Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.07.2019 року у справі №444/215/12

Постанова

Іменем України

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 444/215/12

провадження № 61-12013св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "ТЕРРА БАНК",

відповідач - ОСОБА_1,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В., від 28 травня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2012 року публічне акціонерне товариство "ТЕРРА БАНК" (далі -

ПАТ "ТЕРРА БАНК"), який є правонаступником закритого акціонерного товариства "Інвест-Кредит Банк" (далі - ЗАТ "Інвест-Кредит Банк"), звернулось до суду із позовом до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору

ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до умов кредитного договору № 361-Ф/07 від 04 червня 2007 року ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 40 000 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 16,00 % річних з кінцевим терміном повернення до 02 червня 2017 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 04 червня 2007 року між ПАТ "ТЕРРА БАНК" та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки № 74-І/07, відповідно до умов якого, відповідач передав банку в іпотеку домоволодіння АДРЕСА_1, яке належить йому на праві приватної власності.

В порушення умов кредитного договору ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом не виконав, у зв'язку з чим станом на 19 грудня 2011 року утворилась заборгованість у розмірі 75 363,69 грн, з яких:

- поточна заборгованість за кредитом - 21 964 грн;

- прострочена заборгованість за кредитом - 13 081,59 грн;

- нараховані проценти - 460,91 грн;

- заборгованість по процентам - 20 989,57 грн;

- комісійна винагорода - 175,23 грн;

- прострочена комісія - 6 640,92 грн;

- пеня за несвоєчасну сплату процентів - 4 051,47 грн;

- штраф за невиконання зобов'язань - 8 000 грн.

З урахуванням викладеного, позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: домоволодіння за адресою:

АДРЕСА_1, що складається з: "А-1" - цеглового житлового будинку, житловою площею 46,4 кв. м, загальною площею 63,2 кв. м, з господарчими спорудами: "Б" - гараж; "В " - сарай; "Г " - вбиральня; "Д" - душ; № 1-2 - огорожа, 11- замощення, що належить на праві власності ОСОБА_4 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 361-Ф/07 від 04 червня 2007 року, що утворилася станом на 19 грудня 2011 року в розмірі 75 363,69 грн, а також стягнути з ОСОБА_4 на користь

ПАТ "ТЕРРА БАНК" судовий збір у розмірі 753,64 грн.

Рух справи у судах попередніх інстанцій

Заочним рішенням Центрально-міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 червня 2012 року позов задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки, домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яке складається з: літ. "А-1" - цеглового житлового будинку, житловою площею 46,6 кв. м, загальною площею - 63,2 кв. м, з господарчими спорудами: літ. "Б" - цеглового гаражу, літ. "В " - цеглового сараю, літ. "Г" - цеглової вбиральні, літ. "Д" - цеглового душу, №1-2 - огорожі, ІІ- замощення, та належить на праві приватної власності ОСОБА_4 за рахунок реалізації якого задоволено вимоги ПАТ "ТЕРРА БАНК", по погашенню заборгованості за кредитним договором № 361-Ф/07 від 04 червня 2007 року, розмір якої, станом на 19 грудня

2011 року, становить 75 363,69 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Центрально-міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 квітня 2014 року заяву ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Центрально-міського районного суду

м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 червня 2012 року залишено без задоволення.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 червня

2014 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 -

ОСОБА_5 відхилено, а заочне рішення Центрально-міського районного суду м.

Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 червня 2012 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2014 року заочне рішення Центрально-міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області

від 05 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Центрально-міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 квітня 2015 року залучено до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_3.

Рішенням Центрально-міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 вересня 2015 року відмовлено у задоволенні позову ПАТ "ТЕРРА БАНК" до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_2 здійснив останній платіж за кредитним договором згідно графіку 16 жовтня 2008 року, після чого припинив здійснювати платежі передбачені договором. За таких обставин датою, з якої почався відлік строку позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки суд вважав дату невнесення чергового платежу, а саме

16 листопада 2008 року. До суду із позовом позивач звернувся 11 січня 2012 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позові.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня

2015 року рішення Центрально-міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 вересня 2015 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ "ТЕРРА БАНК" задоволено.

Звернуто стягнення на домоволодіння за адресою:

АДРЕСА_1, що складається з: "А-1" - цеглового житлового будинку, житловою площею 46,4 кв. м, загальною площею 63,2 кв. м, з господарчими спорудами: "Б" - цеглового гаражу; "В " - цеглового сараю; "Г " - цеглової вбиральні; "Д" - цеглового душу; № 1-2 - огорожі, 11- замощення, яке належить на праві власності ОСОБА_4, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 361-Ф/07

від 04 червня 2007 року, станом на 19 грудня 2011 року в розмірі

69 643,18 грн, з яких: 21 964,00 грн - строкова заборгованість за кредитом, 12
024,00 грн - прострочена заборгованість по кредиту, 460,91 грн - поточні проценти, 19 487,79 грн - прострочені проценти, 175,23 грн - поточна комісійна винагорода, 6 126,09 грн - прострочена комісійна винагорода,

1 405,16 грн - пеня за несвоєчасну сплату процентів, 8 000,00 грн - штраф за невиконання зобов'язань за кредитним договором. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду у цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року залучено до участі у справі № 444/215/12 правонаступника ОСОБА_4 - ОСОБА_1.

Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ "ТЕРРА БАНК" задоволено частково, рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 08 вересня

2015 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ПАТ "ТЕРРА БАНК" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів встановивши відсутність збитків для іпотекодержателя, врахувавши принципи справедливості, добросовісності та розумності, а також тим, що у всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права, дійшла висновку, що позовні вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягають задоволенню, оскільки вартість предмета іпотеки (станом на 26 жовтня 2018 року складає 268 600 грн) та є значно більшою за несплачену частину заборгованості за кредитним договором, яка становить 75 363,69 грн.

Апеляційним судом вказано на неможливість застосування наслідків спливу строків позовної давності з огляду на те, що позовні вимоги є необґрунтованими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2019 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_3 подала касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду

від 28 травня 2019 року, в якій просила скасувати оскаржену постанову, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2019 року та витребувано із Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу матеріали цивільної справи № 444/215/12.

У серпні 2019 року матеріали указаної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2020 року зупинено провадження у справі № 444/215/12 до закінчення перегляду Об'єднаною палатою Верховного Суду справи №264/5957/17.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року справу № 264/5957/17 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

30 червня 2020 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову у справі № 264/5957/17.

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2020 року поновлено касаційне провадження у справі № 444/215/12 за касаційною скаргою ОСОБА_3.

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково ототожнив поняття "неспівмірності суми заборгованості за кредитом" та "вартості іпотечного майна" із "відсутністю збитків позивача". Апеляційним судом не були враховані положення статей 529, 625, 623 та 612 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та вказівки, викладені в двох ухвалах суду касаційної інстанції.

Крім того судом без належного обґрунтування відхилено визнані сторонами факти суттєвого порушення умов кредитного договору, що спричинило позивачу збитки у сумі 75 636,69 грн, натомість взято до уваги неналежний доказ - висновок про вартість об'єкта оцінки предмета іпотеки станом на 26 жовтня 2018 року, який не відповідає вимогам статей 102, 103, 104, 105, 106 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки зазначений висновок складено не у порядку проведення судової експертизи, без урахування часу подачі первісного позову.

Встановлення вартості домоволодіння здійснено без урахування показників інфляції, а також того факту, що відповідач без належних правових підстав здійснює із 2017 року поліпшення предмету іпотеки. Вважає, що за відсутності доказів неналежності оцінки майна (предмету іпотеки) при його реалізації шляхом прилюдних торгів, така оцінка має бути врахована при оцінці співмірності вартості предмета іпотеки та розміру суми заборгованості.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2019 року до Верховного Суду представником ОСОБА_1 - адвокатом Пантєлєєвим О. В. подано відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, представник відповідача просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2019 року - без змін.

У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Пантєлєєва О. В. про закриття провадження у справі на підставі пункту 7 частини 1 статті 255 ЦПК України у зв'язку із припиненням ПАТ "ТЕРРА БАНК" як юридичної особи.

Іншими учасниками справи відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 червня 2007 року між ПАТ "ТЕРРА БАНК" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 361-Ф/07, відповідно до якого банк надав

ОСОБА_2 кредит в сумі 40 000 грн з кінцевим терміном повернення до 02 червня 2017 року.

Відповідно до пункту 1.4 кредитного договору ОСОБА_2 зобов'язаний щомісячно до 15 числа проводити погашення кредиту в сумі не меншій

334 грн, згідно пункту 1.5 сплачувати проценти за користування кредитом, а згідно пункту 1.6 додатково до процентів зобов'язаний сплачувати позивачу щомісячно до 15 числа та на момент дострокового погашення заборгованості за кредитом комісію за обслуговування кредитного рахунку в розмірі 0,5 % від суми залишку заборгованості на момент нарахування.

Відповідно до пункту 2.2.11 кредитного договору боржник зобов'язаний повністю повернути кредит, сплатити нараховані проценти та комісії, незалежно від настання строку виконання зобов'язання у випадках: несплати (в т. ч. неналежної сплати) процентів за користування кредитом, комісій та інших платежів, передбачених цим договором; несвоєчасного погашення кредиту.

Відповідно до пункту 1 додаткового правочину від 04 червня 2007 року, укладеного між позивачем та позичальником, до кредитного договору № 361-Ф/07 від 04 червня 2007 року, у випадку невиконання або неналежного виконання умов кредитного договору, позичальник сплачує штраф у розмірі 20 % від суми виданого кредиту.

Між банком та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки № 74-І/07

від 04 червня 2007 року, відповідно до пункту 2.2 якого іпотекодержатель (банк) набуває право стягнення боргу за рахунок іпотеки у разі, якщо: кредит, що забезпечений іпотекою, не буде погашатись відповідно встановленого графіку, за кредитним договором № 361-Ф/07 від 04 червня 2007 року та додатковими правочинами; проценти, пред'явлені іпотекодержателем до стягнення, не сплачені боржником в повному обсязі протягом 10 календарних днів після настання терміну сплати згідно кредитного договору; у разі невиконання боржником будь-якої з умов кредитного договору № 361-Ф/07 від 04 червня 2007 року та додатковими правочинами та іпотекодавцем будь-якої з умов цього договору.

Предметом іпотеки є домоволодіння за адресою:

АДРЕСА_1, що складається з: "А-1" - цеглового житлового будинку, житловою площею 46,4 кв. м, загальною площею 63,2 кв. м, з господарчими спорудами: "Б" - цеглового гаражу; "В " - цеглового сараю; "Г " - цеглової вбиральні; "Д" - цеглового душу; № 1-2 - огорожі, 11 - замощення, яке належить на праві власності ОСОБА_4.

У зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_2, взятих на себе зобов'язань за договором кредиту щодо повного й своєчасного його погашення, станом на 19 грудня 2011 року виникла заборгованість у розмірі 75 363,69 грн, з яких: 21 964 грн - строкова заборгованість за кредитом, 13 081,59 грн - прострочена заборгованість по кредиту, 460,91 грн - поточні проценти, 20 989,57 грн - прострочені проценти, 175,23 грн - поточна комісійна винагорода, 6 640,92 грн - прострочена комісійна винагорода, 4 051,47 грн - пеня за несвоєчасну сплату процентів,

8 000 грн - штраф за невиконання зобов'язань за кредитним договором.

Позивачем направлялись ОСОБА_4 та ОСОБА_2 письмові вимоги про усунення порушень умов кредитного договору, які не були задоволені.

ОСОБА_2 здійснив останній платіж за кредитним договором згідно графіку 16 жовтня 2008 року.

Згідно акту про реалізацію предмета іпотеки від 25 квітня 2014 року ОСОБА_6 за 66 000 грн придбала на прилюдних торгах домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, яке належало

ОСОБА_4. Продаж предмета іпотеки здійснено при примусовому виконанні виконавчого листа № 444/215/12 від 05 червня 2012 року виданого Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України (тут і надалі за текстом в редакції кодексу чинному на час подання касаційної скарги) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно зі статтею 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною 1 статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених у статті 12 Закону України "Про іпотеку".

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України "Про іпотеку").

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється з урахуванням положень статті 39 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до статтями 255, 400, 409, 414, 416 ЦПК України України "Про іпотеку" суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Отже, законодавством не передбачено такої підстави для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, як неспівмірність заборгованості за основним зобов'язанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання. Зазначене положення може враховуватися лише в разі, якщо порушенням основного зобов'язання іпотекодержателю не завдано збитків.

Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду України

від 04 листопада 2015 року у справі № 6-340 цс15 та постановах Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 372/1760/17, від 12 серпня

2020 року у справі № 450/2216/15-ц.

З урахуванням викладеного, висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав неспівмірності вартості іпотечного майна із сумою заборгованості за кредитним договором є помилковими.

Також апеляційним судом залишено поза увагою те, що зазначене банком порушення умов кредитного договору з боку позичальника є істотним та таким, що змінює обсяг прав кредитора і позбавляє банк того, на що він розраховував при укладенні кредитного договору, зокрема згідно розрахунку банку, заборгованість за тілом кредиту складає 35 045,59 грн, при тому, що розмір кредиту становив 40 000 грн.

Відмова у задоволенні позову з підстав зазначених апеляційним судом фактично позбавляє банк права на судовий захист в обраний ним спосіб шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, що прямо передбачено положеннями Закону України "Про іпотеку" та умовами договору іпотеки

від 04 червня 2007 року.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції не в повній мірі відповідає вимогам законності та обґрунтованості.

Разом із тим Центрально-міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у рішенні від 08 вересня 2015 року відмовляючи у задоволенні позову у зв'язку зі спливом строку позовної давності, виходив із того, що в силу вимог пункту 2.2 договору іпотеки позивач набув права достроково вимагати повернення всієї суми кредиту та всіх передбачених кредитним договором платежів 16 листопада 2008 році, оскільки позичальник ОСОБА_2 здійснив останній платіж за кредитним договором згідно графіку 16 жовтня 2008 року.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256

ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3 та 4 статті 267 ЦК України). Для цілей застосування частини 3 та 4 статті 267 ЦК України поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина 1 статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; частина 1 статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц,

від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада

2018 року у справі № 183/1617/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц, № 522/2201/15-ц та № 522/2110/15-ц, від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18,

від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки

(стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1

частини 2 статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається

з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події,

з якою пов'язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).

Оскільки договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Отже, оскільки за умовами кредитного договору позичальник мав виконувати зобов'язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів до 15 числа кожного місяця в сумі не меншій 334 грн впродовж строку кредитування (до 02 червня 2017 року), перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу.

Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення.

Позивач звернувся до суду з позовом у січні 2012 року, тобто після спливу позовної давності щодо щомісячних платежів за листопад та грудень

2008 року.

Отже, висновок суду першої інстанції про сплив позовної давності щодо всіх позовних вимог є помилковим.

Разом з тим, право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти та штрафні санкції припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18).

Позичальник ОСОБА_2 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував у зв'язку із чим 07 вересня 2009 року банк звернувся до позичальника та іпотекодавця із вимогою про сплату прострочених платежів, а 03 лютого 2011 року із вимогою про дострокову сплату повної суми заборгованості за кредитом протягом 30 календарних днів від дати отримання повідомлення, чим змінив кінцевий строк виконання зобов'язання за кредитним договором.

З огляду на те, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом та штрафні санкції за порушення виконання зобов'язань, то після зміни строку кредитування позивач не мав права нараховувати передбачені кредитним договором проценти та пеню.

Крім того, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що банком заявлено вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за комісією, визначеною пунктом 1.6 кредитного договору, відповідно до якого додатково до процентів позичальник сплачує комісії згідно тарифів банку: за відкриття кредитного рахунку в розмірі 500 грн; за розрахунково-касове обслуговування; щомісячно до 15 числа та на момент дострокового погашення заборгованості за кредитом - за обслуговування кредитного рахунку в розмірі 0,5 % від суми залишку заборгованості на момент нарахування.

Оскільки сплата позичальником комісії за обслуговування кредитного рахунку є платою за послуги, що супроводжують кредит, встановлення якої було заборонено частиною 3 статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", тому пункти договору, які передбачають її сплату, є нікчемними, а позовні вимоги банку у частині стягнення заборгованості за комісією є необґрунтованими.

Вказані висновки узгоджуються із висновками Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду викладеними у постанові

від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

Пунктом 4.3 кредитного договору № 361-Ф/07 від 04 червня 2007 року передбачено, що у разі порушення строків погашення процентів за користування кредитом позичальник сплачує банку (додатково до процентів за користування кредитом) за кожний день прострочення платежів пеню у розмірі, що розраховується виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період, за який сплачується пеня, від суми своєчасно неповернутих коштів.

Крім того, у пункті 1 додаткового правочину кредитного договору

від 04 червня 2007 року визначено, що з метою добросовісного виконання договірних зобов'язань зі сторони позичальника, у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником умов кредитного договору № 361-Ф/07 від 04 червня 2007 року позичальник сплачує банку штраф у розмірі 20 % від суми кредиту, визначеної пунктом 1.1 кредитного договору.

Відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Подібний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15.

Отже, законодавством не передбачено подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, що також не було враховано судом першої інстанції при ухваленні рішення у справі.

З урахуванням зазначеного, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення Центрально-міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 вересня 2015 року також не відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості і не може бути залишено в силі з наведених вище підстав.

Щодо наявності підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 7 частини 1 статті 255 ЦПК України

Відповідно до частини 1 статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених частини 1 статті 414 ЦПК України.

Згідно пункту 7 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Разом з тим, якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення частини 1 цієї статті (частина 3 статті 414 ЦПК України).

У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшло клопотання адвоката Пантелєєва О.

В., в якому представник відповідача, посилаючись на те, що позивач ПАТ "ТЕРРА БАНК", як юридична особа, припинено, просив суд закрити касаційне провадження по справі № 444/215/12 на підставі пункту 7 частини 1 статті 255 ЦПК України.

За повідомленням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 27-12209/20 від 25 вересня 2020 року відповідно до статті 53 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" 15 травня 2019 року внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 10701110044044222 про державну реєстрацію припинення ПАТ "ТЕРРА БАНК". Зобов'язання за кредитним договором № 361-Ф/07 від 04 червня 2007 року клієнта

ОСОБА_2 виконані у повному обсязі.

Відомості про юридичних осіб - правонаступників ліквідованого ПАТ "ТЕРРА БАНК" у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні.

Велика палата Верховного Суду в постанові від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 вирішила конкретизувати свої висновки сформульовані у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц щодо застосування пункту 7 частини 1 статті 255 ЦПК України, частин 1 та 3 статті 414 ЦПК України, а також висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду стосовно застосування пункту 6 частини 1 статті 231 ГПК України, частин 1 та 3 статті 313 ГПК України, сформульовані у постановах

від 16 жовтня 2018 року у справі № 910/15792/14, від 25 липня 2019 року у справі № 903/916/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 903/908/17,

від 27 листопада 2019 року у справі № 5023/1704/12 і від 15 жовтня

2019 року у справі № 910/22289/15, наступним чином:

"Суд ухвалою закриває провадження у справі, якщо шляхом реорганізації чи ліквідації припинено юридичну особу, яка була однією зі сторін у справі, коли спірні правовідносини не допускають правонаступництва відповідних прав та обов'язків такої юридичної особи, зокрема заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні. Відсутність універсального правонаступництва юридичної особи саме по собі не може бути підставою для закриття провадження у справі.

Рішення суду першої або апеляційної інстанції не можна скасувати в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі, зокрема через припинення шляхом реорганізації чи ліквідації після ухвалення такого рішення юридичної особи, яка була однією зі сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва відповідних прав та обов'язків такої юридичної особи, а рішення суду першої або апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим.

У разі припинення шляхом реорганізації чи ліквідації юридичної особи-сторони у справі після ухвалення рішення судом першої або апеляційної інстанції суд касаційної інстанції за наявності відповідних доказів повинен залучити до участі у справі правонаступника прав і обов'язків цієї юридичної особи, визначивши підставу такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов'язків, який перейшов до нового кредитора чи боржника у спірних правовідносинах".

При цьому Велика Палата Верховного Суду вказала, що суд будь-якої інстанції незалежно від стадії судового процесу зобов'язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов'язків відповідної особи, а правонаступник існує.

Натомість у розглядуваній справі із відомостей відповідного державного реєстру та повідомлення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб встановлена відсутність правонаступника ПАТ "ТЕРРА БАНК" у зобов'язанні, яке виникло із договору іпотеки № 74-І/07 від 04 червня 2007 року укладеного між банком та ОСОБА_4.

Враховуючи неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зважаючи на те, що ПАТ "ТЕРРА БАНК" (позивач) ліквідований, відомості про правонаступників ліквідованого банку у відповідному зобов'язанні відсутні, а за повідомленням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зобов'язання ОСОБА_2 за кредитним договором № 361-Ф/07 від 04 червня 2007 року виконані в повному обсязі, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування положень частини 1 статті 414 ЦПК України, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та закриття провадження у справі на підставі пункту 7 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Керуючись статтями 255, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Пантелєєва Олексія Васильовича про закриття провадження у справі задовольнити.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Центрально-міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 вересня 2015 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2019 року скасувати.

Провадження у справі № 444/215/12 за позовом публічного акціонерного товариства "ТЕРРА БАНК" до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки, - закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В.

Шипович