Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.10.2018 року у справі №686/7880/17

Постанова

Іменем України

30 січня 2019 року

місто Київ

справа № 686/7880/17

провадження № 61-44571св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - Реєстраційна служба Хмельницького міськрайонного управління юстиції Хмельницької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 16 серпня 2018 року у складі колегії суддів: П'єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - Реєстраційна служба Хмельницького міськрайонного управління юстиції Хмельницької області (далі - Реєстраційна служба), про визнання недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно та скасування рішень про державну реєстрацію прав.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 10 вересня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договори переуступки права вимоги, відповідно до яких відповідач переуступила, а позивач прийняв право вимоги на отримання у власність квартири АДРЕСА_1 та нежитлового приміщення (кладової) на дев'ятому поверсі на АДРЕСА_2. Позивач зазначив, що йому відмовлено у державній реєстрації права власності на вказане майно у зв'язку із тим, що воно зареєстроване за відповідачем.

Стислий виклад заперечень відповідача

ОСОБА_5 вимоги позову визнала, проти його задоволення не заперечувала.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 липня 2017 року позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 19 вересня 2013 року № 9678184 на нежитлове приміщення (кладову) АДРЕСА_9, видане реєстраційною службою Хмельницького міськрайонного управління юстиції. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 вересня 2013 року № 6043506. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 12 вересня 2013 року № НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_3 на АДРЕСА_2, видане реєстраційною службою Хмельницького міськрайонного управління юстиції. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 вересня 2013 року № 5797312.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 16 серпня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Постанова апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що спірне нерухоме майно набуто ОСОБА_5 у власність у період перебування у шлюбі з ОСОБА_6. Задовольнивши позовні вимоги, суд першої інстанції вирішив питання про права та інтереси на спірне майно спадкоємців ОСОБА_6, які не були залучені до участі у справі, а суд апеляційної інстанції на цій стадії розгляду позбавлений можливості залучати до участі у справі співвідповідачів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки доказам, які подавалися позивачем до суду першої інстанції, зокрема договорам переуступки права вимоги від 10 вересня 2013 року, укладеними між ОСОБА_4 та ОСОБА_5

На переконання заявника, виключно він мав право звернутись до державного реєстратора із заявами про реєстрацію права власності на нерухоме майно, оскільки правовідносини між ним та ОСОБА_5 на підставі договорів переуступки права вимоги виникли до смерті ОСОБА_6 та відкриття спадщини. Заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції фактично вийшов за межі позовних вимог, встановлюючи, що спірне майно є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підставі статті 60 Сімейного кодексу України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_7 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_6, який перебував у шлюбі з ОСОБА_5 За життя його батько разом із своєю дружиною 22 лютого 2013 року придбали за спільні кошти майнові права на квартиру та кладову (комору) за адресою: АДРЕСА_4 Після смерті батька він звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. В подальшому йому стало відомо, що позивач та відповідач, будучи сином та матір'ю, звернулись до суду із позовом, за наслідком розгляду якого судом ухвалено рішення. Його як спадкоємця першої черги чоловіка відповідача до участі у справі залучено не було, хоча сторони знали, що розгляд справи без участі спадкоємців порушуватиме їх права. Дізнавшись про згадані обставини, ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, за результатом розгляду якої апеляційним судом скасовано рішення суду першої інстанції. Заявник вважає, що постанова апеляційного суду ухвалена із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення.

ІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За правилом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції здійснює перегляд оскаржуваних судових рішень та перевіряє їх відповідність визначеним критеріям станом на момент їх ухвалення, не здійснюючи новий розгляд справи та вирішення спору по суті.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

З 24 травня 2003 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі.

22 лютого 2013 року між Житлово-будівельним кооперативом «Зарічанський-11/2» (далі - ЖБК «Зарічанський-11/2») та ОСОБА_5 укладено договір про сплату пайових внесків у ЖБК «Зарічанський-11/2» № 47, відповідно до умов якого ЖБК взяв на себе зобов'язання організувати будівництво житлового будинку на АДРЕСА_6, здати його в експлуатацію та передати у власність ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_5 у цьому будинку, за умови сплати нею пайового внеску в повному обсязі.

18 червня 2013 року до зазначеного договору укладено додаткову угоду, відповідно до умов якої уточнено характеристику квартири - в частині загальної площі та визначено її у розмірі 155, 3 кв. м, покладено на учасника обов'язок щодо сплати різниці між фактично побудованою площею згідно із замірами та площею за проектом.

18 червня 2013 року між ЖБК «Зарічанський-11/2» та ОСОБА_5 укладено договір про сплату пайових внесків у ЖБК «Зарічанський-11/2» №3/к, відповідно до умов якого ЖБК взяв на себе зобов'язання організувати будівництво житлового будинку на АДРЕСА_6, здати його в експлуатацію та передати у власність ОСОБА_5 нежитлове приміщення (кладову, площа за проектом 3, 0 кв. м) у цьому будинку, за умови сплати нею пайового внеску в повному обсязі.

