Історія справи
Ухвала КЦС ВП від 19.02.2018 року у справі №167/818/17
Постанова
Іменем України
28 серпня 2018 року
м. Київ
справа № 167/818/17
провадження № 61-1558св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач-ОСОБА_4,відповідач -публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Волинської області у складі колегії суддів: Киці С. І., Грушицького А. І., Шевчук Л. Я. від 28 листопада 2017 року в справі за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання припиненим договору іпотеки та зняття заборони відчуження предмету іпотеки.
Встановив:
У липні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання припиненим договору іпотеки та зняття заборони відчуження предмету іпотеки.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, посилалася на те, що 13 березня 2008 року між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 238/м, відповідно до умов якого йому надано кредит в розмірі 130 000 доларів США. 29 жовтня 2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 16/кс, згідно умов якого він отримав кредит в розмірі 3 169 829, 12 грн. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаними кредитними договорами, 30 грудня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено іпотечний договір, відповідно до якого вона передала в іпотеку належну їй на праві власності земельну ділянку, площею 0, 061 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування магазину, що знаходиться на території м. Рожище, Волинської області.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року боржник ОСОБА_5 помер. Вона, як дружина померлого, прийняла спадщину після смерті чоловіка, та частково оформила її. Син ОСОБА_6 від прийняття належної йому частки спадкового майна відмовився. За життя боржник ОСОБА_5 свої зобов'язання за кредитними договорами не виконав. Вартість спадкового майна, яке перейшло у її власність після смерті чоловіка становить 584528, 62 грн. Вона повернула 899036 грн на виконання боргових зобов'язань ОСОБА_5 Вважає, що будь-які інші зобов'язання виконати не може, оскільки все майно, що складало спадкову масу, розділене між кредиторами. Враховуючи наведене, просить визнати припиненим договір іпотеки, укладений між нею та банком на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_5 та зняти заборону відчуження земельної ділянки, яка передана в іпотеку.
Рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 25 вересня 2017 року позов задоволено. Визнано припиненим договір іпотеки від 30 грудня 2010 року, який укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Рожищенського районного нотаріального округу Волинської області ОСОБА_7 за реєстровим номером № 2229. Знятозаборону відчуження з земельної ділянки, площею 0, 061 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування магазину, що розташована на території м. Рожище, Рожищенської міської ради, Рожищенської району, Волинської області, якій присвоєно кадастровий номер НОМЕР_1 та яка згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії НОМЕР_2 належить ОСОБА_4 Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» в користь ОСОБА_4 640,00 грн судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що борги погашені ОСОБА_4 за зобов'язаннями померлого чоловіка ОСОБА_5 у розмірі 671 816,00 грн, що перевищує вартість спадкового майна 584 528,62 грн, а тому, позивач не може відповідати за будь-які інші зобов'язання ОСОБА_5
Рішенням апеляційного суду Волинської області від 28 листопада 2017 року рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 25 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції про задоволення позову є передчасними, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 та січні 2018 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи дійшов односторонніх та передчасних висновків про відмову у задоволенні позову, оскільки ним неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Відповідач не скористався правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
06 березня 2018 року вказану справу передано на розгляд до Верховного Суду.
Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування рішення апеляційного суду, доводи касаційної скарги не підтверджують неправильного застосування судом при розгляді справи норм матеріального права, порушення норм процесуального права з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
До спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми права.
Згідно із частиною 1 статті 575 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно частин 1, 2 до статті 598 ЦК зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Згідно із статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 5 статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Підстави припинення іпотеки визначено статтею 17 Закону України «Про іпотеку». Зокрема, іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.
За змістом частини шостої статті 3Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За змістом зазначених норм у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника в зобов'язанні.
Частиною 1 статті 1282 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.
Судами установлено, що 13 березня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит в сумі 130 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % річних.
29 грудня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, відповідно до якого, останній отримав кредит в сумі 3 169 829,12 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20 % річних.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаними кредитними договорами між відповідачем та ОСОБА_4 укладено іпотечний договір від 30 грудня 2010 року, згідно з умовами якого в іпотеку банку передано земельнуділянку, площею 0,061 га, що розташована на території м. Рожище, Рожищенської міської ради Волинської області, яка на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії належить ОСОБА_4
ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_5 помер. ОСОБА_4, яка є дружиною померлого прийняла спадщину за законом після смерті свого чоловіка та частково її оформила, син спадкодавця ОСОБА_6 та мати ОСОБА_8 від прийняття належних їм часток спадкового майна відмовилися.
ОСОБА_4 прийняла у спадщину після смерті ОСОБА_5 1/2 частини комплексу з 4-х споруд по АДРЕСА_3, вартістю 122 050,00 грн.; 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,2400 га по АДРЕСА_4 вартістю 251 544,00 грн; 1/2 частини в статутному фонді ТОВ «Рожище Гарантбудсервіс», вартістю 138350 грн; 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,0724 га по АДРЕСА_1, вартістю 72 584,62 грн, всього спадкового майна на суму 584528,62 грн.
По боргових зобов'язаннях померлого ОСОБА_5 з ОСОБА_4 згідно рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 23 лютого 2015 року в користь ОСОБА_9 стягнуто 30 000,00 доларів США заборгованості за договором позики від 01 грудня 2013 року. 17липня 2014 року ухвалою Рожищенського районного суду Волинської області затверджено мирову угоду, укладену 07липня 2014 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_4 щодо повернення боргу, за умовами якої в якості погашення суми боргу в розмірі 35 000,00 грнОСОБА_4 передала ОСОБА_10 у власність земельну ділянку, площею 0,0724 га, що розташована по АДРЕСА_1 Вартість земельної ділянки становила 35000,00 грн. 11 вересня 2014 року ухвалою Рожищенського районного суду Волинської області затверджено мирову угоду, укладену 07 липня 2014 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_4 щодо повернення боргу, за умовами якої в якості погашення суми боргу в розмірі 150 000,00 грн ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_11 адмінприміщення, площею 76,4 м кв, що знаходиться по АДРЕСА_2 Вартість адмінприміщення становила 150 000,00 грн. По боргових зобов'язаннях спадкодавця ОСОБА_5 позивачем повернуто - ОСОБА_10 борг в сумі 35 000,00грн, ОСОБА_12 борг в сумі 2 000,00 доларів США, що по курсу НБУ на день розрахунку становило 52 040,00 грн, ОСОБА_9 борг в сумі 30000,00 доларів США, що по курсу НБУ на день розрахунку становило 484710,00 грн, що стверджується заявами, які засвідчені приватним нотаріусом Рожищенського районного нотаріального округу ОСОБА_7 Згідно розписки від 10 листопада 2014 року ОСОБА_13 повернуто 900,00доларів США, що на день розрахунку становило 13 500,00 грн та 16 500,00грн боргу. ОСОБА_14 повернуто борг в розмірі 6100,00 доларів США, що на день розрахунку становило 134 851,00 грн.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки відсутні такі підстави для припинення іпотеки, як смерть боржника за кредитним договором. При цьому за правилами частини 1 статті 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.
Доводи касаційної скарги вказаних висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
У касаційній скарзі позивач посилається на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки довільно трактував Закон України «Про іпотеку» та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права. Слід зазначити, що суд апеляційної інстанції надав належну оцінку доказам у справі та обґрунтовано дійшов висновку про те, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами.
Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, що не передбачено положеннями статті 400 ЦПК України, яким судами надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Підстави для скасування судового рішення відсутні, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.
Враховуючи наведене, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 та підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,
Постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Волинської області від 28 листопада 2017 року залишити без змін.
Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на ОСОБА_4.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Пророк
В.С. Висоцька
І.М. Фаловська