Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.11.2018 року у справі №1522/12744/12

Постанова

Іменем України

20 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 1522/12744/12

провадження № 61-47169св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Одеська міська рада,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ковчег 3000",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковчег 3000" на постанову Апеляційного суду Одеської області від 09 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Калараша А. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У червні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, Одеської міської ради про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідно до свідоцтва № 15001633 про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил від 14 січня 2010 року введено в експлуатацію після реконструкції нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 96,90 кв. м. 09 квітня 2011 року між ним і ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу вказаного нежитлового приміщення за 100 000,000 грн, які передано ОСОБА_2 у момент підписання договору. До цього часу ОСОБА_2, отримавши від нього кошти, які дорівнюють договірній вартості нежитлового приміщення, передавши зазначений об'єкт нерухомості в натурі, ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, посилаючись на те, що він ще не отримав свідоцтво про право власності, чим порушує його права та інтереси.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати дійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 96,90 кв. м, укладений 09 квітня 2011 року між ОСОБА_1, та ОСОБА_2 та визнати за ОСОБА_1 право власності на вказане нежитлове приміщення.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки вчинений між сторонами правочин щодо купівлі-продажу нерухомого майна на момент його вчинення підлягав як нотаріальному посвідченню, так і державній реєстрації, цей договір фактично не є укладеним. З огляду на те, що договір купівлі-продажу від 09 квітня 2011 року фактично не є укладеним, він не створює для його сторін жодних правових наслідків, у тому числі переходу права власності на спірне майно, а отже, позовна вимога про визнання за позивачем права власності задоволенню не підлягає.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, особа, яка не брала участі у розгляді справи, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ковчег 3000" (далі - ТОВ "Ковчег 3000") подала апеляційну скаргу.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 09 жовтня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову з інших правових підстав.

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки договір купівлі-продажу нерухомого майна укладений 09 квітня 2011 року, тобто після набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України" від 11 лютого 2010 року № 1878-VІ, яким державну реєстрацію договору купівлі-продажу нерухомого майна скасовано, то немає підстав вважати, що норма частини 2 статті 220 ЦК України не застосовується до спірних правовідносин у зв'язку з необхідністю державної реєстрації договору купівлі-продажу нерухомого майна. Отже, висновок районного суду про відмову у визнанні дійсним договору купівлі-продажу від 09 квітня 2011 року з посиланням на його неукладеність, а також на неможливість застосування частини 2 статті 220 ЦК України у зв'язку з необхідністю державної реєстрації договору купівлі-продажу нерухомого майна, не заснований на нормах національного законодавства, що діяло на час укладення правочину від 09 квітня 2011 року і тому є помилковим. Разом з тим відсутні підстави для задоволення вимог позивача, оскільки у справі відсутні докази про те, що нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 96,90 кв. м, зведені відповідно до законодавства, у встановленому законом порядку набули статусу нерухомого майна, перейшли у власність ОСОБА_2 як об'єкти нерухомого майна і могли бути відчужені ним іншій особі як об'єкт нерухомого майна. Докази про отримання дозволу (будівельного паспорта) на нежитлові приміщення, про введення їх в експлуатацію, про отримання свідоцтва про право власності та державну реєстрацію прав на вказане майно, - позивачем, не надано. Відповідач, визнаючи заявлені до нього вимоги, також на підтвердження визнаних ним вимог не подав до суду доказів про набуття ним у встановленому порядку права власності на нежитлові приміщення до відчуження їх ОСОБА_1 або про набуття права власності на вказані нежитлові приміщення у судовому порядку з підстав, визначених статтею 376 ЦК України.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У листопаді 2018 року ТОВ "Ковчег 3000" подало до Верховного Судукасаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Одеської області від 09 жовтня 2018 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що заява про перегляд заочного рішення не містить підпису ні ОСОБА_2, ні його представника. Тобто заява про перегляд заочного рішення прийнята районним судом до провадження без підпису. Письмова відповідь Департаменту державної архітектурно - будівельної інспекції в Одеській області від 07 серпня 2018 року № 1015-05/1-7757, не відповідає обставинами справи, містить помилкові відомості, які суперечать наданим до суду копіям документів та підписана представником, а не посадовою особою Департаменту, що викликає сумнів та розцінюється як така, що складена спеціально на користь Одеської міської ради, яка фактично має бажання заволодіти об'єктом нерухомості, який є предметом розгляду у справі. Одеська міська рада погодилась із виданим свідоцтвом від 14 січня 2010 року № 15001633 про відповідність збудованого об'єкта проектній документації вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, оскільки з часу проведення реконструкції об'єкта нерухомості не направляла зауважень щодо акта готовності об'єкта до експлуатації, його знесення чи усунення її прав як власника земельної ділянки.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання відзивів на касаційну скаргу.

Згідно із частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що відповідно до "Акта готовності об'єкта до експлуатації" від 14 січня 2011 року, підписаного ОСОБА_2, проектувальником ФОП ОСОБА_3 та погодженого заступником начальника ДАБК в Одеській області, заступником начальника УАМ Одеської міської ради та заступником начальника ОМУ ГУ МНС України в Одеській області, є готовим до експлуатації закінчений будівництвом об'єкт реконструкція нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до свідоцтва № НОМЕР_1 про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, Інспекцією ДАБК в Одеській області засвідчено відповідність проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та підтверджено готовність до експлуатації об'єкта реконструкції нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 96,90 кв. м. Замовником об'єкта згідно зі свідоцтвом є ОСОБА_2

09 квітня 2011 року між позивачем і ОСОБА_2 у простій письмовій формі укладений договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_2 продав, а позивач купив нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 96,90 кв. м за 100 000,00 грн.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що ОСОБА_2 порушує його права, оскільки ухиляється від нотаріального посвідчення укладеного між ними договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 96,90 кв. м, а тому такий договір необхідно визнати дійсним на підставі частини 2 статті 220 ЦК України.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно із частиною 2 статті 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов застосування частини 2 статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини 2 статті 220 ЦК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд погоджується з аргументованим висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову, оскільки на підставі доказів, поданих сторонами, що були належним чином оцінені, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що позивачем не доведено факту безповоротного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов'язковими умовами для визнання правочину дійсним на підставі частини 2 статті 220 ЦК України.

За таких обставин відсутні передбачені законом підстави для визнання договору купівлі-продажу від 09 квітня 2011 року дійсним, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 ухилився від нотаріального посвідчення спірного договору та що така можливість була втрачена. Натомість визнання відповідачем позову спростовує доводи позивача про ухилення відповідача від нотаріального посвідчення спірного договору та втрати можливості посвідчити його нотаріально.

ОСОБА_2 та його представник у судовому засіданні суду першої інстанції визнали позовні вимоги ОСОБА_1, що свідчить про відсутність спору про право, при цьому відсутність у ОСОБА_2 правовстановлюючих документів на майно, що є предметом договору купівлі-продажу, не може бути підставою для задоволення вимог позивача, оскільки суд не підміняє уповноважені законом органи, які посвідчують право власності та не є органом, який у разі відсутності документів про право власності на майно, ухвалює відповідні рішення.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до інформації, наданої Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області (далі - ДАБК в Одеській області) від 07 серпня 2018 року за № 1015-05/1-775, свідоцтво № 15001633 від 14 січня 2010 року про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, відповідно до якого Інспекцією ДАБК в Одеській області засвідчено відповідність проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та підтверджено готовність до експлуатації об'єкта реконструкції нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 96,90 кв. м (замовник ОСОБА_2) та акт готовностіоб'єкта до експлуатації від 14 січня 2010 року - не видавались.

За таких обставин та з підстав, передбачених вказаними вище нормами матеріального права, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність факту ухилення відповідача від нотаріального посвідчення цього договору та порушення прав ОСОБА_1.

Твердження заявника про те, що заява ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду першої інстанції не містить підпису ні ОСОБА_2, ні його представника, є безпідставними, оскільки ця обставина на суть прийнятого судом апеляційної інстанції рішення не впливає.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява № 3236/03).

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 183, 395, 401, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковчег 3000" залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Одеської області від 09 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

Г. І. Усик

В. В. Яремко