У липні 2013 року багатоповерховий житловий будинок здано в експлуатацію та змінено адресу його місцезнаходження на АДРЕСА_7.

Із довідок ЖБК «Зарічанський-11/2» від 09 вересня 2013 року № 43 та від 10 вересня 2013 року № 46 встановлено, що ОСОБА_5 повністю сплатила пайовий внесок на будівництво квартири АДРЕСА_5, загальною площею 155, 3 кв. м, та нежитлового приміщення (кладової), загальною площею 3, 0 кв. м, на АДРЕСА_8.

За актами прийому-передачі від 09 вересня 2013 року та від 10 вересня 2013 року, ЖБК передав, а учасник за договором ОСОБА_5 прийняла зазначене нерухоме майно.

10 вересня 2013 року ОСОБА_5 подала до реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції заяву про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_12; державним реєстратором 12 вересня 2013 року прийнято рішення про державну реєстрацію права власності за нею на відповідне майно.

17 вересня 2013 року ОСОБА_5 подала до реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції заяву про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення (кладову) АДРЕСА_10 та державним реєстратором 19 вересня 2013 року прийнято рішення про державну реєстрацію права власності.

Разом з тим, як стверджує позивач, за згодою ЖБК «Зарічанський-11/2» 10 вересня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договори переуступки права вимоги. Відповідно до цих договорів ОСОБА_5 переуступила, а позивач прийняв право вимоги на отримання у власність квартири АДРЕСА_11 та нежитлового приміщення (кладової) на дев'ятому поверсі на АДРЕСА_2.

Рішенням державного реєстратора Хмельницької міської ради від 14 квітня 2017 року ОСОБА_4 відмовлено у державній реєстрації права власності на згадане майно у зв'язку із тим, що воно зареєстроване за відповідачем ОСОБА_5 Через це ОСОБА_4 звернувся до суду про визнання недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно та скасування рішень про державну реєстрацію прав.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. До нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 звернулись ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_5

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами пунктів 2, 6 частини першої статті 3 ЦК України до загальних засад цивільного судочинства відноситься, зокрема, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, а також справедливість, добросовісність та розумність.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

За правилом частини першої статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, частиною третьою якої передбачено, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Враховуючи те, що спірне нерухоме майно набуто ОСОБА_5 у власність в період перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, то на таке майно розповсюджується дія презумпції спільності права власності подружжя, яка, у випадку оспорення, підлягає спростуванню.

Спростування презумпції спільності майна подружжя має відбуватися під час судового розгляду за участі усіх заінтересованих осіб. До кола таких заінтересованих осіб входять, у першу чергу, спадкоємці померлого, у спірних правовідносинах - спадкоємці іншого з подружжя, які закликаються до спадкування та прийняли в установленому законом порядку спадщину.

Верховний Суд виходить з того, що спадкоємці, які прийняли спадщину, замінюють собою померлу особу у правовідносинах, що не виключають правонаступництва. При цьому за правилом частини п'ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Зміна статус спірного майна та, як наслідок, виключення його зі складу спадкового майна одного із подружжя є неприпустимими у разі незалучення усіх заінтересованих осіб до розгляду справи судом, оскільки суперечать загальним засадам цивільного судочинства та свідчить про зловживання позивачем своїми процесуальними правами.

Після смерті ОСОБА_9 відкрилась спадщина, до складу якої входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, а відтак Верховний Суд погоджується із висновком апеляційного суду про те, що, задовольнивши позов, суд першої інстанції, вирішив питання про права та інтереси на спірне майно спадкоємців ОСОБА_6, які не були залучені до участі в справі.

Відповідно до частини першої статті 33 ЦПК України 2004 року суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

За приписами частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього

Верховний Суд враховує, що згідно з цивільним процесуальним законом в редакції чинній, як на момент вирішення спору судом першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду, на стадії апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості залучити до участі в справі іншу особу як співвідповідача.

Таким чином, незалучення під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції спадкоємців ОСОБА_6 відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 липня 2017 року, яким вирішено питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, а відтакоскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Твердження заявника про те, що суд апеляційної інстанції не надав будь-якої правової оцінки доказам, які подавалися позивачем до суду першої інстанції, зокрема договорам переуступки права вимоги від 10 вересня 2013 року, укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_5,спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судом, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення.

Доводи касаційної скарги про те, що виключно заявник мав право звернутись до державного реєстратора із заявами про реєстрацію права власності на нерухоме майно, оскільки правовідносини між ним та ОСОБА_5 на підставі договорів переуступки права вимоги виникли до смерті ОСОБА_6 та відкриття спадщини, висновків апеляційного суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Безпідставними є твердження заявника про те, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, встановлюючи, що спірне майно є об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6, оскільки наведені обставини були предметом доводів апеляційної скарги ОСОБА_10, а положення частини першої статті 292 ЦПК України 2004 року та частини першої статті 352 ЦПК України надають право особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 16 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик