Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.08.2019 року у справі №336/2892/18

Постанова

Іменем України

21 квітня 2021 року

місто Київ

справа № 336/2892/18

провадження № 61-15830св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Публічне акціонерне товариство "Страхова компанія "Країна",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 26 червня 2019 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Кухаря С. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у травні 2018 року звернувся до суду із позовом, у якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_2 суму відшкодування моральної шкоди у розмірі 300 000,00 грн, з Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна"

(далі - ПАТ "СК "Країна") стягнути суму відшкодування майнової шкоди у розмірі 19 949,83 грн.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 06 січня 2016 року приблизно о 20:20 год. водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем ЗАЗ 1102, р/н НОМЕР_1, на вул.

Солідарності у м. Запоріжжі, скоїв наїзд на нього, ОСОБА_1, який на нерегульованому пішохідному переході перетинав проїзну частину вул.

Солідарності. Внаслідок ДТП ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритого уламкового перелому верхньої третини та середньої третини лівої великогомілкової кістки зі зміщенням кісткових фрагментів, відкритого уламкового перелому нижньої верхньої третини та нижньої третини лівої малогомілкової кістки зі зміщенням кісткових фрагментів, рани в проекції перелому лівої гомілки, набряку м'яких тканин та синця в області лівої гомілки з наступним розвитком гемартрозу лівого колінного суглоба на фоні явищ травматичного шоку 1-2 ступеня, струсу головного мозку, рани в області лоба, верхньої губи, синців навколо очей, подряпин в області лоба, в області носа, численних подряпин в області голови та обличчя, які у сукупності кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя на момент завдання.

Стислий виклад заперечень відповідача

У липні 2018 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1, у якому зазначив, що внаслідок ДТП пошкоджено автомобіль, який належить його дружині ОСОБА_3. Для проведення ремонту ОСОБА_2 витратив 3 800,00 грн, які просив стягнути з ОСОБА_1 на відшкодування майнової шкоди. Також внаслідок пошкодження автомобіля він відчув стрес, втратив сон, відчував головний біль, а також протягом трьох місяців не міг користуватись автомобілем, який перебував у слідчих органах, у зв'язку з чим просив стягнути з ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у сумі 5 000,00 грн.

Стислий виклад змісту рішень судів першої, апеляційної

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "СК "Країна" на користь ОСОБА_1 суму відшкодування майнової шкоди у розмірі 15 474,83 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 70 000,00
грн. В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та стягуючи з ПАТ "СК "Країна" відшкодування майнової шкоди внаслідок ушкодження здоров'я, суд першої інстанції виходив із того, що діяльність, пов'язана з використанням транспортних засобів, є джерелом підвищеної небезпеки; шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Враховуючи, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля була застрахована, порядок відшкодування матеріальної та моральної шкоди в цьому випадку регулюється також нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Вирішуючи питання відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції керувався вимогами статті 1167 ЦК України та дійшов висновку про те, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає відшкодуванню моральна шкода у розмірі 70 000,00 грн.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 26 червня 2019 року рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 змінено. Зменшено розмір відшкодування моральної шкоди та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ "СК "Країна" про стягнення майнової шкоди відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що, постановою слідчого Дніпровського ВП ГУНП у Запорізькій області від 28 вересня 2016 року кримінальне провадження закрите у зв'язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення. Згідно з висновками експертів від 18 лютого 2016 року № 57/16 та від 24 червня 2016 року № 427/16 у діях водія ОСОБА_2 відсутня невідповідність вимогам пунктів 12.2 та 18.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР); водій автомобіля ЗАЗ 1102, р/н НОМЕР_1, ОСОБА_2 не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_1, а тому відсутня об'єктивна сторона злочину, передбаченого статтею 286 КК України, а саме відсутність причинно-наслідкового зв'язку між вчиненими діями та наслідком.

Відповідно до пунктів 4.4. , 4.7 та 4.8 ПДР пішоходи у темну пору доби, які рухаються проїзною частиною чи узбіччям, повинні виділити себе, а за можливості мати на зовнішньому одязі світлоповертальні елементи, для своєчасного їх виявлення іншими учасниками дорожнього руху. Пішоходи повинні переходити проїзну частину по пішохідних переходах, а у разі їх відсутності - на перехрестях по лініях тротуарів або узбіч. Якщо в зоні видимості немає переходу або перехрестя, а дорога має не більше трьох смуг руху для обох його напрямків, дозволяється переходити її під прямим кутом до краю проїзної частини в місцях, де дорогу добре видно в обидва боки, і лише після того, як пішохід упевнився у відсутності небезпеки.

Згідно з протоколом огляду місця події місцем огляду є нерегульований пішохідний перехід в районі перехрестя вул. Солідарності та вул. Шевченка у м. Запоріжжі, який позначений дорожньою розміткою. Місце зіткнення розташоване на відстані 1,3 м від краю проїзної частини. На місці ДТП встановлені ліхтарі, які, однак, не світять. Видимість елементів проїзної частини з ближнім світлом більше 100 метрів, видимість перешкоди - більше 55 метрів. Під час огляду автомобіля виявлено пошкодження правого бокового дзеркала заднього виду, розбите скло правої бокової двері та лобове скло в правій частині, деформовано праву стійку.

Встановлено, що ОСОБА_1 під час ДТП та на момент надходження до лікарні знаходився в стані алкогольного сп'яніння.

Відповідно до пункту 32.1 статті 32 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за завдання якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону. З огляду на зазначене апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування заходів відповідальності до страхової компанії. Встановивши факт заподіяння позивачу моральної шкоди, характер правопорушення, глибину душевних переживань позивача, керуючись принципом розумності та справедливості, суд визначив завищеним розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, а тому вважав, що суд першої інстанції необґрунтовано стягнув з ОСОБА_2 на користь позивача 70 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у серпні 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 26 червня 2019 року, залишити без змін рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 травня 2019 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував, що під час розгляду справи не здобуто докази існування під час ДТП обставин непереборної сили для водія, який, пересуваючись в темну пору доби в межах міста, повинен бути обачливим.

Крім того, обов'язок відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, виникає у її заподіювача незалежно від наявності вини. Таким чином, наявність постанови слідчого про закриття кримінального провадження не звільняє відповідача від відповідальності. Суд апеляційної інстанції також безпідставно зменшив розмір відшкодування моральної шкоди до 10 000,00 грн, оскільки судом не встановлено грубої необережності позивача, порушення ним ПДР. Саме по собі вчинення наїзду у темну пору доби на пішохода, а також перебування позивача у стані алкогольного сп'яніння не доводять, що він зненацька вийшов чи вибіг на проїзну частину, чим міг порушити ПДР.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 12 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law41~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law42~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law43~.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law44~.

Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з виписним епікризом відділення травматології Міської клінічного лікарні екстреної та швидкої медичного допомоги ОСОБА_1 з 06 січня 2016 року до 09 березня 2016 року перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом черепно-мозкова травма, забита рана голови, забита рана верхньої губи, закрита травма грудної клітки, забій грудної клітки, закрита травма живота без пошкодження внутрішніх органів, уламковий перелом зовнішнього мищелка у лівої великогомілкової кістки зі зміщенням, уламковий перелом верхньої та середньої третин лівої великогомілкової кістки зі зміщенням, уламковий перелом верхньої та середньої третини лівої малогомілкової кістки зі зміщенням, забита рана лівої гомілки, забої, садна кінцівок, травматичний шок 2 ступеня, алкогольне сп'яніння 1,61 г/л. Під час лікування проведено кілька хірургічних операцій.

Також позивачем надані копії чеків про придбання певних лікарських засобів, препаратів тощо протягом січня, лютого 2016 року.

Згідно з висновком експерта від 26 лютого 2016 року № 652 М у ОСОБА_1 виявлені тілесні ушкодження у вигляді відкритого уламкового перелому верхньої та середньої третин лівої великогомілкової кістки зі зміщенням кісткових уламків, відкритий уламковий перелом верхньої та нижньої третин лівої малогомілкової кістки зі зміщенням кісткових фрагментів, відкритий перелом зовнішнього мищелка лівої великогомілкової кістки зі зміщенням кісткових фрагментів, велика рана в проекції перелому лівої гомілки, велика рана лівої гомілки, набряк м'яких тканин та крововилив в області лівої гомілки з наступним розвитком гемартрозу лівого колінного суглоба (скупченням крові в лівому колінному суглобі) на фоні явищ травматичного шоку 1-2 ступеня, які у сукупності кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння. Струс головного мозку, рани в області лоба, в області верхньої губи, крововиливи в області обох очей, садна в області лоба, носа, множинні садна в області голови та обличчя у сукупності кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, які потягли тимчасовий розлад здоров'я. Множинні садна в області кінцівок кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження. Описані пошкодження утворилися від дії тупих предметів та могли виникнути в результаті ударів виступаючими частинами автомобіля з наступним падінням на дорожнє покриття.

З 25 липня 2017 року ОСОБА_1 перебував на лікуванні у Комунальному закладі "Запорізькій обласний протитуберкульозний диспансер", Вільнянській центральній районній комунальній лікарні з приводу туберкульозу легень, легеневої недостатності, консолідованого перелому кісток лівої гомілки тощо.

23 січня 2018 року ОСОБА_1 отримав статус інваліда третьої групи за загальним захворюванням, отримує соціальну допомогу у сумі 1 452,00 грн станом на 2018 рік.

Згідно з висновками експертів від 18 лютого 2016 року № 57/16 та від 24 червня 2016 року № 427/16 у діях водія ОСОБА_2 відсутня невідповідність вимогам пунктів
12.2 та 18.1 ПДР; водій автомобіля ЗАЗ 1102, р/н НОМЕР_1, ОСОБА_2 не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_1, а тому у його діях відсутня об'єктивна сторона злочину, передбаченого статтею 286 КК України, а саме відсутність причинно-наслідкового зв'язку між вчиненими діями та наслідком.

Відповідно до пунктів 4.4. , 4.7 та 4.8 ПДР пішоходи у темну пору доби, які рухаються проїзною частиною чи узбіччям, повинні виділити себе, а за можливості мати на зовнішньому одязі світлоповертальні елементи, для своєчасного їх виявлення іншими учасниками дорожнього руху. Пішоходи повинні переходити проїзну частину по пішохідних переходах, а у разі їх відсутності - на перехрестях по лініях тротуарів або узбіч. Якщо в зоні видимості немає переходу або перехрестя, а дорога має не більше трьох смуг руху для обох його напрямків, дозволяється переходити її під прямим кутом до краю проїзної частини в місцях, де дорогу добре видно в обидва боки, і лише після того, як пішохід упевнився у відсутності небезпеки.

Згідно з протоколом огляду місця події місцем огляду є нерегульований пішохідний перехід в районі перехрестя вул. Солідарності та вул. Шевченка у м. Запоріжжі, який позначений дорожньою розміткою. Місце зіткнення розташоване на відстані 1,3 м від краю проїзної частини. На місці ДТП встановлені ліхтарі, які, однак, не працюють. Видимість елементів проїзної частини з ближнім світлом фар - більше 100 метрів, видимість перешкоди - більше 55 метрів. Під час огляду автомобіля виявлено пошкодження правого бокового дзеркала заднього виду, розбите скло правої бокової двері та лобове скло в правій частині, деформовано праву стійку.

Встановлено, що ОСОБА_1 під час ДТП та на момент надходження до лікарні знаходився у стані алкогольного сп'яніння. Відповідно до пункту 32.1 статті 32 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону.

ОСОБА_2 з 2008 року офіційно не працює після звільнення за власним бажанням, не має на праві власності нерухомого майна, з 2015 до 2018 роки отримував доходи.

Автомобіль ЗАЗ 1102, р/н НОМЕР_1, належить ОСОБА_3, що підтверджено свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.

Відповідно до поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів між ОСОБА_3 та ПАТ "СК "Країна" укладено договір, яким застраховано цивільно-правову відповідальність, пов'язані з експлуатацією автомобіля ЗАЗ 1102,1998 року випуску, р/н НОМЕР_1.

Відповідно до товарних чеків від 06 квітня 2016 року та від 07 квітня 2016 року були придбані лобове скло, переднє бокове скло, пара бокових дзеркал, ущільнювач лобового скла, оббивка салону вартістю 2 650,00 грн, а також здійснені роботи із заміни лобового та бокового скла, встановлення дзеркал та заміни оббивки салону.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Стосовно вимог до ПАТ "СК "Країна"

Відповідно до частин 1 і 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених частин 1 і 2 статті 509 ЦК України.

З огляду на вказані положення статті 509 ЦК України та з урахуванням вимог статей 11, 22, 23, 599, 1166, 1167, 1168 ЦК України факт завдання фізичній особі шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним і повним відшкодуванням потерпілому шкоди особою, яка завдала шкоду та зобов'язана її компенсувати.

Сторонами деліктного зобов'язання, за загальним правилом, виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе особа, яка завдала шкоду.

Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу, при русі транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина 2 статті 1187 ЦК України).

Статтею 1187 ЦК України передбачено об'єктивну (безвинну) цивільно-правову відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки за шкоду, яка завдана внаслідок його експлуатації третій особі.

Водночас правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка її завдала, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.

Згідно зі статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення статтею 999 ЦК України, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Відповідно до статті 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

У статті 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому Статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.

Частиною 1 статті 1197 ЦК України визначено, що розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.

Відповідно до статті 24 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

Витрати, пов'язані з лікуванням потерпілого в іноземній державі, відшкодовуються, якщо лікування було узгоджено з особою, яка має здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров'я. Мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов'язану з лікуванням потерпілого, становить 1/30 розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на дату настання страхового випадку, за кожний день лікування, підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я, але не більше 120 днів.

Якщо страховику (МТСБУ) не надані документи, що підтверджують розмір витрат, зазначених у пункті 24.1 цієї статті, або їх документально підтверджений розмір є меншим, ніж мінімальний розмір, визначений відповідно до пункту 24.2 цієї статті, страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування у розмірі, визначеному в пункті
24.2 цієї статті.

В силу вимог статті 26-1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.

Відповідно до частини 5 статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини.

Отже, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія.

Непереборна сила - це подія, об'єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягнутому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди.

Під умислом потерпілого необхідно розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди.

Подібні правові висновки сформульовані Верховним Судом у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18).

Відповідачем не доведено, що дорожньо-транспортна пригода трапилася внаслідок умислу потерпілого або непереборної сили, а тому відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки за встановлених судами обставин не виключається.

Навпаки, недоведення протилежного відповідачами та невстановлення судами окреслених винятків судами свідчить про існування безумовного обов'язку безпосереднього заподіювача шкоди відшкодувати її потерпілому у повному обсязі.

Заперечення ПАТ "СК "Країна" про те, що позивач не звертався в установлені статтею 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строки, не є обґрунтованими з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 65/4621/16-к (провадження № 13-24кс19) зазначила про таке. У системному зв'язку зі статтею 36 положення статті 26-1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права. Крім цього, у статті 26-1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено іншу підставу для відмови у відшкодуванні - невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на його отримання, своїх обов'язків, визначених статті 26-1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди. Таким чином, у зазначеній нормі втілено загальний принцип недопустимості формального підходу до вирішення питання про здійснення або нездійснення компенсації і надання пріоритету зовнішній формі юридично значущих дій або бездіяльності над їх змістом і наслідками. Адже підставою для відмови у відшкодуванні визнаються не будь-які порушення регламентованої статті 26-1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" процедури, а лише ті, що призвели до неможливості встановлення обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для здійснення виплат і визначення їх розміру.

Із матеріалів справи випливає, що позивач звернувся з позовом до страхової компанії у межах строків, передбачених підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Стосовно оцінки вимог до ОСОБА_2.

Як встановлено судом, виникнення у безпосереднього заподіювача шкоди обов'язку з її відшкодування є беззаперечним. Визначаючи, чи впливає на обсяг відповідальності відповідача поведінка потерпілого, суд зобов'язаний враховувати положення статті 1193 ЦК України.

Відповідно до частини 2 статті 1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до пункту 4.14 ПДР пішоходам забороняється: а) виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху; б) раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід; в) допускати самостійний, без нагляду дорослих, вихід дітей дошкільного віку на проїзну частину; г) переходити проїзну частину поза пішохідним переходом, якщо є розділювальна смуга або дорога має чотири і більше смуг для руху в обох напрямках, а також у місцях, де встановлено огородження; ґ) затримуватися і зупинятися на проїзній частині, якщо це не пов'язано із забезпеченням безпеки дорожнього руху; д) рухатися по автомагістралі чи дорозі для автомобілів, за винятком пішохідних доріжок, місць стоянки і відпочинку.

Судами не встановлено, що виникненню шкоди сприяла груба необережність позивача, або порушення ним ПДР. Навпаки, встановлено, що позивач переходив дорогу на нерегульованому пішохідному переході, розташованому в районі перехрестя, доказів того, що він раптово вийшов чи вибіг на проїзджу частину під час судового розгляду відповідачами не надано, судами не отримано.

Відповідно до пункту 1.10 ПДР пішохідний перехід - це ділянка проїзної частини або інженерна споруда, призначена для руху пішоходів через дорогу. Пішохідні переходи позначаються дорожніми знаками 5.35.1-5.37.2, дорожньою розміткою
1.14.1-1.14.3, пішохідними світлофорами. За відсутності дорожньої розмітки межі пішохідного переходу визначаються відстанню між дорожніми знаками або пішохідними світлофорами, а на перехресті за відсутності пішохідних світлофорів, дорожніх знаків та розмітки - шириною тротуарів чи узбіч.

Згідно з пунктом 18.1. ПДР водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Верховний Суд виходить з того, що пішохідний перехід та перехрестя доріг є зоною особливої уваги водіїв транспортних засобів, що зобов'язує до обрання водіями такого способу керування автомобілем, який би забезпечив можливість невідкладного гальмування до зупинення з метою відвернення небезпеки для інших учасників дорожнього руху, а особливо пішоходів. Однак відповідач не виявив відповідного рівня обачності під час перетину переходу у районі перехрестя, аби його поведінка була безпечною для оточуючих.

Верховний Суд виходить з того, що експлуатацію транспортного засобу є діяльністю, що пов'язана із підвищеним ризиком невинуватого завдання шкоди іншим учасникам дорожнього руху, а також пішоходам. Водій автомобіля, розпочинаючи експлуатацію такого джерела підвищеної небезпеки, тим самим приймає на себе усі ризики, пов'язані зі здійсненням такої діяльності, а отже зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану його власними діями, навіть за відсутності вини у настанні негативних наслідків, якщо вони не викликані дією непереборної сили або настали в силу умислу потерпілого.

За наведених обставин під час вирішення питання про розмір відшкодування шкоди, завданої володільцем джерела підвищеної небезпеки, суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що відповідачем не доведено, що ДТП трапилася внаслідок умислу потерпілого або непереборної сили, а так само не встановлено, що виникненню шкоди сприяла груба необережність позивача, або порушення ним ПДР, за наслідками чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Отже, змінюючи рішення суду першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову до страхової компанії й зменшуючи розмір відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд помилково не погодився із висновками суду першої інстанції.

Апеляційний суд не зазначив, які норми процесуального права порушені місцевим судом під час дослідження й надання відповідної правової оцінки наданим сторонами доказам. Адже лише у цьому разі апеляційний суд має право здійснювати переоцінювання висновків суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не врахував зазначених обставин, норм матеріального та процесуального права, дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 26 червня 2019 року скасувати, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 травня 2019 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко