Історія справи

Постанова КЦС ВП від 30.10.2023 року у справі №515/1113/22
Постанова КЦС ВП від 30.10.2023 року у справі №515/1113/22

Постанова

Іменем України

30 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 515/1113/22

провадження № 61-9643св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 03 лютого 2023 року в складі судді Квєтки І. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 30 травня 2023 року в складі колегії суддів: Кострицького В. В., Назарова М. В., Лозко Ю. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 проусунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, у якому просила суд в якому просить усунути перешкоди у користуванні і розпорядженні належною їй земельною ділянкою площею 5,6043 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер: 5125081600:01:001:0592, в межах території Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області шляхом повернення земельної ділянки та скасування державної реєстрації речового права відповідача на користування земельною ділянкою, вчиненого на підставі договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 10 жовтня 2017 року, посилаючись на те, що вказаний договір вона не підписувала і своє волевиявлення на укладання договору не надавала, а тому він є неукладеним.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 03 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 30 травня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано державну реєстрацію іншого речового права (права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзиз) ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 5,6043 га кадастровим номером 5125081600:01:001:0592, що зареєстроване 08 грудня 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право: 24058768. Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належною їй земельною ділянкою площею 5,6043 га з кадастровим номером 5125081600:01:001:0592 шляхом повернення її з незаконного володіння ОСОБА_2 .

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що за відповідачем ОСОБА_2 08 грудня 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право користування земельною ділянкою позивачки на підставі договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 10 жовтня 2017 року, який є неукладеним, що порушує права та законні інтереси останньої на розпорядження належною їй земельною ділянкою.

Водночас суди установили, що факт укладення договору від 10 жовтня 2017 року не підтверджений належними доказами, відповідач не надав оригінал цього договору, тоді як позивач вжила всі можливі процесуальні засоби для його отримання.

З огляду на положення частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» суди дійшли висновків, що позовна вимога про скасування державної реєстрації є обґрунтованою, забезпечить реальне відновлення порушеного права позивачки, оскільки є підставою для припинення державним реєстратором речового права відповідача на земельну ділянку в силу Закону, а тому підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

29 червня 2023 року до Верховного Судучерез підсистему «Електронний суд» від імені ОСОБА_2 адвокат Племениченко Г. В. подав касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 21 червня 2023 року в справі № 567/874/22, від 25 січня 2023 року в справі № 756/10603/17, від 24 травня 2023 року в справі № 567/792/22, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судами норм процесуального права відповідно до пункту 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні спору в цій справі суди не врахували, що лише у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Натомість, суди попередніх інстанцій визнали факт неукладення спірного договору взагалі без призначення судової почеркознавчої експертизи. Разом із тим застосування наслідків ухилення від участі в експертизі можливе лише після постановлення ухвали про призначення експертизи та підтвердження факту ухилення особи від участі в експертизі.

Крім того, суди не врахували той факт, що в суді першої інстанції відповідач долучив до матеріалів справи оригінал державного акту належної позивачу земельної ділянки.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до державного акту на право приватної власності серії І-ОД № 047267, виданого 09 жовтня 2000 року на підставі рішення Дивізійської сільської Ради народних депутатів Татарбунарського району Одеської області від 27 липня 2000 року № 88, зареєстрованого у Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 833, ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 5,60 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, кадастровий номер 5125081600:01:001:0592.

08 грудня 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державний реєстратор Центру надання адміністративних послуг при Татарбунарській районній державній адміністрації Одеської області Чебан Г. А. на підставі договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), укладеного 10 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строком до 10 жовтня 2117 року, зареєстрував за ОСОБА_2 право користування земельною ділянкою площею 5,6043 га, кадастровий номер 5125081600:01:001:0592; номер запису про інше речове право: 24058768.

У матеріалах справи відсутній оригінал договору емфітевзису.

Згідно із копією електронного примірника договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 10 жовтня 2017 року, що міститься в матеріалах реєстраційної справи № 1444320651250, заведеної Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією (військовою) адміністрацією, ОСОБА_1 (власник) передала ОСОБА_2 (емфітевт) право користування земельною ділянкою площею 5,60 га ріллі в межах території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області строком на 100 років (а. с. 53-55).

З наявного у матеріалах реєстраційної справи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 38859484 від 20 грудня 2017 року видно, що заяву про державну реєстрацію речового права на земельну ділянку на підставі спірного договору подавав відповідач ОСОБА_2

16 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Татарбунарського ВП з заявою про вчинення відносно неї кримінального правопорушення, оскільки у червні 2018 року їй стало відомо, що існує договір емфітевзису на належну їй земельну ділянку, який вона не підписувала, грошові кошти у розмірі 230 000 грн не отримувала, на час укладення договору перебувала за межами України.

За заявою ОСОБА_3 заведено кримінальне провадження № 1201816044000021 від 20 червня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, однак проведеними слідчими діями органом досудового розслідування оригінал спірного договору віднайти не вдалося. 20 грудня 2019 року постановою слідчого кримінальне провадження закрито у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування, визначеного статтею 219 КПК України.

Відповідно до витягу з бази даних Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 10 вересня 2017 року о 04:38:12 виїхала у напрямку Одеса-Москва, 22 жовтня 2017 року о 06:24:00 в`їхала у напрямку Москва-Одеса, тобто на день укладення спірного договору 10 жовтня 2017 року остання була відсутня на території України.

Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 08 грудня 2022 року задоволено клопотання представника позивачки ОСОБА_5 про витребування доказів, витребувано у відповідача ОСОБА_2 оригінал договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 10 жовтня 2017 року.

Ухвалу суду від 08 грудня 2022 року про витребування доказів відповідач ОСОБА_2 не виконав, оригінал договору не надав. Представник відповідача ОСОБА_6 пояснив суду, що оригінал договору відповідач втратив.

Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 24 січня 2023 року представнику позивачки ОСОБА_5 відмовлено у задоволенні клопотання призначенні судової почеркознавчої експертизи у зв`язку із ненаданням суду оригіналу спірного договору.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною першою та п`ятою статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочином є вольова дія, тобто поєднання волі та волевиявлення сторін. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Частиною другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до положень статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено у порядку, встановленому законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Якщо подано копію (електрону копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Статтею 109 ЦПК України передбачено, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Установивши, що ОСОБА_1 заперечувала факт підписання та наявність у неї оригіналу договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 10 жовтня 2017 року, в момент його ймовірного укладення знаходилась поза межами України, врахувавши ухилення відповідача ОСОБА_2 від надання на вимогу суду оригіналу спірної угоди, що унеможливлює проведення судової почеркознавчої експертизи, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідач не спростував доводи позивача про відсутність її волевиявлення на укладання договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Вказаний висновок відповідає усталеній практиці Верховного Суду (справи №№ 193/344/17, 193/345/17).

Доводи касаційної скарги не впливають на правильність оскаржуваних судових рішень, не дають підстав для висновку, що ці судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 21 червня 2023 року в справі № 567/874/22, від 25 січня 2023 року в справі № 756/10603/17, від 24 травня 2023 року в справі № 567/792/22, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведених справах відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.

Так, у справі 567/874/22 суд відхилив подане відповідачем клопотання про витребування реєстраційної справи та оригіналу договору, натомість у справі, що переглядається, оригінал договору судом витребовувався у відповідача ОСОБА_2 , однак останній не надав його у зв`язку із втратою. Також суди констатували відсутність цього договору у матеріалах реєстраційної справи та кримінального провадження.

У справі № 756/10603/17 ухвалою місцевого суду за заявою представника позивача була призначена судово-генетична експертиза, яка не була проведена через те, що дитина не була доставлена для відбору зразка крові, у зв'язку із цим на підставі інших доказів, зокрема наданого позивачем аналізу ДНК-тесту, суд дійшов висновку про задоволення позову та виключення відомостей про батьківство з актового запису про народження дитини.

У справі № 567/792/22 суди констатували, що позивач не просила призначити у справі судово-почеркознавчу експертизу для дослідження договорів оренди землі та додаткових угод, зокрема, наявності/відсутності її підпису на зазначених правочинах.

На відміну від вказаних справ у справі, що переглядається, суд задовольнив подане позивачем клопотання про витребування доказів, проте саме відповідач ухвалу суду не виконав, оригінал договору не надав, пояснивши таку відмову втратою цього документу. Водночас сторона позивача, не маючи оригіналу договору емфітевзису, вживала передбачені цивільним процесуальним законодавством заходи як для витребування оригіналу вказаного договору з метою проведення експертизи, так і заявляла клопотання про її проведення.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 03 лютого 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 травня 2023 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара