Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.10.2022 року у справі №761/13039/20
Ухвала КЦС ВП від 04.05.2021 року у справі №761/13039/20

Постанова

Іменем України

28 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 761/13039/20

провадження № 61-4674св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану через адвоката Серафимова Іллю Миколайовича, на постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Саліхова В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд)про відшкодування шкоди.

Позов обґрунтований тим, що 08 липня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Український фінансовий світ» (далі - ПАТ «КБ «Український фінансовий світ») та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Вигідний альянс» № 45074, згідно з яким банк прийняв від неї на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в розмірі 9 668,00 дол. США, що еквівалентно 113 932,59 грн.

Листом від 01 грудня 2014 року № 001/375 Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» повідомила її, що договір банківського вкладу, укладений між нею та ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» від 04 липня 2014 року № 45074, а також операції з внесення та перерахування грошових коштів за рахунком, відкритому на виконання вказаного договору, є нікчемними відповідно до статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон) та статті 228 ЦК України.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 травня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року у справі № 826/7034/15, визнано протиправним та скасовано наказ Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Український фінансовий світ»Гончарова С. І. від 18 листопада 2014 №6 в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) «Вигідний альянс» від 08 липня 2014 року № 45074. Зобов'язано Уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» Гончарова С. І. подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» відповідно до договору банківського вкладу (депозиту) «Вигідний альянс» від 08 липня 2014 року № 45074 за рахунок Фонду.

Уповноважена особа Фонду в порушення Закону протягом тривалого часу не передавала до Фонду додаткову інформацію про позивачку, як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладом.

Водночас Фонд не передавав банку-агенту інформацію про позивачку, у зв'язку з чим позивачкане отримала гарантованого відшкодування коштів за вкладом в межах процедури ліквідації банку.

05 червня 2019 року розміщено повідомлення про завершення виплати гарантованих сум відшкодування, проте позивачка у зв'язку з їх протиправною бездіяльністю не отримала 126 993,93 грн гарантованого відшкодування коштів за вкладом.

Просила стягнути з Фонду майнову шкоду в розмірі 126 993,93 грн, виходячи із розрахунку 9 668,00 дол. США (сума вкладу) х 13,135491 (офіційний курс гривні до долара США станом на 15 серпня 2014 року).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року позов задоволено. Стягнено з Фонду на користь ОСОБА_1 126 993,93 грн на відшкодування майнової шкоди у вигляді неотриманого гарантованого відшкодування коштів за вкладом. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, встановивши, що позивачка довела розмір завданої шкоди, протиправність дій відповідача, причинний зв`язок між ними, дійшов висновку, що завдана позивачці шкода підлягає відшкодуванню відповідачем.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року апеляційну скаргу Фонду задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року скасовано. Провадження у справі закрито.

Закривши провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що предметом позову є стягнення із відповідача невиплаченої позивачці суми відшкодування за вкладом у розмірі 126 993,93 грн, визначену нею як майнову шкоду, оскільки невиплата цієї суми відбулась внаслідок неправомірних дій (бездіяльності) Фонду щодо не включення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом.

Такий спір пов`язаний із виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати, тому є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2021 року ОСОБА_1 через адвоката Серафимова І. М. направила поштовим зв`язком до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року, просила її скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 826/12003/16, є протилежним за змістом висновку Верховного Суду, викладеному у постанові Верховного Суду від 02 листопада 2020 року у справі № 761/45742/19.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 826/12003/16 позови до Фонду про відшкодування шкоди підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, якщо ці вимоги не пов`язані з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Заявлені нею вимоги за своїм змістом, а також суб`єктним складом є цивільними, стосуються приватно-правових відносин, позов повинен бути розглянутий судом в порядку цивільного судочинства, адже заявлено майнові вимоги про відшкодування збитків за невиконання грошового зобов`язання з виплати гарантованого відшкодування за договором вкладу.

Аргументи інших учасників справи

Відзив Фонду на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції ухвалив постанову з урахуванням усіх обставин справи та правових висновків, викладених Верховним Судом в аналогічних справах, тому дійшов обґрунтованого висновку, що ця справа не підсудна суду загальної юрисдикції.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

Касаційна скарга подана на судове рішення у справі, яка відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України є малозначною, проте вона містить посилання на випадок, передбачений підпунктом а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, що свідчить про наявність підстав для відкриття касаційного провадження.

У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суд першої інстанції встановив, що між ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» та позивачем укладено договір № 45074 банківського вкладу (депозиту) «Вигідний альянс» від 08 липня 2014 року (далі - Договір).

Згідно з пунктами 1.1, 1.2 вказаного договору банк приймає від вкладника на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в сумі 9 668,00 дол. США у тимчасове строкове користування на строк до 08 жовтня 2014 року та зобов`язується сплачувати проценти за його користування в розмірі, встановленому пунктом 1.2 вказаного договору.

Відповідно до квитанції від 08 липня 2014 року № TR.59374.714.208 позивачка на вказаний вкладний (депозитний) рахунок перерахувала кошти в розмірі 9 668,00 дол. США, із зазначенням еквівалента у гривнях 113 932,59 грн.

Постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 15 липня 2014 року № 410/БТ банк віднесено до категорії проблемних у зв`язку з порушенням вимог Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій юридичними та фізичними особами, затвердженого постановою НБУ від 03 грудня 2003 року № 516.

14 серпня 2014 року Постановою Правління НБУ прийнято рішення № 491 «Про віднесення ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» до категорії неплатоспроможних».

14 серпня 2014 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 69 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Український фінансовий світ».

Постановою Правління НБУ від 10 листопада 2014 року № 717 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ГІАТ «КБ «Український фінансовий світ» та рішенням виконавчої дирекції Фонду від 13 листопада 2014 року № 119 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку» відкликано банківську ліцензію ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» і розпочато процедуру ліквідації Банку. Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» строком на 1 рік, а саме з 13 листопада 2014 року до 12 листопада 2015 року, призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків - Гончарова С. І.

Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Український Фінансовий світ» Гончаров С. І. видав наказ від 18 листопада 2014 року № 6 «Про визнання нікчемними транзакцій та правочинів», яким визнано нікчемними всі транзакції та правочини (договори) згідно переліку, згідно з додатком до наказу.

20 листопада 2014 року на офіційному сайті Фонду опубліковано оголошення щодо виплат коштів вкладникам ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» з 21 листопада 2014 року. Для отримання коштів вкладники з 21 листопада до 31 грудня 2014 року включно могли звертатись до установ банку-агента Фонду - ПАТ «Альфа-Банк». Повідомлено про те, що виплати гарантованої суми відшкодування здійснюватимуться відповідно до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Листом від 01 грудня 2014 року № 001/375 «Про визнання правочинів нікчемними» Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Український Фінансовий світ» Гончаров С. І. повідомив позивачку про те, що правочини, в тому числі договір банківського вкладу від 08 липня 2014 року № 45074, операції з внесення та перерахування грошових коштів по рахунку, відкритому на виконання вказаного договору, є нікчемними відповідно до статті 38 Закону та статті 228 ЦК України, у зв`язку із чим позивачку не було включено до переліку та реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.

Вищевказані обставини встановлені ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року у справі № 826/7034/15, тому не підлягають, доказуванню у цій справі.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 травня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року у справі № 826/7034/15 визнано протиправним та скасовано наказ Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» Гончарова С. І. від 18 листопада 2014 року № 6 в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) «Вигідний альянс» від 08 липня 2014 року № 45074. Зобов`язано Уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» Гончарова С. І. подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» відповідно до договору банківського вкладу (депозиту) «Вигідний альянс» від 08 липня 2014 року № 45074 за рахунок Фонду.

Позивачка у позовній заяві посилається на те, що Уповноважена особа Фонду, в порушення закону протягом тривалого часу не передавала до Фонду додаткову інформацію про неї, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом. Відповідач не передавав банку-агенту інформацію про позивача, в зв`язку з чим позивач не отримав гарантованого відшкодування коштів за вкладом в межах процедури ліквідації Банку.

07 червня 2019 року на офіційному веб-сайті відповідача в мережі Інтернет, електронна адреса: http://www.fg.gov.ua/not-paying/banky-likvidovani-fondom/42-ukr-fin-svit/42875-fondharantuvannia-vkladiv-povidomliaie-pro-zavershennia-vyplat harantovanoho-vidshkoduvannia-vkladnykam-pat-kb-ufs було розміщено повідомлення про завершення 05 червня 2019 року виплати гарантованих сум відшкодування коштів вкладникам банку на підставі частини сьомої статті 26 Закону (у зв`язку з подачею Уповноважено особою Фонду державному реєстратору юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань документів для державної реєстрації припинення банку як юридичної особи).

Суд апеляційної інстанції встановив, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 вересня 2017 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» Оберемка Р. А. на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року у справі № 826/7034/15.

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Верховний Суд керується тим, що при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Предметом цього позову є відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями відповідача.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Згідно зі статтею 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Верховний Суд виходить з того, що адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб`єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди мають приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом. Цей Закон також регулює відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до статті 3 Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділений відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону, зокрема ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

Відповідно до статті 6 Закону Фонд наділений повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації у порядку, встановленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Відповідно до частини першої статті 54 Закону рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд є суб`єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

Верховний Суд виходить з того, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим, має окремий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону).

Спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування) є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування, а тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Верховний Суд виходить з того, що позивачка визначила відповідачем саме Фонд, усі позовні вимоги вона заявила саме до Фонду, а не до банку як сторони відповідного договору.

Позовні вимоги у справі, що розглядається, а саме: стягнення з Фонду майнової шкоди у зв`язку з протиправною бездіяльністю відповідача, - випливають із дій Фонду з виплати гарантованого відшкодування.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18, провадження № 14-116/цс19, від 13 листопада 2019 року у справі № 761/2987/18, провадження № 14-285/цс19, постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 761/11256/17, провадження № 61-31354сво18.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що вказаний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, з огляду на те, що Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин і відповідно до цього Закону Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду у цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Отже, встановивши, що позовні вимоги у цій справі за своєю природою випливають із спору щодо невиплати Фондом коштів за відповідним вкладом в межах гарантованої суми відшкодування, є вимогами саме до Фонду, що підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Проте, суд першої інстанції, задовольнивши позов, у порушення вищевказаних положень закону не звернув увагу на те, що, звернувшись до суду із позовом у цій справі, ОСОБА_1 фактично просила стягнути з Фонду невиплачену їй гарантовану державою граничну суму відшкодування за вкладом, визначену нею як матеріальну шкоду, оскільки невиплата цієї гарантованої законом суми відшкодування вкладу відбулася внаслідок неправомірних дій (бездіяльності) Фонду щодо не включення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за договором банківського вкладу, та несвоєчасного виконання судового рішення у справі № 826/7034/15.

З огляду на викладене, суд першої інстанції не врахував того, що фактично спір між сторонами виник щодо права ОСОБА_1 на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000,00 грн, тому дійшов помилкового висновку про те, що справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Таким чином, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що спір пов`язаний із виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати, тому є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 826/12003/16, провадження № 11-1252апп18.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Посилання ОСОБА_1 на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 826/12003/16, провадження № 11-1252апп18, є безпідставними, оскільки у вказаній постанові викладено правовий висновок щодо розгляду у порядку цивільного судочинства справи за позовом фізичної особи - вкладника банку, до Фонду про відшкодування шкоди. При цьому суд послався на статті 1166 1167 1173 ЦК України та виходив із того, що вимоги не пов`язані з вимогою щодо вирішення публічно-правового спору. Отже, зазначена постанова Великої Палати Верховного Суду прийнята у справі, правовідносини в якій не є подібними до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, яка переглядається.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Підстави для скасування оскарженого судового рішення відсутні.

У клопотанні ОСОБА_1 , яке подане через адвоката Серафимова І. М., просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, із обґрунтуванням підстав, визначених у частині п`ятій статті 403 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

ОСОБА_1 у клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не навела, у чому саме полягає виключна правова проблема у цій справі, водночас аналіз судової практики з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду не свідчить про наявність протилежних і суперечливих судових рішень та глибоких і довгострокових розбіжностей у судовій практиці у справах із аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами.

Відповідно до статті 263 ЦПК України суд касаційної інстанції у цій справі врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду.

Верховний Суд не встановив достатніх та обґрунтованих підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду викладала висновок щодо питання предметної та суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах у своїх постановах, зазначених вище.

Судова практика у подібних правовідносинах є усталеною і незмінною.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , поданого через адвоката Серафимова Іллю Миколайовича, про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану через адвоката Серафимова Іллю Миколайовича, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко