працівникам підприємства за травень 2018 року.

Розпорядженням від 27 серпня 2018 року внесено зміни до розпорядження Старокостянтинівського міського голови від 03 липня 2018 року № 103/2018-рк, а саме: останній абзац пункту 1 викладено в новій редакції «Днем розірвання контракту та звільнення ОСОБА_1 » з посади директора КП «Тепловик» вважати 27 серпня 2017 року» доповнено пункту 2 розпорядження Старокостянтинівського міського голови від 03 липня 2018 року №1 03/2018-рк: наступним: «Бухгалтерії КП «Тепловик» здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані чотири календарних дні чергової відпустки за робочий рік з 04 липня 2018 року до 27 серпня 2018 року».

Пунктом 22 Контракту передбачено, що керівник може бути звільнений з посади, а цей контракт розірвано з ініціативи Органу управління майном, до закінчення терміну його дії: а) у разі систематичного невиконання керівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього цим контрактом; б) у разі одноразового грубого порушення Керівником законодавства чи обов`язків, передбачених контрактом, в результаті чого для підприємства настали значні негативні наслідки (понесено збитки, виплачено штрафи і т.д.); в) у разі невиконання підприємством зобов`язань перед бюджетом та Пенсійним фондом щодо сплати податків, зборів, обов`язкових платежів, а також невиконання підприємством зобов`язань щодо виплати заробітної плати працівникам чи недотримання графіка погашення заборгованості із заробітної плати.

Згідно з пунктом 6 розділу 2 контракту «Права та обов`язки сторін» керівник здійснює поточне (оперативне) керівництво підприємством, організовує його виробничо-господарську, соціально-побутову та іншу діяльність, забезпечує виконання завдань підприємства, передбачених законодавством, статутом підприємством та цим контрактом.

На виконання розпорядження міського голови від 21 червня 2018 року № 2221 фінансовим управлінням виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради було проведено перевірку фінансово-господарської діяльності КП «Тепловик» під час якої було встановлено, що звіти про використання коштів за 2016 рік до 31 січня 2017 року та за 2017 рік до 31 січня 2018 року підприємством КП «Тепловик» на Єдиному веб-порталі використання публічних коштів не оприлюднені в повному обсязі. Вже під час проведення перевірки, в порушення законодавчо встановлених термінів, підприємством КП «Тепловик» частково розміщено інформацію по договорах за 2017 рік - 13 договорів, однак інформація по договорах оприлюднена не в повному обсязі (специфікація відсутня). Перевіркою встановлено, що протягом 2017 року підприємством було укладено близько 120 договорів.

Згідно з довідкою КП «Тепловик» від 05 жовтня 2018 року № 693 станом на 03 липня 2018 року заборгованість зі сплати податку на доходи фізичних осіб по КП «Тепловик» становила 92 503,17 грн, а заборгованість підприємства з виплати заробітної плати працівникам - 232 516,32 грн (за травень 2018 року).

Наявність заборгованості із заробітної плати, заборгованості зі сплати податку та інших обов`язкових платежів станом на 01 липня 2018 року підтверджується актом Управління держпраці у Хмельницькій області від 20 грудня 2018 року та приписом про усунення виявлених порушень за цим актом № 22-06/3968-ІВ-1000 цього ж Управління від 20 грудня 2018 року.

Апеляційним судом встановлено, що перелік несвоєчасно висвітлених договорів у відповідності до Закону України «Про відкритість використання публічних коштів» укладених протягом 2017 року міститься в довідці КП «Тепловик» від 18 лютого 2019 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області.

25 червня 2019 року справа № 683/2450/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною шостою статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 23 Загальної декларації з прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до частини другої статті 23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.

Укладаючи контракт позивач погодився з його умовами, в тому числі з підвищеною відповідальністю за порушення його умов. Порушення хоча б одного з пунктів контракту є підставою для його дострокового розірвання.

Таку позицію підтримав і Конституційний Суд України, який у своєму рішенні від 09 липня 1998 року у справі щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України зазначив, що незважаючи на ці та інші застереження, що містяться в Кодексі законів про працю та інших актах трудового законодавства і спрямовані на захист прав громадян під час укладання ними трудових договорів у формі контрактів, сторонами в контракті можуть передбачатися невигідні для працівника умови: зокрема, це, як правило, тимчасовий характер трудових відносин, підвищена відповідальність працівника, додаткові підстави розірвання договору тощо.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

Згідно з пунктом 9 постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170 «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору» (далі - постанова № 170) контракт набуває чинності з моменту його підписання або з дати, визначеної сторонами у контракті, і може бути змінений за згодою сторін, складеною у письмовій формі.

У контракті передбачаються обсяги пропонованої роботи та вимоги до якості і строків її виконання, строк дії контракту, права, обов`язки та взаємна відповідальність сторін, умови оплати й організації праці, підстави припинення та розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов`язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи, організації чи роботодавця (пункт 10 постанови № 170).

Пунктами 15, 17 постанови № 170 передбачено, що у контракті визначаються режими робочого часу і часу відпочинку працівника. У контракті можуть визначатися додаткові, крім встановлених чинним законодавством, підстави його розірвання.

Згідно з пунктом 21 постанови № 170 у разі розірвання контракту з ініціативи роботодавця з підстав, установлених у контракті, але не передбачених чинним законодавством, звільнення проводиться за пунктом 8 статті 36 КЗпП України, з урахуванням гарантій, встановлених чинним законодавством і контрактом.

Таким чином, умовами строкового трудового договору (контракту) сторони, окрім строку його дії, узгоджують обсяги пропонованої роботи, порядок припинення та продовження контракту, а також підстави для його дострокового розірвання.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову дійшов обґрунтованого висновку про те, що розірвання контракту та звільнення ОСОБА_1 не є дисциплінарним стягненням, оскільки розірвання контракту та звільнення ОСОБА_1 з посади директора КП «Тепловик» відбулося з підстав, передбачених контрактом, що є самостійною підставою, яка погоджена сторонами цього контракту. З урахуванням особливостей контрактної форми трудового договору, наявність чи відсутність вини не є визначальним для припинення дії контракту. Визначальним у даному випадку є сам факт порушення, а встановлена вина керівника, лише додатково підтверджує законність оскаржуваного наказу.

Також обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що спір між сторонами виник із приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом - пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України, а не у зв`язку із звільненням працівника з ініціативи власника, або уповноваженого ним органу, норми частини третьої статті 40 КЗпП України, згідно з якою не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці, на ці правовідносини не поширюються.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що долучена апеляційним судом довідка КП «Тепловик» від 18 лютого 2019 року № 208 не може бути доказом, оскільки була видана після його звільнення, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом пункту 6 частини другої статті 356, частин другої, третьої статті 367 та пункту 1 частини першої статті 376 ЦПК України апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувалися з порушенням установленого порядку.

У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і безпосередньо в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати вимоги пунктів 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.

Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апеляційний суд долучив до справи новий доказ, а саме довідку КП «Тепловик» від 18 лютого 2019 року № 208, яка свідчить про несвоєчасне висвітлення ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про відкритість використання публічних коштів» укладених протягом 2017 року договорів. Вказана довідка має виключне значення для вирішення цієї справи, тому правомірно була долучена до матеріалів справи і їй дано належну оцінку.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій по суті заявлених вимог і не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 грудня 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська