Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.07.2021 року у справі №638/13345/18
Постанова КЦС ВП від 29.03.2023 року у справі №638/13345/18

Постанова

Іменем України

29 березня 2023 року

м. Київ

справа № 638/13345/18

провадження № 61-10873св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі:прокуратура Полтавської області, Державна казначейська служба України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -слідчий прокуратури Полтавської області Ральський Андрій Андрійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 09 червня 2021 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю., Кругової С.С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до прокуратури Полтавської області, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - слідчий прокуратури Полтавської області Ральський А. А., про відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтований тим, що відповідач не виконує вимоги Конституції України і КПК України, протягом тривалого часу чинить перешкоди в розслідуванні справи та своїми діями завдав моральну шкоду, яка виражена у неможливості реалізувати його право на розгляд заяви.

Він як людина похилого віку з інвалідністю другої групи, онкохворий, вимушений протягом тривалого часу звертатись до суду зі скаргами на бездіяльність відповідача, позбавлений відчуття безпеки, правової стабільності, верховенства закону.

Просив захистити його конституційне право на відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірною тривалою бездіяльністю відповідача, застосувавши практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та практику національного суду; стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 8 570 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої посадовою особою прокуратури Полтавської області в результаті імітації досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000002791, прийняття незаконних рішень та протиправною тривалою бездіяльністю.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 21 січня 2021 року позов задоволено частково. Стягнено з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 4 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольнивши частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач надав суду докази оскарження бездіяльності органів досудового розслідування у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом, яка визнана судом незаконною. Вказані обставини призвели до моральних страждань позивача.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 09 червня 2021 року апеляційну скаргу Полтавської обласної прокуратури задоволено. Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 21 січня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення суду першої інстанції, виходив з того, щопозивач не надав доказів на підтвердження завданої йому моральної шкоди, причинного зв`язку між нею і протиправними діяннями відповідача, не довів факт завдання йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру, і відповідно, завдання моральної шкоди, розмір якої він не обґрунтував,отже, немає підстав для застосування до спірних правовідносин статей 1173 1174 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 09 червня 2021 року, просив її скасувати, залишити в силі рішення першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Висновок суду апеляційної інстанції, що оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора є реалізацією позивачем його процесуального права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень, тому не є підставою для відшкодування моральної шкоди, не відповідає статті 56 Конституції України та статтям 23 1174 ЦК України.

Суд першої інстанції правильно встановив факт порушення конституційних прав ОСОБА_1 внаслідок тривалої бездіяльності слідчого під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000002791, а саме невиконання ним своїх обов`язків, непроведення комплексу дій, передбачених КПК України. Вказане встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили, що є підставою для відшкодування моральної шкоди відповідно до статті 1174 ЦК України.

Розмір моральної шкоди суд першої інстанції визначив відповідно до наданих позивачем доказів, вимог розумності і справедливості.

Оскаржувана постанова не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки суд апеляційної інстанції не взяв до уваги висновок спеціаліста-психолога від 11 вересня 2018 року, виписку з медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_1 від 20 вересня 2017 року № 1879.

Суд апеляційної інстанції безпідставно послався на постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 641/2328/17, провадження № 61-7053зпв18, від 23 січня 2019 року у справі № 638/1413/17, провадження № 61-42619св18, від 01 квітня 2020 року у справі № 641/7772/17, провадження № 61-40338св18, від 30 червня 2020 року у справі № 641/7984/17, провадження № 61-36602св18, оскільки у цих справах інші фактичні обставини ніж у справі, яка переглядається.

Позивач довів наявність шкоди не самим фактом скасування постанов слідчого, а систематичним прийняттям слідчим рішень без проведення відповідно до вимог КПК України перевірки його заяви про злочин, що призвело до надмірної тривалості досудового розслідування.

Суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, провадження № 12-208гс18, Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, адміністративне провадження № К/9901/59673/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 638/14009/17, провадження № 61-766св20, від 16 вересня 2020 року у справі № 638/6363/19, провадження № 61-9220св20, від 17 вересня 2020 року у справі № 638/9834/18, провадження № 61-20543св19, від 23 вересня 2020 року у справі № 638/14007/17, провадження № 61-3288св19, від 02 грудня 2020 року у справі № 638/14008/17, провадження № 61-48237св18, від 26 квітня 2021 року у справі № 754/10071/17, провадження № 61-16601св19, згідно з якими надмірна тривалість кримінального провадження здатна привести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування, неможливістю здійснювати щоденну діяльність, підривом репутації тощо.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що слідчий відділу прокуратури Полтавської області здійснював досудове розслідування у кримінальному провадженні від 31 серпня 2017 року № 42017000000002791 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 КК України.

Вказане кримінальне провадження розпочате на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 03 серпня 2017 року за фактом протиправних дій старшого слідчого слідчого відділу прокуратури Полтавської області ОСОБА_2 та прокурора відділу прокуратури Полтавської області ОСОБА_3., а саме прийняття ними процесуальних рішень у кримінальному провадженні № 4201600000002664, які надалі скасовані в судовому порядку.

Слідчий прокуратури Полтавської області Ральський А. А. постановою від 05 грудня 2017 року відмовив у визнанні ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні № 42017000000002791, внесеного до ЄРДР 31 серпня 2017 року.

Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду міста Полтави від 23 січня 2018 року у справі № 554/9953/17 задоволено скаргу ОСОБА_1 та скасовано постанову слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу прокуратури Полтавської області від 05 грудня 2017 року.

29 березня 2018 року слідчий прокуратури Полтавської області Ральський А. А. прийняв рішення про закриття кримінального провадження від 31 серпня 2017 року № 42017000000002791 відповідно до пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діях старшого слідчого прокуратури Полтавської області ОСОБА_2 та прокурора відділу прокуратури Полтавської області ОСОБА_3. ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 КК України.

Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду міста Полтави від 05 липня 2018 року задоволено скаргу ОСОБА_1 на постанову про закриття кримінального провадження № 42017000000002791, скасовано постанову від 29 березня 2018 року про закриття кримінального провадження № 42017000000002791 від 31 серпня 2017 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом спору є відшкодування моральної шкоди, завданої слідчим прокуратури шляхом прийняття незаконних рішень та протиправною тривалою бездіяльністю під час досудового розслідування у кримінальному провадженні.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема й органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких передбачений частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках завдання шкоди цими органами підлягає застосуванню частина шоста цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України).

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до частини першої 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України)

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Враховуючи те, що у цій справі відсутні підстави для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, то до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина шоста статті 1176 ЦК України.

Згідно з частиною шостою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу завдавачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом завдання шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Разом з тим, з урахуванням пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені, зокрема, рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником.

Відповідно до частини другої статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 1-1) скасування повідомлення про підозру; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Отже, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.

Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. Разом з тим, не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення завдання такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та завданою шкодою.

У матеріалах справи немає доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) прокуратури Полтавської області та шкодою, яка, за твердженням позивача, йому завдана.

Незгода позивача з постановленими посадовими особами прокуратури Полтавської області рішеннями, які він оскаржив в порядку, передбаченому КПК України, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди.

Реалізація особою її права на оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого або прокурора під час досудового розслідування у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом у разі задоволення таких скарг, становить достатньо справедливу сатисфакцію з відшкодування шкоди, яку зазнав позивач. Цей висновок узгоджується з рішеннями ЄСПЛ від 25 липня 2001 року у справі «Перна проти Італії» та від 09 лютого 2007 року «Білуха проти України», де встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану особі.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2021 року у справі № 646/5190/19-ц, провадження № 61-3057св21.

Отже, Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанцій про те, що позивач не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження наявності завданої йому моральної шкоди, протиправності діяння її заподіювача (визнання незаконними дій), наявності причинного зв`язку між завданою шкодою і протиправними діяннями слідчого прокуратури Полтавської області Ральського А. А. під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000002791, тому обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, провадження № 12-208гс18, Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, адміністративне провадження № К/9901/59673/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 638/14009/17, провадження № 61-766св20, від 16 вересня 2020 року у справі № 638/6363/19, провадження № 61-9220св20, від 17 вересня 2020 року у справі № 638/9834/18, провадження № 61-20543св19, від 23 вересня 2020 року у справі № 638/14007/17, провадження № 61-3288св19, від 02 грудня 2020 року у справі № 638/14008/17, провадження № 61-48237св18, від 26 квітня 2021 року у справі № 754/10071/17, провадження № 61-16601св19, є безпідставними, оскільки у наведених заявником справах та у справі, яка переглядається, встановлені різні фактичні обставини.

Крім того, у зазначених заявником справах встановлений факт тривалої протиправної бездіяльності посадових осіб відповідача.

У справі, що переглядається, суди не встановили факт тривалої бездіяльності, на що посилався позивач як на обґрунтування позову. Згідно з обставинами справи слідчий Ральський А. А. виніс постанову про закриття кримінального провадження у квітні 2018 року, а позивач звернувся із позовом у вересні 2018 року, тому суд апеляційної інстанції з урахуванням встановлених інших обставин у справі, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові.

Суд апеляційної інстанції всебічно, повно та об`єктивно надав оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є вмотивованими.

Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки доказів щодо завдання позивачу моральної шкоди, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 09 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко