Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.02.2018 року у справі №199/5592/16

Постанова

Іменем України

28 березня 2018 року

м. Київ

справа № 199/5592/16

провадження № 61-4028св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач),

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Дніпрогаз»,

представник відповідача - Кондратенко ДмитроАндрійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення

Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська

від 9 вересня 2016 року, у складі судді Скрипник О. Г., та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 серпня 2017 року, у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Максюти Ж. І.,

ВСТАНОВИВ :

У серпні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Дніпрогаз» (далі -

ПАТ «Дніпрогаз»), у якому просили зобов'язати відповідача надати їм повну та достовірну інформацію щодо надання комунальних послуг.

Позовна заява мотивована тим, що 29 червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «Дніпрогаз» із запитом про надання інформації за період з 1 січня 2016 року по 1 липня 2016 року у такій послідовності: а) місяць та рік надання послуги, б) назва кожної наданої послуги, в) тариф кожної наданої послуги, г) об'єм кожної наданої послуги, д) вартість кожної наданої послуги, г) сума грошей, яка була нарахована остаточно до сплати. Цього ж дня ОСОБА_1 також звернувся до відповідача зі скаргою на порушення у січні-червні 2016 року та у липні-грудні 2015 року прав позивача на отримання від ПАТ «Дніпрогаз» відповідного платіжного документа з інформацією про перелік наданих житлово-комунальних послуг, їх вартість та загальну вартість місячного платежу. На адресу позивачів надійшли два листи від 8 липня 2016 року за підписом комерційного директора ПАТ «Дніпрогаз» - ОСОБА_4, у яких була відсутня інформація щодо наданих відповідачем послуг, а також повідомлено, що питання щодо стану розрахунків за спожитий газ та рахунків на оплату не належить до компетенції ПАТ «Дніпрогаз». У зв'язку із наведеним, позивачі просили позов задовольнити.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська

від 9 вересня 2016 року у задоволенні позовувідмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ПАТ «Дніпрогаз» не є належним відповідачем у даній справі, оскільки його ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом анульованоз 1 липня 2015 року постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП)

від 21 травня 2015 року № 1587. Натомість, послуги з постачання газу населенню здійснює товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз Збут» (далі - ТОВ «Дніпропетровськгаз Збут») на підставі виданої йому ліцензії НКРЕКП з терміном дії з 1 липня 2015 року до 30 червня 2020 року.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 серпня

2017 року рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду

м. Дніпропетровська від 9 вересня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції в повному об'ємі з'ясовано права та обов'язки сторін, обставини справи встановлені повно, висновки суду відповідають вимогам закону, правові підстави для задоволення позову відсутні.

У касаційній скарзі, поданій 21 грудня 2017 року, позивачі просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні справи судами не було застосовано норми статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року та статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів», якими, зокрема, визначено обсяг інформації, на яку мають право споживачі.

Позивачі вказують, що судами було розглянуто питання лише в межах вимоги щодо надання інформації відповідачем стосовно надання послуг з газопостачання. Вказане, на їх думку, призвело до звуження судами позовних вимог.

На переконання позивачів, судом апеляційної інстанції порушено вимоги статті 303 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи апеляційним судом), оскільки доводи, викладені ними в апеляційній скарзі не були взяті судом до уваги без їх спростування.

Посилаючись на положення пункту 2 частини шостої статті 130 та пункту 1 частини першої статті 301 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи), відповідно до яких суд має з'ясувати питання про склад осіб, які беруть участь у справі, позивачі зазначають, що суди повинні були порушити питання про залучення належного відповідача, а тому висновок суду апеляційної інстанції про те, що право на заміну відповідача в судовому процесі закон надає виключно позивачу не відповідає вказаним вище вимогам процесуального закону.

Касаційна скарга також містить посилання на необґрунтованість ухвали апеляційного суду від 8 серпня 2017 року про відхилення апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу суду першої інстанції від 20 жовтня 2016 року про виправлення описок, а також ухвали апеляційного суду від 8 серпня 2017 року, якою відмовлено у задоволенні заяви про відвід колегії суддів.

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ «Дніпрогаз» вказує, що у зв'язку із анулюванням постановою НКРЕКП від 21 травня 2015 року № 1587 ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом усім категоріям споживачів, з 1 липня 2015 року ним було припинено діяльність з видобутку, транспортування або постачання природного газу.

ПАТ «Дніпрогаз» є оператором газорозподільної системи та здійснює виключно розподіл природного газу.

Відзив містить посилання на те, що позивачам було надано вичерпну інформацію в тому обсязі та межах, в яких він зобов'язаний її надати як розпорядник та одночасно рекомендовано звернутись до

ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» із запитом щодо стану розрахунків за спожитий газ.

У зв'язку із викладеним відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення без змін.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Касаційна скаргаОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 29 червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «Дніпрогаз» із запитом про надання йому інформації, як споживачу відповідно до договору про надання населенню послуг з газопостачання ВАТ «Дніпрогаз», укладеним 28 квітня 2000 року між ВАТ «Дніпрогаз» та ОСОБА_2, наданих ПАТ «Дніпрогаз» послуг мешканцям квартири АДРЕСА_1 помісячно за період

з 1 січня 2016 року по 1 липня 2016 року у такій послідовності: а) місяць та рік надання послуги, б) назва кожної наданої послуги, в) тариф кожної наданої послуги, г) об'єм кожної наданої послуги, д) вартість кожної наданої послуги, г) сума грошей, яка була нарахована остаточно до сплати.

Цього ж дня ОСОБА_1 звернувся до відповідача зі скаргою на порушення у січні-червні 2016 року та у липні-грудні 2015 року прав позивача на отримання від ПАТ «Дніпрогаз» відповідного платіжного документа з інформацією про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість та загальну вартість місячного платежу.

Листами за вихідними номерами № 5857/7/7-3 та № 5858/7/7-3 від 8 липня

2016 року, за підписом комерційного директора ОСОБА_4,ОСОБА_1 повідомлено, що питання щодо стану розрахунків за спожитий газ та рахунків на оплату не належить до компетенції ПАТ «Дніпрогаз», а є компетенцією ТОВ «Дніпропетровськгаз збут».

Суд не врахував, що між ПАТ «Дніпрогаз» та позивачем ОСОБА_2 діє договір про надання населенню послуг з газопостачання, укладений

28 квітня 2000 року, позивачі є споживачами послуг з газопостачання.

Позовна заява аргументована тим, що на жодний запит, відповідачем не надано запитуваної інформації, чим порушено їх права, як споживачів послуг.

Як Законом України «Про захист прав споживачів» (стаття 15) так і Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про інформацію», передбачено безумовне право особи на одержання відповіді на свою заяву (звернення) від будь-якого суб'єкта звернення незалежно від виду та форми власності, оскільки саме так державою гарантується забезпечення і утвердження прав, свобод та інтересів людини, закріплених Конституцією та чинним законодавством, що є головним обов'язком держави.

Установлено, що постановами НКРЕКП від 21 травня 2015 року № 1587 та

№ 1588 з 1 липня 2015 року анульовано ліцензію ПАТ «Дніпрогаз» на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом та видано ліцензію на право провадження вказаної господарської діяльності

ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» терміном дії з 1 липня 2015 року по

30 червня 2020 року.

ПАТ «Дніпрогаз» як газопостачальне підприємство продовжує надавати послуги з розподілу (транспортування) природного газу розподільними газопроводами, технічного обслуговування газопроводів, газового обладнання та внутрішньобудинкових систем газопостачаня, в тому числі виконання аварійних заявок на території здійснення ліцензійної діяльності з розподілу природного газу в порядку, встановленому чинним законодавством.

Суд прийшов до висновку, що ПАТ «Дніпрогаз» не є належним відповідачем у даному спорі, оскільки з 1 липня 2015 року не здійснює господарську діяльність з постачання природного газу за регульованим тарифом, а отже - не є його постачальником.

З урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства (особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд), суд позбавлений можливості самостійно або з власної ініціативи змінювати первісного позивача або притягати належного відповідача як співвідповідача, за відсутності відповідного клопотання позивача.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до змісту статей 11, 15 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист же цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Право вибору способу захисту, передбаченого законом, належить особі, яка звернулася за захистом свого права (статті 3, 5, 13 ЦПК України).

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

При цьому, судом залишено поза увагою вимоги статті 3 ЦПК України та статті 15 ЦК України про те, що в порядку цивільного судочинства обов'язково має бути встановлено, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача. Судові рішення суду таких висновків не містять.

Матеріали справи не містять відомостей про те, чи було позивачам роз'яснено право змінювати первісного позивача або притягувати належного відповідача як співвідповідача.

У позовній заяві позивачі ставили питання щодо отримання помісячної інформації про перелік житлово-комунальних послуг, наданих

ПАТ «Дніпрогаз», їх вартість.

При цьому, встановивши, що ПАТ «Дніпрогаз» як газопостачальне підприємство продовжує надавати певні послуги з розподілу (транспортування) природного газу розподільними газопроводами тощо, суд обмежився посиланням на те, що в силу покладених на

ПАТ «Дніпрогаз» функцій, останнє не є належним відповідачем, не з'ясував, чи відноситься запитувана позивачами інформація до повноважень

ПАТ «Дніпрогаз».

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 9 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 серпня 2017 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В. В. Пророк

І. М. Фаловська

С. П. Штелик