Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.04.2019 року у справі №573/604/18

Постанова

Іменем України

09 грудня 2019 року

місто Київ

справа № 573/604/18

провадження № 61-6133св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа: Служба у справах дітей Білопільської районної державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 28 листопада 2018 року у складі судді Кліщ О. В. та постанову Сумського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., Левченко Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 18 квітня 2018 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, їх вихованні та визначення способу участі у вихованні дітей та спілкуванні з ними. Уточнивши позовні вимоги, позивач просив зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у його спілкуванні з малолітніми дітьми ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та визначити способи його участі у спілкуванні та вихованні дітей шляхом підтримування з дітьми регулярних особистих стосунків і прямих контактів з 14:00 год. суботи до 14:00 год. неділі через тиждень за місцем проживання батька, а також надати йому можливість спілкування з дітьми у дні їх народження з 09:00 год. до 13:00 год. з урахуванням побажань дітей.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що він є батьком малолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, матір'ю яких є ОСОБА_2. Через повну психологічну несумісність із ОСОБА_2 позивач проживає окремо, а їхні спільні малолітні діти мешкають з разом з матір'ю. Після того як він з відповідачем припинили стосунки, остання усілякими способами перешкоджає його спілкуванню із дітьми, а саме, без будь-яких причин відмовляє у спілкуванні з дітьми на його неодноразові прохання телефоном, не надає можливості бачитися з дітьми та брати участь у їх вихованні. Він не перебуває на обліках у психоневрологічному та наркологічному диспансерах, як свідомий громадянин розуміє свій батьківський обов'язок брати участь у вихованні дітей, має дуже велике бажання виховувати своїх дітей, спілкуватися з ними, віддаючи своє тепло і батьківську любов. Відсутні будь-які обставини, які б давали підстави вважати, що його особисте спілкування із дітьми завдасть їм шкоду. Створення перешкод відповідачем у спілкуванні з дітьми порушує не тільки його права як батька, а й, у першу чергу, порушує права та суперечить інтересам дітей.

Стислий виклад заперечень відповідача

ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову ОСОБА_1, зважаючи на асоціальну поведінку позивача, відсутність належних житлово-побутових умов для проживання малолітніх дітей, алкогольну залежність, непрацевлаштування, незадовільну характеристику ОСОБА_1, а також висновки комісії з питань захисту прав дитини.

Крім того, зазначила, що позивач не довів існування у нього будь-яких перешкод у спілкуванні з дітьми, а тому позовні вимоги вважала безпідставними.

Служба у справах дітей Білопільської районної державної адміністрації зазначила, що до неї не надходила інформація про наявність перешкод у спілкуванні ОСОБА_1 з дітьми. Просила під час вирішення спору врахувати ставлення обох батьків до дітей, а також особисту прихильність дітей до кожного з батьків. Просила задовольнити уточнений позов ОСОБА_1.

Стислий виклад позиції позивача за зустрічним позовом

ОСОБА_2 18 липня 2018 року звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з матір'ю за її місцем проживання або перебування.

Вимоги зустрічного позову обґрунтовувалися тим, що ОСОБА_2 має окреме житло, трикімнатну житлову квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 39,90 кв. м, загальною площею 50,0 кв. м. До цієї квартири належать підвал, 1/2 частина сараю. У акті обстеження умов проживання від 18 травня 2018 року зазначено, що при обстеженні житлового приміщення встановлено, що у квартирі наявні меблі, побутова техніка, одяг, взуття, продукти харчування, в приміщенні чисто, прибрано, хоча житло потребує поточного ремонту, у дітей є місце для проведення дозвілля. Житло знаходиться в належному стані. ОСОБА_2 має постійне місце роботи - працює шкільним вчителем, позитивно характеризується за місцем роботи, а діти відвідують дитячий садок. Висновком рекомендовано залишити проживати дітей разом з матір'ю. Необхідність встановлення місця проживання дітей виникла внаслідок того, що батько дітей, ОСОБА_1, має звичку без попередження забирати їх і утримувати у себе; не дотримується графіка спілкування з дочкою ОСОБА_5 та сином ОСОБА_6.

Рішенням виконкому Білопільської міської ради Сумської області від 05 квітня 2018 року за результатами розгляду позовної заяви ОСОБА_1 про визначення порядку спілкування з дітьми установлено графік його участі у вихованні та спілкуванні, якого він не дотримується. У такий спосіб він продовжує з'ясовувати стосунки з ОСОБА_2, що негативно впливає на виховання неповнолітніх дітей. Крім того, діти зазначають, що батько їх передає іншим особам, що підтверджує недобросовісне виконання батьківських обов'язків стосовно них. Час, визначений зазначеним рішенням, надається для спілкування з дітьми відповідачу, тому він не має права передавати їх іншим особам, з чого випливає, що не він проводить з ними час, а його знайомі. Оскільки такі випадки стали непоодинокими, то забирати дітей, які не бажають з ним залишатися й ночувати, стало складно, бо все це супроводжується бійками та сварками в їх присутності. Відповідач не може забезпечити належні умови для проживання дітей, а також забезпечити умови для їх фізичного, культурного розвитку, спортивних та художніх здібностей, не сприяє забезпеченню дотримання елементарних санітарно-гігієнічних правил. ОСОБА_1 житла свого не має, у нього відсутній постійних дохід для утримання дітей, він зловживає спиртними напоями.

Стислий виклад заперечень відповідача за зустрічним позовом

ОСОБА_1 просив відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2. Зазначив, що зустрічний позов подано з порушенням строку, визначеного судом. Крім того, вважав, що зустрічний позов не підлягає задоволенню, оскільки відсутній спір щодо місця проживання дітей.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 28 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у вихованні та вільному спілкуванні з дітьми ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Визначено способи участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні дітей шляхом підтримання з дітьми регулярних особистих стосунків і прямих контактів з 14:00 год. суботи до 14:00 год. неділі через тиждень за місцем проживання батька.

Надано ОСОБА_1 можливість спілкування з дітьми у дні їх народження з 09:00 год. до 13:00 год. з урахуванням побажань дітей. Надано можливість батькам, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, змінювати порядок побачень батька з дітьми за їх взаємною згодою.

Попередньо погоджувати з ОСОБА_2 час спілкування з дітьми, враховуючи погодні умови та не порушуючи режиму дня дітей, з урахуванням стану здоров'я, турбуючись про їх стан здоров'я та в час, коли діти не задіяні в освітньому процесі.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з матір'ю ОСОБА_2 за її місцем проживання або перебування.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію за понесені судові витрати у розмірі 12 490,80 грн (11 786,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 704,80 грн судового збору).

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що, визначаючи спосіб участі батька у вихованні дітей, враховано його доброзичливе ставлення до обох дітей, потребу у вихованні дітей саме обома батьками із врахуванням рекомендацій органу опіки і піклування. Суд першої інстанції зробив висновок про те, що спілкування дітей з батьком повинно відбуватися шляхом підтримання з дітьми регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Рішення суду першої інстанції про задоволення зустрічного позову обґрунтовувалося тим, що оскільки Білопільська районна державна адміністрація Сумської області (орган опіки та піклування) власним висновком визнала доцільність визначення місця проживання дітей за місцем проживання матері дітей, тому суд, враховуючи, що на момент ухвалення рішення судом визначення місця проживання дітей разом з матір'ю не суперечитиме інтересам дітей, дійшов висновку про визначення місця проживання малолітніх дітей разом з матір'ю, за її місцем проживання або перебування.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції дійшов висновку про доведення ОСОБА_2 розміру понесених судових витрат, зокрема на правничу допомогу. Стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені нею у зв'язку з наданням їй правової допомоги, суд врахував характер спірних правовідносин, ступінь складності справи, час, витрачений адвокатом на надання правничої допомоги.

Постановою Сумського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 28 листопада 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо відсутності між сторонами спору щодо місця проживання малолітніх дітей, є безпідставними. Під час розгляду справи та за наслідками досліджених наданих сторонами доказів підтвердився факт наявності спору між сторонами щодо місця проживання дітей.

Розгляд у справі одночасно як первісного, так зустрічного позовів, за висновками суду апеляційної інстанції, було визнано доцільним, обґрунтованим та таким, що сприяло вирішенню спорів між батьками з дотриманням якнайкращих інтересів дітей.

Твердження позивача про те, що відсутні підстави для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 11 786,00 грн апеляційний суд визнав такими, що не заслуговують на увагу.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв'язку у березні 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Білопільського районного суду Сумської області від 28 листопада 2018 року та постанову Сумського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року у частині позовних вимог ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей з матір'ю, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник зазначає, що:

- судами не враховано, що між сторонами відсутній спір про визначення місця проживання дітей з матір'ю;

- зустрічний позов подано із порушенням процесуальних строків, визначених судом першої інстанції в ухвалі про відкриття провадження у справі;

- враховуючи, що первісний позов задоволено, то у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для стягнення витрат на правничу допомогу у повному обсязі, оскільки витрати на правничу допомогу ОСОБА_2 надавалися адвокатом і за первісним позовом.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_2 у відзиві просить касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити. Відповідач зазначає, що оскарженням рішення суду про визначення місця проживання дітей з матір'ю заявник підтверджує існування відповідного спору. Зустрічний позов прийнято судом першої інстанції одночасно з поновленням строку для його подання.

Несвоєчасне подання зустрічного позову зумовлене зазначенням у позовній заяві неправильної адреси ОСОБА_2, що мало наслідком неотримання первісного позову ОСОБА_1. Вважає, що ОСОБА_1 оскаржив рішення судів з метою несплати судових витрат, понесених відповідачем у справі.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law40~), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law41~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law42~.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у березні 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law43~.

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів касаційної скарги, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом як чоловік і жінка без укладення шлюбу з березня 2011 року до лютого 2018 року. Під час спільного проживання у них народилися діти: дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Батьком обох дітей є ОСОБА_1, а матір'ю - ОСОБА_2.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування - Районної комісії з питань захисту прав дитини при Білопільській районній державній адміністрації від 09 листопада 2018 року № 46 (27 листопада 2018 року № 01-31/2781), враховуючи інтереси дітей, розглянувши ряд пропозицій та пояснень батьків дітей з питання визначення способів участі батька у вихованні дітей, орган опіки та піклування Білопільської районної державної адміністрації вважає доцільним надати можливість ОСОБА_1 брати участь у вихованні дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, шляхом підтримання з дітьми регулярних особистих стосунків і прямих контактів з 14:00 год. суботи до 14:00 год. неділі через тиждень за місцем проживання батька. Надати можливість ОСОБА_1 спілкуватися з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у дні їх народження з 09:00 год. до 13:00 год. з урахуванням побажань дітей. Надати можливість батькам, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, змінювати порядок побачень батька з дітьми за їх взаємною згодою.

Комісія врахувала акт обстеження умов проживання ОСОБА_1 від 27 вересня 2018 року, складений спеціалістами Рижівської сільської ради Білопільського району, відповідно до якого житло, у якому мешкає батько, придатне для перебування малолітніх дітей. Батько займається фермерством, утримує підсобне господарство.

На засіданні комісії ОСОБА_1 рекомендовано облаштувати ще одне спальне місце для дітей.

Після припинення спільного проживання сторін діти проживають разом з матір'ю, за її місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2. Право власності на квартиру зареєстроване за ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу квартири від 14 грудня 2017 року.

Відповідно до актів обстеження умов проживання від 18 травня 2018 року та від 06 липня 2018 року при обстеженні цього житлового приміщення встановлено, що у квартирі наявні меблі, побутова техніка, одяг, взуття, продукти харчування, в приміщенні чисто, прибрано, хоча житло потребує поточного ремонту, у дітей є місце для проведення дозвілля. Житло знаходиться в належному стані. ОСОБА_2 має постійне місце роботи - працює шкільним вчителем, позитивно характеризується за місцем роботи, діти відвідують дитячий садок. Стосунки між матір'ю та дітьми теплі та довірливі. Мати багато уваги приділяє розвиткові дітей, спілкуванню з ними. У сім'ї ОСОБА_2 створені умови для проживання дітей та їх повноцінного розвитку.

Білопільська районна державна адміністрація Сумської області (як орган опіки та піклування) власним висновком визнала доцільність визначення місця проживання дітей за місцем проживання матері дітей.

Щодо понесених ОСОБА_2 витрат на правову допомогу

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 16 травня 2018 року між ОСОБА_2 та адвокатом укладено договір про надання правових послуг адвокатом під час розгляду справи, яка переглядається. Розмір гонорару визначено за домовленістю сторін у сумі 680,00 грн за годину участі у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

На виконання угоди адвокатом взято участь під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням (складання процесуальних документів, надання консультацій, ознайомлення з матеріалами справи у суді, копіювання документів) (12:20 год. ), а також він брав участь у п'яти судових засіданнях як представник відповідача.

Відповідно до квитанції від 16 травня 2018 року № 171723 про надання правової допомоги вартість послуги складає 11 786,00 грн.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі щодо спору про визначення місця проживання дітей з матір'ю

Під час оцінки доводів касаційної скарги щодо визначення місця проживання дітей Верховний Суд керується положеннями Конвенції про права дитини Сімейного кодексу України, Законом України "Про охорону дитинства", а також іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частинами 2 , 8 , 9 та 10 статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до статей 18,27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини 4 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Статтею 11 Закону України "Про охорону дитинства" встановлено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна людина, яка законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які запроваджуються згідно з законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою підтримання громадського порядку, запобігання злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях стосовно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі й на рівне виховання батьками. У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі "Хант проти України" зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі "Olsson v. Sweden" ( № 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі

"Johansen v. Norway" від 07 серпня 1996 року, § 78).

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13 у справі "М. С. проти України", йдеться про визначення інтересів дитини, їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики ЄСПЛ, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_2, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтовані висновки, що проживання дітей з матір'ю відповідає їх найкращим інтересам, також взявши до уваги висновок органу опіки та піклування.

Доводи касаційної скарги про те, що між батьками відсутній спір щодо визначення місця проживання дітей спростовуються матеріалами справи, а також процесуальною поведінкою заявника. Батьки передали питання про визначення місця проживання дитини на розгляд суду, який і вирішив це, ініційоване матір'ю дитини, питання.

Щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час прийняття зустрічного позову

Частиною 1 статті 193 ЦПК України встановлено, що відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.

Строк для подання відзиву (зустрічного позову) встановлюється в ухвалі про відкриття провадження у справі (частина 1 статті 191 ЦПК України).

Згідно з частиною 3 статті 194 ЦПК України зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частиною 3 статті 194 ЦПК України, ухвалою суду повертається заявнику.

Згідно з частиною 1 статті статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли частин 1 , 2 статті 127 ЦПК України встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Відповідно до ухвали Білопільського районного суду Сумської області від 25 квітня 2018 року про відкриття провадження у справі та призначення підготовчого засідання встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позов тривалістю 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Оскільки ОСОБА_2 ознайомилася з матеріалами справи та отримала необхідні фотокопії документів 15 травня 2018 року, то саме з цього часу почався відлік строку, наданого на подання відзиву та зустрічного позову, який сплив 31 травня 2018 року.

Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом 18 липня 2018 року, тобто поза межами строку, встановленого частиною 1 статті 193 ЦПК України.

Постановляючи ухвалу від 18 липня 2018 року про прийняття зустрічного позову ОСОБА_2 до спільного розгляду із позовом ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов висновків, що обидва позови виникли з одних правовідносин та вимоги за позовами взаємопов'язані.

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що зустрічний позов прийнято до спільного розгляду поза межами строку, встановленого частиною 1 статті 193 ЦПК України, проте заявник не довів, що таке порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення спору.

Враховуючи усі обставини справи, зокрема надзвичайну важливість вирішення питання про визначення місця проживання малолітніх дітей у такій категорії справ, Верховний Суд виходить з того, що таке порушення носило формальний характер, не вплинуло на правильність вирішення спору між сторонами. Одночасний розгляд обох позовів у справі, яка переглядається, Верховний Суд визнає доцільним.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат

Відповідно до положень частини 1 , пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 1 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частина 2 статті 137 ЦПК України).

Пунктами 1, 2 частини 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним щодо предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Стягуючи витрати на правничу допомогу, понесені ОСОБА_2 у суді першої інстанції як позивачем за зустрічним позовом, суд першої інстанції не врахував, що на користь ОСОБА_2 підлягають відшкодуванню судові витрати, понесені нею лише як позивачем за зустрічним позовом. При цьому необхідно врахувати, що первісний позов ОСОБА_1 задоволений, тому понесені ОСОБА_2 як відповідачем за цим позовом витрати у зв'язку з наданням правової допомоги у справі у межах розгляду первісного позову покладаються за правилами частини 2 статті 141 ЦПК України на відповідача.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновків про наявність правових підстав для зміни рішень судів першої та апеляційної інстанцій шляхом зменшення судових витрат, які підлягають відшкодуванню на користь ОСОБА_2 за її зустрічним позовом.

Верховним Судом враховано, що відповідно до розрахунку розміру судових витрат ОСОБА_2 понесені такі судові витрати у межах розгляду позову ОСОБА_1: консультація і роз'яснення з правових питань - 1 год. (680,00 грн), збирання відомостей про факти, що можуть бути використані як докази в установленому законом порядку, збирання письмових, речових і електронних доказів - 1 год. (680,00 грн), складання відзиву на позовну заяву - 2 год. (1 360,00 грн), що разом становить 2 720,00 грн.

Зважаючи на наведене, належний до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 розмір витрат на правничу допомогу становить 9 066,00 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм процесуального права в частині розподілу судових витрат, оскаржувані судові рішення підлягають зміні в частині розподілу судових витрат.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

В інших частинах рішення судів першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд визнає законними та обґрунтованими, такими, що ухвалені з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, а отже вони підлягають залишенню без змін. Аргументи касаційної скарги в частині вирішення спору по суті Верховний Суд відхиляє, оскільки вони не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктом "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення вимог касаційної скарги ОСОБА_1 та зміну рішень судів першої та апеляційної інстанцій про розподіл судових витрат, а в іншій частині залишення рішень судів першої та апеляційної інстанцій без змін, судові витрати, понесені заявником у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на нього.

Керуючись статтями 141 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 28 листопада 2018 року та постанову Сумського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року в частині розподілу судових витрат змінити, зменшивши розмір витрат на правовничу допомогу до 9 066,00 грн.

Шостий абзац резолютивної частини рішення Білопільського районного суду Сумської області від 28 листопада 2018 року викласти в такій редакції:

"Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції у розмірі 9 770,80 грн, з яких: 9 066,00 грн - витрати на правову допомогу, 704,80 грн - судовий збір за подання зустрічного позову".

В іншій частині рішення Білопільського районного суду Сумської області від 28 листопада 2018 року та постанову Сумського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко