Історія справи

Постанова КЦС ВП від 30.10.2023 року у справі №671/909/22
Постанова КЦС ВП від 30.10.2023 року у справі №671/909/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 671/909/22

провадження № 61-8660св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

відповідач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 19 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Свої вимоги обґрунтовував тим, що є власником зазначеної квартири, у якій зареєстровані його син ОСОБА_3 та колишня невістка ОСОБА_2 , шлюб між якими розірвано 22 жовтня 2021 року.

23 червня 2021 відповідачка переїхала для постійного проживання у житловий будинок АДРЕСА_2 , проте заперечує проти зняття з реєстрації у його квартирі. Факт реєстрації ОСОБА_2 перешкоджає оформленню субсидії.

Посилаючись на те, що відповідачка понад рік без поважної причини не проживає у спірному житловому приміщенні та не приймає участі в його утриманні і не сплачує комунальні послуги, просив позов задовольнити.

У липні 2022 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , в якому просила визнати за нею право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 та вселити її до зазначеного житлового приміщення.

На обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що перебувала у зареєстрованому шлюбі із сином власника спірної квартири ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , вселилася у зазначене житлове приміщення в якості члена сім`ї. Власник ОСОБА_1 у квартирі не проживає, оскільки має інше житло.

Після розірвання у жовтні 2022 року шлюбу з ОСОБА_3 тимчасово переїхала проживати до своїх батьків, де, окрім них, проживає ще її брат із своєю сім`єю.

Вказувала, що спірну квартиру залишила через постійні сварки з колишнім чоловіком, а 23 червня 2021 року ОСОБА_3 , з відома батька, забрав у неї ключі від вхідних дверей, вигнав її з квартири, а згодом встановив додатковий замок на вхідних дверях. На її звернення впустити в квартиру відповідачі заперечують та перешкоджають їй користуватися житлом і майном, яке там знаходиться.

Посилаючись на те, що іншого житла вона немає, просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 08 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи первісний позов та відмовляючи у зустрічному позові, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 понад рік відсутня у квартирі без поважних причин і не вчинила дій, які можуть бути оцінені як волевиявлення до користування квартирою для власного проживання.

Відмову у зустрічному позові суд мотивував також тим, що сторони є сторонніми особами і вселення ОСОБА_2 в однокімнатну квартиру є неможливим.

Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 19 квітня 2023 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 08 грудня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право користування житловим приміщенням і вселено її у квартиру АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд виходив із того, що відповідачі за зустрічним позовом чинять перешкоди ОСОБА_2 у користуванні спірним житловим приміщенням, її непроживання у квартирі зумовлено поважними причинами. Інтерес до цього житлового приміщення, як до місця проживання, вона не втратила. Тому суд дійшов висновку про те, що правових підстав для визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, немає, та наявні підстави для задоволення її вимог про визнання права користування житловим приміщенням і вселення до нього.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

31 травня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий апеляційний розгляд.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року в справі № 715/574/20, від 01 березня 2023 року в справі № 296/1389/21 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17, від 04 липня 2018 року в справі №353/1096/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору.

Суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що вселення відбувається в однокімнатну квартиру, де зареєстрований та проживає його (позивача за первісним позовом) син, а також він, як власник, у разі необхідності також може проживати. Він та його син за рішенням суду повинні проживати в однокімнатній квартирі з особою протилежної статті, колишньою дружиною ОСОБА_3 , яка на теперішній час не є членом їх сім`ї.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_2 подала відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Волочиського районного суду Хмельницької області цивільну справу № 671/909/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання права користування житловим приміщенням та вселення.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . Право власності зареєстровано 17 січня 2018 року.

У листопаді 2018 році в зазначену квартиру вселилася ОСОБА_2 як член сім`ї власника житла, зокрема як дружина сина позивача (за первісним позовом) ОСОБА_3 та зареєстрована за вищевказаною адресою з 11 січня 2019 року до теперішнього часу.

22 жовтня 2021 року шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 розірвано.

Обґрунтовуючи підстави первісного позову, ОСОБА_1 посилався на те, що відповідачка понад рік не проживає у спірній квартирі, реєстрація місця її проживання за вказаною адресою обмежує його права як власника майна, створює перешкоди у користуванні та розпорядженні житлом, спричиняє додаткові витрати з оплати житлово-комунальних послуг, оскільки він позбавлений можливості оформити субсидію, у зв`язку з чим просив визнати її такою, що втратила право користування зазначеним житлом.

Як на підставу для задоволення зустрічного позову, ОСОБА_3 посилалась на наявність перешкод з боку ОСОБА_1 та його сина і її колишнього чоловіка ОСОБА_3 у користуванні спірною квартирою, яка є єдиним її житлом.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року в справі № 715/574/20, від 01 березня 2023 року в справі № 296/1389/21 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17, від 04 липня 2018 року в справі №353/1096/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Конституція України як Основний закон України передбачає як захист права власності, так і захист права на житло.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись у судовому порядку.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.

Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.

Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Право користування приватним житлом має речово-правовий характер, у зв`язку з чим припинення цього права повинно відбуватися згідно з вимогами статей 405 406 ЦК України, зокрема, житловий сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення, або через відсутність особи без поважних причин понад один рік у спірному житловому приміщенні.

Вичерпного переліку таких поважних причин законодавство не встановлює, у зв`язку з чим вказане питання вирішується судом у кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи та правил щодо оцінки доказів.

При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатися намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на житлове приміщення, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності, а також ставлення відповідача до спірного житла.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) зроблено висновок про те, що при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин із власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї щодо захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови, якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України.

Принцип пропорційності втручання в право особи на користування житлом шляхом визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням, не буде порушено у випадку, якщо особа тривалий час не проживає у спірному житловому приміщенні без поважних причин, не ставиться до нього, як до свого постійного місця проживання, а тому не має з ним достатніх триваючих зв`язків та має інше житло.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення, як і визнання такою, що втратила право користування житлом, буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

У справі, яка є предметом касаційного перегляду, апеляційний суд установив, що ОСОБА_2 зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 як дружина сина власника, тобто набула права користування житловим приміщенням на законних підставах.

Непроживання ОСОБА_2 у спірній квартирі, де знаходяться її речі, понад рік є незначним (залишила квартиру 23 червня 2021 року, а позов до неї пред`явлений 06 липня 2022 року) та зумовлено поважними причинами, зокрема неприязними відносинами з її колишнім чоловіком ОСОБА_3 після розірвання шлюбу, вчиненням їй перешкод у користуванні житлом, відсутністю ключів від замка вхідних дверей.

Під час розгляду справи ОСОБА_3 не заперечував той факт, що ОСОБА_2 не має ключа від вхідних дверей квартири.

18 жовтня 2021 року ОСОБА_2 звертаася із заявою до відділу поліції № 2 Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області щодо неправомірних дій ОСОБА_3 .

Відповідно до листа відділу поліції № 2 Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області від 05 листопада 2021 року факт ненадання ОСОБА_3 заявниці ключів від квартири, де вони проживали, знайшов своє підтвердження. З останнім проведено профілактичну бесіду з метою недопущення в подальшому протиправних дій щодо заявниці. ОСОБА_2 та рекомендовано звертатися до суду для вирішення цивільно-правового спору.

Згідно з актом від 29 серпня 2022 року, складеним депутатом Волочиської міської ради Кравець В. Г. за участю сусідів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 не проживає у квартирі АДРЕСА_1 з 23 червня 2021 року з причин обмеження доступу до вказаного житла.

Апеляційний суд не встановив та матеріали справи не містять будь-яких відомостей про наявність у ОСОБА_2 іншого, окрім спірного, житла.

З урахуванням комплексного аналізу обставин справи та наданих сторонами доказів, апеляційний суд установив, що факт відсутності ОСОБА_2 понад рік зумовлений поважними причинами, ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження того, що відповідачка за первісним позовом має інше житлове приміщення та має вільний доступ до спірного житла.

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення первісного позову ОСОБА_1 й припинення права ОСОБА_2 користування спірним житловим приміщенням та задовольнив її зустрічний позов.

Апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустив порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскарженого судового рішення, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження апеляційним судом та додаткового правового аналізу не потребують.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом відповідних доказів Верховний Суд не бере до уваги, оскільки вони були предметом дослідження судом апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судом висновків, викладених Верховним Судом в постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, оскаржене судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 19 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун