Історія справи

Постанова КЦС ВП від 15.02.2018 року у справі №640/19056/15

Постанова

іменем України

30 січня 2018 року

м. Київ

справа № 640/19056/15

провадження № 61-367 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»

відповідачі: ОСОБА_4 і ОСОБА_5

розглянув касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення апеляційного суду Харківської області від 11 серпня 2016 року, ухвалене у складі колегії суддів: Бездітка В. М., Коровіна С. Г., Овсяннікової А. І.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») звернулося із позовом до ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором і на підставі договору поруки.

ПАТ КБ «Приватбанк» мотивувало позов тим, що за кредитним договором від 26 липня 2007 року № HAH2AW08660008, укладеним з ОСОБА_4, банк надав кредитні кошти у вигляді непоновлювальної кредитної лінії в сумі 110 324 грн50 коп. на строк до 25 липня 2012 року для придбання автомобіля KIA CERATO вартістю 78 500 грн, оплати реєстрації предмета застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна у сумі 34 грн, оплати винагороди за надання фінансового інструменту у вигляді банківської операції з перерахування коштів згідно з пунктом 7.2 кредитного договору у сумі 785 грн, сплати страхових платежів за договором особистого страхування на 2007 рік у сумі 392 грн50 коп., сплати страхових платежів за договором страхування наземного транспорту на 2007 рік у сумі 4 775 грн та сплати страхових платежів відповідно до пунктів 2.1.3 і 2.2.7 кредитного договору у сумі 25 838 грн. Позичальник зобов'язувався з 20 по 25 число кожного місяця повертати кредит шляхом здійснення щомісячного платежу у сумі 2 165 грн., який складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди і комісії за надання банківських послуг.

Відповідач ОСОБА_4 зобов'язання з повернення кредиту не виконував, у зв'язку з чим позивач просив стягнути прострочену заборгованість за наданим кредитом у сумі 25 904 грн 32 коп., залишок заборгованості за процентами, нарахованими на залишок простроченої заборгованості за кредитом, у сумі 5 грн 98 коп. і загальну суму нарахованої пені у розмірі 104 476 грн 65 коп.; усього просив стягнути 130 386 грн 95 коп.

Позивач зазначив, що 13 березня 2013 року з ОСОБА_5 як поручителем укладено договір поруки № HAH2AW08660008/1 у забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором від 26 липня 2007 року № HAH2AW08660008.

Оскільки відповідачі письмову вимогу про виконання зобов'язань за кредитним договором та договором поруки не виконали, просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у сумі 130 386 грн 95 коп., яка виникла станом на 21 жовтня 2015 року.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18 січня 2016 року, ухваленим у складі судді Божко В. В., позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 26 липня 2007 року № HAH2AW08660008 у сумі 130 386 грн 95 коп. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальником не виконано зобов'язання за кредитним договором, що є підставою для покладення на відповідачів солідарного обов'язку з повернення заборгованості.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 11 серпня 2016 року заочне рішення суду першої інстанції скасовано у частині стягнення з ОСОБА_5 130 386 грн 95 коп. з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову. У частині стягнення з ОСОБА_4 130 386 грн 95 коп. заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про перерозподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі заочне рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що до кредитного договору від 26 липня 2007 року № HAH2AW08660008, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_4, 26 грудня 2011 року укладена додаткова угода № 1, відповідно до пунктів 1.1, 1.2 якої та графіку погашення платежу (додаток 1 до додаткової угоди № 1) сума заборгованості ОСОБА_4 зменшена на 53 387 грн 69 коп. і склала 29 062 грн 92 коп., строком погашення заборгованості визначено 25 листопада 2014 року.

Додатковою угодою № 2 від 13 березня 2013 року до цього ж кредитного договору (пункти 1.1, 1.2 зазначеної додаткової угоди № 2 і графік погашення платежу, що є додатком до додаткової угоди № 2) сума заборгованості ОСОБА_4 зменшена на 26 670 грн 11 коп. і склала 28 263 грн 50 коп., строком погашення заборгованості визначено 25 березня 2016 року.

Заявник посилається на те, що цього ж дня укладений договір поруки № HAH2AW08660008/1 з ОСОБА_5, предметом якого відповідно до пункту 16 договору поруки було забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором від 26 липня 2007 року № HAH2AW08660008 і додатковою угодою № 1 від 26 грудня 2011 року з погашення заборгованості ОСОБА_4 у сумі 28 263 грн 50 коп., яка виникла у зв'язку із наданням заявником ОСОБА_4 кредиту у сумі 28 263 грн 50 коп. на споживчі цілі, повернення якого мало бути здійснено до 25 березня 2016 року у формі щомісячних платежів згідно з графіком погашення кредиту (додаток 1 до додаткової угоди № 1 від 26 грудня 2011 року).

Заявник визнає помилку у пункті 16 договору поруки від 13 березня 2013 року № HAH2AW08660008/1 у частині зазначення зобов'язання, на виконання якого укладений договір поруки, але вважає, що така помилка не впливає на визначення істотних умов укладених угод. Фактично доводи касаційної скарги зведені до незаконності рішення суду апеляційної інстанції у частині вирішення позовних вимог до поручителя.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту шостого розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту четвертого пункту першого розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, касаційний суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін з наступних підстав.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до пункту першого частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 553 ЦК України порукою є договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. За змістом вказаної норми, договір поруки за своєю правовою природою є похідним від основного зобов'язання, у зв'язку із чим відсутні підстави для укладення такого договору після закінчення строку основного зобов'язання.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що за кредитним договором від 26 липня 2007 року № HAH2AW08660008, укладеним між ПАТ КБ «Приватбанк» як позикодавцем і ОСОБА_4 як позичальником, банк надав ОСОБА_4 кредитні кошти у вигляді непоновлювальної кредитної лінії в сумі 110 324 грн 50 коп. на строк до 25 липня 2012 року для придбання автомобіля KIA CERATO вартістю 78 500 грн, оплати реєстрації предмета застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна у сумі 34 грн, оплати винагороди за надання фінансового інструменту у вигляді банківської операції з перерахування коштів згідно з пунктом 7.2 кредитного договору у сумі 785 грн, сплати страхових платежів за договором особистого страхування на 2007 рік у сумі 392 грн50 коп., сплати страхових платежів за договором страхування наземного транспорту на 2007 рік у сумі 4 775 грн та сплати страхових платежів відповідно до пунктів 2.1.3 і 2.2.7 кредитного договору у сумі 25 838 грн. Позичальник зобов'язувався з 20 по 25 число кожного місяця повертати кредит шляхом здійснення щомісячного платежу у сумі 2 165 грн., який складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди і комісії за надання банківських послуг.

Додатковою угодою № 1 від 26 грудня 2011 року до вказаного кредитного договору, укладеною між ПАТ КБ «Приватбанк» як позикодавцем та ОСОБА_4 як позичальником, сторони погодили графік погашення заборгованості і зменшили суму заборгованості ОСОБА_4 до 29 062 грн 92 коп., строком погашення заборгованості визначили 25 листопада 2014 року; інші умови кредитного договору, що не протирічать умовам цієї додаткової угоди, залишили незмінними. Таким чином, цілі кредитування, визначені кредитним договором, залишені без змін.

Додатковою угодою № 2 від 13 березня 2013 року до кредитного договору від 26 липня 2007 року № HAH2AW08660008, укладеною цими ж особами, погоджено інший графік погашення кредиту, який викладено у додатку до додаткової угоди № 2, сума заборгованості ОСОБА_4 зменшена на 26 670 грн 11 коп. і склала 28 263 грн 50 коп.; строк погашення заборгованості визначено до 25 березня 2016 року. Згідно з пунктом 2 зазначеної додаткової угоди № 2, усі інші умови кредитного договору, що не протирічать умовам цієї додаткової угоди, залишаються незмінними. Таким чином, цілі кредитування, визначені кредитним договором, залишені без змін.

Із пункту 16 договору поруки від 13 березня 2013 року № HAH2AW08660008/1, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» як кредитором та ОСОБА_5 як поручителем, апеляційний суд встановив, що порукою забезпечено виконання ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором від 26 липня 2007 року № HAH2AW08660008 і додатковою угодою № 1 від 26 грудня 2011 року з погашення заборгованості ОСОБА_4 у сумі 28 263 грн 50 коп., яка виникла у зв'язку із наданням останньому кредиту у сумі 28 263 грн 50 коп. на споживчі цілі, повернення якого здійснюється у строк до 25 березня 2016 року у формі щомісячних платежів згідно з графіком погашення кредиту (додаток 1 до додаткової угоди № 1 від 26 грудня 2011 року).

Апеляційним судом встановлена невідповідність між умовами договору поруки, які містять посилання на зобов'язання, що нею забезпечене, і умовами самого зобов'язання, невиконання якого стало підставою для звернення із цим позовом. Зокрема, додатковою угодою № 1 від 26 грудня 2011 року заборгованість відповідача ОСОБА_4 встановлена у розмірі 29 062 грн 92 коп., строк погашення заборгованості визначений до 25 листопада 2014 року. А пункт 16 договору поруки, хоча і посилається на додаткову угоду № 1, проте не містить зазначення дати її укладення і визначає іншу суму заборгованості (28 263 грн 50 коп.) та інший строк її погашення (25 березня 2016 року). Крім того, цілі кредитування, визначені кредитним договором від 26 липня 2007 року № HAH2AW08660008, додатковими угодами №№ 1 і 2 не змінювались, але у пункті 16 договору поруки цілі кредитування змінені (споживчі цілі). Вказаним обставинам суд апеляційної інстанції дав належну оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у стягненні заборгованості з поручителя.

Наявність у договорі поруки від 13 березня 2013 року № HAH2AW08660008/1 невідповідностей та помилок обґрунтовано не надало підстав суду апеляційної інстанції встановити обов'язки поручителя за зобов'язанням, яке не є визначеним. За таких обставин касаційний суд дійшов висновку, що апеляційним судом дано вірну оцінку даній обставині, правильно застосовано норми матеріального права і не порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом касаційної інстанції встановлено, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду Харківської області від 11 серпня 2016 рокубез змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді С. О. Карпенко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

О. В. Ступак