Історія справи

Постанова

Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

справа № 1416/6497/12

провадження № 61-27431св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Енергобанк»,

відповідач - ОСОБА_4,

треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_6, комунальне підприємство Миколаївське міське бюро технічної інвентаризації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5, яка підписана представником ОСОБА_7, на ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 29 серпня 2017 року у складі судді Козаченко В. І.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2012 року публічне акціонерне товариство «Енергобанк» (далі - ПАТ «Енергобанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4, треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_6, комунальне підприємство Миколаївське міське бюро технічної інвентаризації (далі - КП Миколаївське МБТІ) про визнання нежитлових приміщень предметом іпотеки та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 28 січня 2013 року, позов задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 25 від 08 липня 2008 року, укладеним між ПАТ «Енергобанк» та ОСОБА_6, яка складається із 1 953 107,77 грн заборгованості по кредиту, 750 848,35 грн - відсоткам та 277 821,10 грн - пені, що в загальній сумі становить 2 981 777,30 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - нежитлові приміщення, загальною площею 235,4 кв. м, розташовані на першому поверсі житлового будинку за літ. А-5 по АДРЕСА_1 та які належать на праві власності ОСОБА_4 шляхом їх реалізації з прилюдних торгів за початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Енергобанк» судовий збір в розмірі 3 219 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2013 року ОСОБА_8, представнику ОСОБА_4, відмовлено у відкритті касаційного провадження по справі за вказаним позовом.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 02 березня 2017 року представник ОСОБА_6 - ОСОБА_9, відмолено в поновленні строку на апеляційне оскарження рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 листопада 2012 року та у відкритті апеляційного провадження.

14 липня 2017 року третя особа ОСОБА_5 через свого представника ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 листопада 2012 року, в якій вказувала, що оскільки їй взагалі не було відомо про те, що в провадженні Ленінського районного суду м. Миколаєва відбувався судовий розгляд щодо приміщень розташованих по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3, оскільки в період розгляду цієї справи перебувала за межами України, а саме в республіці Молдова, участі під час розгляду справи у суді першої інстанції не брала, ніяких повідомлень не отримувала і не підписувала та дізналася про існування оскарженого рішення суду через свого представника лише 18 травня 2017 року під час ознайомлення останньої з матеріалами іншої цивільної справи № 814/762/17, до якої ОСОБА_5 була залучена як третя особа, та отримала копію оскарженого рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва через свого представника лише 06 липня 2017 року, то вона має право на подачу апеляційної скарги.

Ухвалою судді Апеляційного суду Миколаївської області від 20 липня 2017 року вказана апеляційна скарга була залишена без руху з підстав пропуску строку на апеляційне оскарження для надання заяви (клопотання) про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших (поважних) причин його пропуску.

Копію ухвали судді Апеляційного суду Миколаївської області від 20 липня 2017 року ОСОБА_7 було особисто отримано в приміщенні апеляційного суду Миколаївської області 25 липня 2017 року.

На виконання зазначеної ухвали 23 серпня 2017 року ОСОБА_7 надано заяву про поновлення строку на подачу апеляційної скарги, в якій причинами пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду знову вказані незнання ОСОБА_5 про розгляд вказаної цивільної справи Ленінським районним судом м. Миколаєва, неотримання нею судових повісток та копії оскарженого рішення суду у зв'язку з її перебуванням в період розгляду справи місцевим судом за межами України, а саме в республіці Молдова, та в інших містах України, а саме: у м. Херсоні, у м. Харкові та у м. Дніпропетровську, де вона періодично проживала, лікувалась, навчалась та працювала.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 29 вересня 2017 року у задоволенні заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 листопада 2012 року відмовлено. Відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_7, представника ОСОБА_5, на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 листопада 2012 року по справі за позовом ПАТ «Енергобанк» до ОСОБА_4, треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_6, КП Миколаївське МБТІ про визнання нежитлових приміщень предметом іпотеки та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суд зробив висновок, що вказані підстави для поновлення пропущеного процесуального строку не можуть бути визнані поважними, оскільки належним чином не підтверджені. При цьому вказав, що під час розгляду даної справи у суді першої інстанції, ОСОБА_5 були направлені та вона отримала, зокрема, ухвалу суду про відкриття провадження по справі, копію позовної заяви з додатками до неї, повістку про виклик до суду (т. 1, а.с.83). Під час проведення виконавчих дій за вказаним виконавчим листом, які продовжуються до теперішнього часу, сторони виконавчого провадження неодноразово зверталися до суду з різними скаргами на дії виконавчої служби, а тому ОСОБА_5, як донька боржника ОСОБА_6 та поручитель по кредитним зобов'язанням батька, а також власниК об'єктів нерухомості обтяжених іпотекою, не могла на протязі більш ніж чотирьох років нічого не знати про долю приміщень розташованих по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3.

У жовтні 2017 року ОСОБА_5, яка підписана представником ОСОБА_7, подала касаційну скаргу, у якійпросила скасувати оскаржену ухвалу апеляційного суду та направити справу на новий апеляційний розгляд, посилалась на порушення судами норм процесуального права. На обґрунтування касаційної скарги вказує на те, що ОСОБА_5 під час розгляду справи у суді першої інстанції знаходилась поза межами України, а саме в республіці Молдова, та в інших містах України, а саме: у м. Херсоні, у м. Харкові та у м. Дніпропетровську, де вона періодично проживала, лікувалась, навчалась та працювала. А тому суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок, що причини пропуску строку на апеляційне оскарження є неповажними.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 листопада 2017 року у справі відкрито касаційне провадження.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК справа передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Європейський суд з прав людини вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).

«Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що вказані у заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження є неповажними, оскільки ОСОБА_5 не надано жодного доказу щодо наявності істотних перешкод чи труднощів, які унеможливили вчасне вчинення процесуальних дій з подачі апеляційної скарги на рішення місцевого суду протягом тривалого часу (4 роки та 9 місяців з моменту його проголошення). При цьому ОСОБА_5 були направлені та вона отримала, зокрема, ухвалу суду про відкриття провадження по справі, копію позовної заяви з додатками до неї, повістку про виклик до суду, а отже, вона була обізнана про розгляд цієї справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржена ухвала постановлена без додержання норм процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржену ухвалу без змін.

Оскільки оскаржена ухвала залишена без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 406, 409, 416 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5, яка підписана представником ОСОБА_7, залишити без задоволення.

Ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 29 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н. О. Антоненко

В.І. Журавель