Постанова

Іменем України

30 березня 2020 року

м. Київ

справа № 524/3188/17

провадження № 61-822св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області, у складі судді Кривич Ж. О., від 20 вересня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Кривчун Т. О., Дряниці Ю. В., Бондаревської С. М., від 20 грудня 2019 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання удаваним договору купівлі-продажу квартири.

Позовна заява мотивована тим, що він перебував у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_3 , однак на даний час між ними склалися неприязні відносини. Зазначав, що, у період спільного проживання вони придбали автомобілі: Toyota Highlander, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та Toyota Avensis, реєстраційний номер НОМЕР_2 , які ОСОБА_3 продала без його згоди. Позивач вважає, що за отримані від продажу автомобілів гроші ОСОБА_3 купила квартиру

АДРЕСА_1 , яку було оформлено на ім`я її батька ОСОБА_2 .Вказував, що у провадженні Крюківського районного суду

м. Кременчука Полтавської області перебуває справа про встановлення факту його спільного проживання з ОСОБА_3 та поділ спільного майна. Відтак, вважав, що оскільки квартира була придбана за гроші від продажу вказаних автомобілів, які придбані ними за спільні з ОСОБА_3 кошти, то квартира є спільною сумісною власністю, а відтак він є власником цієї квартири.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати удаваним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 04 жовтня 2016 року у частині покупця; визнати його покупцем за вказаним договором купівлі-продажу; визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 вересня 2019 року позовні вимоги залишено без задоволення. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 19 травня 2017 року, а саме: скасовано заборону ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії щодо продажу квартири АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він був власником відчужених ОСОБА_3 транспортних засобів, та що саме за ці грошові кошти відповідач придбав спірну квартиру. Місцевий суд дійшов висновку про те, що спірний правочин не є удаваним, при його укладенні дотримані вимоги закону щодо форми і змісту договору купівлі-продажу, а тому вимоги ОСОБА_1 є безпідставними.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2019 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області

від 20 вересня 2019 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що позивачем не доведено належними доказами, що між ОСОБА_2 як покупцем спірної квартири і ОСОБА_6 як продавцем виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором купівлі-продажу, а також, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними правочином. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи ОСОБА_1 про те, що спірна квартира придбана за грошові кошти, отримані від продажу автомоблів, мотивуючи це тим, що ці факти є недоведеними та самі по собі не можуть свідчити про удаваність оспорюваного договору купівлі-продажу, при цьому встановлено реальність наслідків укладеного правочину, які спрямовані саме на продаж квартири (квартира фактично передана та перебуває у власності відповідача, нею фактично користується ОСОБА_3 на підставі договору позички) і які були б відсутні у разі його удаваності. Окрім того, апеляційний суд вважав, що позивачем фактично оспорюється реальність правочину, укладеного між ОСОБА_2 (покупець) та ОСОБА_6 (продавець), проте остання позивачем не була визначена як сторона чи третя особа, відтак, судом до участі у цій справі не залучена, що є неправомірним, оскільки рішення може вплинути на її права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги наявність спору між заявником та ОСОБА_3 про поділ майна, який перебуває на розгляді у Крюківському районному суді

м. Кременчука Полтавської області, та не врахували, що позивачем надано достатньо доказів на підтвердження того, що автомобілі придбавались у період його спільного проживання з ОСОБА_3 , а вартість цих автомобілів покриває вартість спірної квартири, яка була придбана ОСОБА_3 , проте офрмлена на її батька ОСОБА_2 . На думку позивача, спірний договір укладався з метою приховати його дійсну правову природу, що порушує його права як власника грошових коштів.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 жовтня 2016 року між ОСОБА_7 (покупець) та ОСОБА_6 (продавець) було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Прокопом Д. О. за № 1441.

Право власності ОСОБА_2 на вказану квартиру підтверджується даними інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 19 травня 2017 року № 87569114 та

від 19 травня 2017 року № 87568289.

На підставі договору позички від 05 жовтня 2016 року ОСОБА_2 безоплатно надав зазначену квартиру у користування своїй дочці

ОСОБА_3 .

Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі

№ 537/4265/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на нерухоме майно. Судове рішення у цій справі не прийнято.

У 2016 році ОСОБА_3 було реалізовано належні їй автотранспортні засоби: Toyota Highlander, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та Toyota Avensis, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Крім того, покупець може домовитись з іншою особою про придбання власності за її рахунок з наступним відшкодуванням цій особі витрат.

Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).

У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12, 81 ЦПК України).

За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, заявник має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, врахувавши вимоги зазначених норм права й встановивши, що позивач не обґрунтував удаваності оспорюваного договору купівлі-продажу, укладання його з метою приховання іншого договору, не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором купівлі-продажу, а воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними правочином, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та визнання оспорюваного правочину удаваним.

Наявність між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 спору щодо встановлення факту спільного проживання без реєстрації шлюбу та поділ майна не є підставою для визнання оспореного договору купівлі-продажу удаваним, оскільки судове рішення у справі № 537/4265/16-ц не прийнято, а надані позивачем докази не підтверджують, що спірна квартира була придбана саме ОСОБА_3 за спільні з позивачем грошові кошти, отримані від продажу автомобілів.

Доводи касаційної скарги, які є аналогічними доводам апеляційної скарги, мотивована відповідь на які була надана судом апеляційної інстанції, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильних по суті спору висновків судів попередніх інстанцій, а значною мірою зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що згідно частини першої статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 вересня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович