Історія справи

Постанова

Іменем України

31 липня 2019 року

м. Київ

справа № 301/482/17

провадження № 61-33285св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

учасники справи:

скаржник - ОСОБА_1 ,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Іршавського районного суду Закарпатської області від 24 березня 2017 року у складі судді Пітерських М. О. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 07 червня 2017 року у складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Бисаги Т. Ю. Готри Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою про визнання незаконною та скасування постанови старшого державного виконавця Іршавського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області (далі - Іршавський РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області) Бобіти Т. В про відкриття виконавчого провадження.

Скарга мотивована тим, що 13 лютого 2017 року старшим державним виконавцем Іршавського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області Бобітою Т. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 705/2945/12, виданого 27 січня 2017 року Іршавським районним судом Закарпатської області, про стягнення з

ОСОБА_1 на користь Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області суми основного боргу в розмірі 207 405,97 грн, індексу інфляції - 21 390,13 грн, процентів - 14 017,64 грн, а всього 242 858,74 грн, а також 2 428,59 грн судового збору.

Скаржник вважає вказану постанову незаконною у зв`язку з невідповідністю її вступної та резолютивної частин положенням Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)). Так, у вступній частині постанови зазначено, що така винесена старшим державним виконавцем Іршавського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області Бобітою Т. В. Однак, у пункті 3 резолютивної частини постанови вказано про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця у розмірі 24 528,73 грн, що суперечить вимогам статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якої за примусове виконання рішення суду органами державної виконавчої служби стягується виконавчий збір до Державного бюджету України. У той же час за примусове виконання рішення суду приватним виконавцем стягується винагорода приватного виконавця.

Посилаючись на те, що чинним законодавством не передбачено одночасне стягнення з боржника і виконавчого збору, і винагороди приватного виконавця, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Іршавського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області Бобіти Т. В. про відкриття виконавчого провадження ВП № 53398431 від 13 лютого 2017 року.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Іршавського районного суду Закарпатської області від 24 березня 2017 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 15 червня 2017 року ухвалу Іршавського районного суду Закарпатської області від 24 березня 2017 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що державний виконавець при відкритті виконавчого провадження діяв в межах Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та допущена ним помилка виправлена постановою начальника відділу відповідно до вимог статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а тому підстави для визнання його дій неправомірними та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій і постановити нову ухвалу про задоволення скарги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 13 лютого 2017 року не відповідає вимогам пункту 7 Інструкції № 512/5, оскільки державний виконавець не зазначив куди і протягом якого часу підлягає оскарженню постанова про відкриття виконавчого провадження.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки», у справі № 301/482/17 (провадження № 61-33285св18) призначено повторний автоматизований розподіл.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 13 лютого 2017 року старшим державним виконавцем Іршавського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області Бобітою Т. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 705/2945/12, виданого 27 січня 2017 року Іршавським районним судом Закарпатської області, про стягнення з

ОСОБА_1 на користь Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області суми основного боргу в розмірі 207 405,97 грн, індексу інфляції - 21 390,13 грн, процентів - 14 017,64 грн, а всього 242 858,74 грн, а також 2 428,59 грн судового збору.

У пункті 3 резолютивної частини вказаної постанови зазначено про стягнення з боржника виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця у розмірі 24 528,73 грн.

Постановою Іршавського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області

від 14 березня 2017 року про перевірку виконавчого провадження пункт 3 постанови про відкриття виконавчого провадження від 13 лютого 2017 року ВП № 53398431 про стягнення з боржника виконавчого збору/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 24 528,73 грн скасовано в частині «основну винагороду приватного виконавця».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження»

(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 5 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 у разі виконання рішення майнового характеру в постанові про відкриття виконавчого провадження виконавець зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника за встановленою формою (додатки 1, 2) протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження та попереджає його про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Частиною п`ятою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»

(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі

10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що державний виконавець при відкритті виконавчого провадження діяв в межах Закону України «Про виконавче провадження»

(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та допущена ним помилка виправлена постановою Іршавського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області від 14 березня 2017 року відповідно до вимог статті 74 вказаного закону, а тому правові підстави для задоволення скарги відсутні.

Доводи касаційної скарги про те, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 13 лютого 2017 року не відповідає вимогам пункту 7 Інструкції № 512/5, оскільки державний виконавець не зазначив куди і протягом якого часу підлягає оскарженню постанова про відкриття виконавчого провадження, колегія суддів не бере до уваги з огляду на наступне.

Пункт 7 розділу І Інструкції 512/5 містить обов`язкові реквізити, які повинна містити постанова як окремий документ.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 5 резолютивної частини постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 13 лютого 2017 року визначено, що вказана постанова може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження».

Отже, вказане не є підставою для визнання незаконною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки у ній зазначено порядок її оскарження.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого

2010 року).

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є достатньо мотивованими та такими, що відповідають нормам закону.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Іршавського районного суду Закарпатської області від 24 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 07 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська А. І. Грушицький В. В. Сердюк