Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.07.2020 року у справі №201/10415/18

Постанова

Іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 201/10415/18

провадження № 61-8867св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С.

Ф.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2019 року у складі судді Антонюка О. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 травня 2020 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву мотивовано тим, що 10 березня 2011 року між банком та

ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до якого відповідачу був наданий кредит у розмірі 300 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту, який у подальшому збільшено, на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом.

Внаслідок несвоєчасної сплати боржником щомісячних платежів за користування кредитними коштами виникла заборгованість, яка станом

на 27 серпня 2018 року становила 110 396,49 грн, із яких: 40 291,03 грн - тіло кредиту; 28 410,67 грн - проценти за користування кредитом; 35 961,62 грн - пеня; 500 грн - штраф (фіксована частина); 5 233,17 грн - штраф (процентна складова), яку банк просив стягнути з відповідача.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2019 року у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 14 000 грн.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 травня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2019 року - без змін.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 12 000 грн.

Судові рішення мотивовані тим, що доказів укладення відповідачем та позивачем кредитного договору позивачем не надано. Доказів того, що позивачем був наданий кредит в розмірі та на умовах, передбачених вищезазначеним кредитним договором та, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг є складовою частиною укладеного між сторонами договору і що саме ці Умови та правила мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил, не надано. Тобто, позовні вимоги про стягнення заборгованості, заявлені банком, є недоведеними. При цьому з банку на користь відповідача підлягають стягненню витрати на правову допомогу адвоката, понесені відповідачем у судах першої та апеляційної інстанцій.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позовні вимоги є повністю доведеними, між сторонами існують кредитні правовідносини. Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій помилково не застосували положення статті 634 ЦК України, не звернули уваги на те, що підписуючи заяву-анкету відповідач погодилася саме з тими Умовами та Правилами надання банківських послуг, які були приєднані до позовної заяви. Банк надав відповідачу кредитні кошти, останній їх отримав, частково сплачував заборгованість, однак у повному обсязі їх не повернув, а тому наявні підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором. Вказує, що розмір стягнутих судами попередніх інстанцій витрат на професійну правничу допомогу є значно завищеним, документально не підтвердженим та неспівмірним зі складністю цієї справи.

Відзив на касаційну скаргу

У липні 2020 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справах судових рішень. Вказує, що банк не довів належними та допустимими доказами укладення між сторонами кредитного договору та надання кредиту. Зазначає, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг не є складовою частиною укладеного між сторонами договору.

Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення - без змін.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

14 липня 2020 року справу передано судді-доповідачу, а ухвалою суду

від 13 січня 2021 року її призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 березня 2011 року між сторонами укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.

За розрахунком банку станом на 27 серпня 2018 року за відповідачем утворилась заборгованість за вказаним договором у розмірі 110 396,49 грн, із яких: 40
291,03 грн - тіло кредиту; 28 410,67 грн - проценти за користування кредитом; 35
961,62 грн - пеня; 500 грн - штраф (фіксована частина); 5 233,17 грн - штраф (процентна складова).

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку

АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частиною 1 статті 1050 ЦК України.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 10 березня 2011 року процентна ставка не зазначена (а. с. 11).

Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 10 березня 2011 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку як невід'ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умоврозумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www. privatbank. ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (10 березня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (вересень 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому згідно з шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Колегія суддів зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір,

а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.

Колегія суддів вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank. ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами

10 березня 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.

Враховуючи вищевказані обставини, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ "ПриватБанк" дотримався вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення з відповідача заборгованості за процентами у розмірі 28 410,67 грн, заборгованості за пенею у розмірі 35 961,62
грн, а також за штрафами у розмірі 500 грн та 5 233,17 грн є обґрунтованим та таким, що узгоджується із вимогами чинного законодавства.

Разом з тим, безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 10 березня 2011 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в

будь-який час, що свідчить про порушення його прав, АТ КБ "ПриватБанк" вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, на що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, уваги не звернули.

При цьому надання коштів відповідачу підтверджується випискою з особистих рахунків останнього (а. с. 96-155), яка відповідно до пункту

62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України

від 04 липня 2018 року № 75, є підтвердженням виконаних за день операцій і призначається для видачі або відсилання клієнту.

Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення у частині відмови у стягненні заборгованості за тілом кредиту у розмірі 40 291,03
грн підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позову.

Згідно із частинами 1 , 4 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу

Згідно з частинами 1 -6 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін. ), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду надано договір про надання юридичних послуг

від 06 червня 2019 року, договір доручення від 12 червня 2019 року, додаткова угода № 1 до договору про надання юридичних послуг від 23 липня 2019 року, додаткова угода № 1 до договору доручення від 29 липня

2019 року, детальний опис робіт (наданих послуг), акти виконаних робіт від 06 червня та 23 червня 2019 року. Факт понесення ОСОБА_1 витрат на правову допомогу на загальну суму 26 000 грн підтверджується копіями квитанцій від 12 червня 2019 року (на суму 14 000 грн) та від 23 липня

2019 року (на суму 12 000 грн) (а. с. 65-72,181-184), які відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

За вказаних обставин, доводи касаційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" про недоведеність понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу є безпідставними.

За змістом частини 4 , 5 статті 137 ЦПК Українирозмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу від АТ КБ "ПриватБанк" до судів попередніх інстанцій не надходило, тоді як матеріали справи містять докази направлення відповідачем на адресу банку зазначених вище документів, а тому у судів не було підстав застосовувати принцип співмірності таких витрат.

Разом з тим, оскільки колегія суддів дійшла висновку про ухвалення нового рішення у відповідній частині, то розподіл зазначених витрат підлягає зміні.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи наведене, судові витрати сплачені сторонами у цій справі підлягають перерозподілу.

Оскільки позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при поданні позову, апеляційної та касаційної скарг у розмірі 7 929 грн підлягає стягненню пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 2 894,08 грн (розмір заявлених вимог - 110 396,49 грн (100 %), розмір вимог, що підлягають задоволенню - 40 291,03 грн (36,50 %) (7 929 х 36,50 % = 2 894,08).

Разом з тим, у судах попередніх інстанцій ОСОБА_1 поніс витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 26 000 грн (14 000 грн у суді першої інстанції та 12 000 грн у суді апеляційної інстанції).

З огляду на часткове задоволення позову, з банку на користь

ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені останнім витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16 510 грн (49 691,61 грн х 63,50 %).

Частиною 10 статті 141 ЦПК України визначено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

За таких обставин, враховуючи частковість задоволення позовних вимог і покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог, з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню різниця у розмірі 13 615,92 грн (16 510 грн - 2 894,08 грн).

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня

2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 травня

2020 року в частині відмови у задоволенні позову акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість за тілом кредитом у розмірі 40 291,03 грн.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня

2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 травня

2020 року в частині вирішення позовних вимог акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за процентами у розмірі 28 410,67 грн, заборгованості за пенею у розмірі 35 961,62
грн, а також за штрафами у розмірі 500 грн та 5 233,17 грнзалишити без змін.

Стягнути з акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі

13 615,92 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта