Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.05.2018 року у справі №504/1977/17

Постанова

Іменем України

30 січня 2019 року

м. Київ

справа № 504/1977/17

провадження № 61-21523св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

заявник - державний виконавець Лиманського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області,

стягувач - публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

представник стягувача - Лобанов Олег Олегович,

боржник - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 20 лютого 2018 року у складі судді Кравця Ю. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року державний виконавець Лиманського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Лиманський РВ ДВС ГТУЮ в Одеській області) звернувся до суду із поданням про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

Подання державного виконавця мотивоване тим, що на примусовому виконанні у Лиманському РВ ДВС ГТУЮ в Одеській області перебуває виконавчий лист № 523/8800/15-ц від 13 листопада 2015 року, виданий Суворовським районним судом м. Одеси, про солідарне стягнення із ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк» (далі - ПАТ «Ощадбанк») заборгованості у розмірі 1 503 953,46 грн та виконавчий лист № 2-636/10 від 13 квітня 2010 року, виданий Суворовським районним судом м. Одеси, про солідарне стягнення із ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ПАТ «Ощадбанк» заборгованості у розмірі 751 297,27 грн і звернення стягнення у рахунок погашення цієї заборгованості на предмет іпотеки - земельну ділянку площею 0,099 га по АДРЕСА_1.

У процесі примусового виконання вказаних виконавчих листів було встановлено, що земельна ділянка площею 0,099 га по АДРЕСА_1, належить ОСОБА_4 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 11 червня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Муль Н. С., зареєстрованого в реєстрі за № 705.

Однак, ОСОБА_2 право власності на вказану земельну ділянку в установленому законом порядку не зареєстрував, що унеможливлює звернення стягнення на предмет іпотеки, для погашення заборгованості згідно з рішенням суду.

На підставі вказаного, державний виконавець Лиманського РВ ДВС ГТУЮ в Одеській області просив суд звернути стягнення на нерухоме майно боржника - ОСОБА_4, яке не зареєстровано в установленому законом порядку, а саме - земельну ділянку площею 0,099 га по АДРЕСА_1.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 26 жовтня 2017 року у складі судді Вінської Н. В. у задоволенні подання державного виконавеця Лиманського РВ ДВС ГТУЮ в Одеській області відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у частині першій статті 377 ЦПК України 2004 року визначено, що питання звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Згідно зчастинами першою, другою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна.

Встановлено, що державний виконавець не надав доказів того, що боржник ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження, а державним виконавцем не встановлено наявності у боржника коштів в національній та іноземній валютах у банках та інших фінансових установах або рухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення за виконавчими документами у першу чергу відповідно до статті 48 Закону України «Про виконавче провадження». На підставі вказаного суд дійшов висновку, що державний виконавець передчасно звернувся до суду з поданням, не виконавши усі дії з примусового виконання судового рішення у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 20 лютого 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Ощадбанк» на ухвалу Комінтернівського районного суду Одеської області від 26 жовтня 2017 року повернуто заявникові без розгляду.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно з частиною другою статті 292 ЦПК України 2004 року ухвала суду першої інстанції може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 293 ЦПК України 2004 року, однак, ухвала про відмову у задоволені подання державного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, до цього переліку не відноситься.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» судам роз'яснено, що окремо від рішення суду в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції, зазначені у статті 293 ЦПК України 2004 року відповідно до буквального змісту кожного із пунктів. Оскільки ні положеннями статті 293 ЦПК України 2004 року, ні положеннями статті 353 ЦПК України не передбачено оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні подання державного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, то апеляційна скарга підлягає поверненню заявникові без розгляду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ПАТ «Ощадбанк», посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу апеляційного суду скасувати і передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 04 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 10 січня 2019 року справу за поданням державного виконавця Лиманського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про звернення стягнення на нерухоме майно божника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що у статті 377 ЦПК України 2004 року передбачено, що питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Згідно зі статтею 129 Конституції України до основних засад судочинства належить забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 у справі у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положення пункту 18 частини першої статті 293 ЦПК України у взаємозв'язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду) зазначено, що у цивільному процесі апеляційному оскарженню підлягають ухвали за винятком випадків, коли таке оскарження заборонено законом.

Оскільки ЦПК України не містить заборони щодо оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні подання державного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, то апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що ця ухвала не підлягає оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На примусовому виконанні у Лиманському РВ ДВС ГТУЮ в Одеській області перебуває виконавчий лист № 523/8800/15-ц від 13 листопада 2015 року, виданий Суворовським районним судом м. Одеси, про солідарне стягнення із ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ПАТ «Ощадбанк» заборгованості у розмірі 1 503 953,46 грн та виконавчий лист № 2-636/10 від 13 квітня 2010 року, виданий 13 квітня 2010 року Суворовським районним судом м. Одеси, про солідарне стягнення із ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ПАТ «Ощадбанк» заборгованості у розмірі 751 297,27 грн і звернення стягнення у рахунок погашення цієї заборгованості на предмет іпотеки - земельну ділянку площею 0,099 га по АДРЕСА_1.

У процесі примусового виконання вказаних виконавчих листів було встановлено, що земельна ділянка площею 0,099 га по АДРЕСА_1, належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 11 червня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Муль Н. С., зареєстрованого в реєстрі за № 705.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ПАТ «Ощадбанк» підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає.

У статті 377 ЦПК України у редакції, яка діяла до 05 жовтня 2016 року, було визначено порядок вирішення питання про звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках. А пунктом 24 частини першої статті 293 ЦПК України 2004 року було передбачено можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках.

Положеннями Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» до ЦПК України було внесено зміни, зокрема, назву статті 377 ЦПК України 2004 року «Вирішення питання про звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках» доповнено словами: «та нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку». Частину першу цієї статті викладено у такій редакції:

«1. Питання про звернення стягнення на належні боржнику від інших осіб грошові кошти, що знаходяться на рахунках цих осіб в установах банків та інших фінансових установах, а також про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця».

При цьому відповідні зміни щодо можливості апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції щодо звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, до пункту 24 частини першої статті 293 ЦПК України 2004 року внесено не було.

Разом з тим, упункті 30 частини першої статті 353 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, чи нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

У пункті 8 частини третьої статті 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд, до якого також відноситься і право апеляційного оскарження.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Також у низці рішень Європейського суду з прав людини закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.

Так, у справі «Скорик проти України»від 08 січня 2008 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

Таким чином, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених ЦПК України.

Тлумачення положень статті 293 ЦПК України 2004 року має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права, особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.

Згідно з частиною другою статті 293 ЦПК України 2004 року заперечення на ухвали, які не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Це положення слід розуміти так, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду.

Однак особливість ухвали про відмову в задоволенні подання державного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, полягає у тому, що вона постановляється на стадії виконання судового рішення і оскаржити її одночасно з оскарженням рішення суду неможливо.

При цьому відсутність можливості апеляційного оскарження цієї ухвал може ускладнити або навіть унеможливити виконання судового рішення, що згідно з статтею 129-1 Конституції України є недопустимим.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував, що положення пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції Українистосовно забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, визначених законом, необхідно розуміти так, що у цивільному процесі апеляційному оскарженню підлягають ухвали за винятком випадків, коли таке оскарження заборонено законом (абзац сьомий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення від 27 січня 2010 року у справі № 3-рп/2010, абзац четвертий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 28 квітня 2010 року у справі № 12-рп/2010, абзац четвертий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 08 липня 2010 року у справі № 18-рп/2010).

Приймаючи такі рішення, Конституційний Суд України виходив із того, що згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції Україниапеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження.

Оскільки у статті 293 ЦПК України 2004 року не міститься прямої заборони оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, то висновок апеляційного суду про неможливість оскарження в апеляційному порядку цієї ухвали суду не відповідає як принципу верховенства права Конституції України, так і нормам процесуального права і висновкам Конституційного Суду України. Крім того, учасник справи позбавлений можливості оскаржити цю ухвалу разом із рішенням суду.

Посилання апеляційного суду на пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», згідно з яким окремо від рішення суду в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції, зазначені в статті 293 ЦПК України, відповідно до буквального змісту кожного з них, є помилковим.

Так, ухвалою Конституційного Суду України від 20 липня 2010 року № 49-у/2010 (справа за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положення пункту 18 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв'язку зі статтею 129 Конституції України) Верховному Суду України рекомендовано привести постанову Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» в частині роз'яснення щодо застосування пункту 18 частини першої статті 293 ЦПК України (у редакції 2004 року) у відповідність з Рішенням Конституційного Суду України.

Незважаючи на те, що пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» не приведено у відповідність вказаному Рішенню Конституційного Суду України, з урахуванням наведених вище норм права підстав для її буквального застосовування немає, оскільки положення статті 293 ЦПК України 2004 року у контексті процесуального питання, яке є предметом касаційного перегляду, слід тлумачити виходячи із системного розуміння та забезпечення права на судовий захист і апеляційне оскарження.

Апеляційний суд зазначеного не врахував та дійшов передчасного висновку про відмову у прийнятті апеляційної скарги ПАТ «Ощадбанк», що призвело до обмеження реалізації права заявника на апеляційне оскарження судового рішення.

У частині шостій статті 411 ЦПК України визначено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки порушення апеляційним судом норм процесуального права призвело до постановлення незаконної ухвали, оскаржуване судове рішення відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 20 лютого 2018 року скасувати, справу передати до апеляційного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников Ю. В. Черняк