Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.06.2021 року у справі №727/2083/20

Постанова

Іменем України

24 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 727/2083/20

провадження № 61-8943св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 грудня 2020 року в складі судді Семенко О. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 квітня 2021 року в складі колегії суддів: Литвинюк І.

М., Височанської Н. К., Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

В обґрунтування позову зазначив, що згідно з договором дарування від 06 листопада 2014 року він є власником земельної ділянки площею 0,0468 га, кадастровий номер 7310136300:16:003:0299, яка розташована на АДРЕСА_1. В кінці літа 2019 року ним було замовлено винесення меж зазначеної земельної ділянки і з'ясовано, що сусідом ОСОБА_2 зі сторони будинку АДРЕСА_1 самовільно зайнято частину земельної ділянки шляхом встановлення огорожі, побудови навісу та частини будинку. Відповідно до плану земельних ділянок площа самовільно зайнятої частини земельної ділянки, яка перебуває у власності, становить 0,0260 га, в тому числі під навісом - 0,0049 га та частиною будинку - 0,0017 га, та відмежована огорожею. Вказував на те, що з метою здійснення контролю та фіксування факту самовільного зайняття земельної ділянки він звернувся з відповідною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області. Листом від 31 жовтня 2019 року № 260/6-19 Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області повідомило, що його звернення розглянуто і попередньо кваліфіковано як самовільне зайняття ОСОБА_2 земельної ділянки із земель приватної власності ОСОБА_1, а також направлено інформацію до Держгеокадастру України для надання згоди на проведення позапланового заходу.

Повідомленням від 06 листопада 2019 року Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області запрошено ОСОБА_2 для надання пояснень.

08 листопада 2019 року Державними інспекторами з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області Заблендою О. О. та ОСОБА_3 складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 54-ДК/527/АП/09/01-19, в якому встановлено, що ОСОБА_2 самовільно зайняв та використовує частину земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 на праві власності.

Оскільки добровільно перенести огорожу, знести навіс, частину будинку та привести у відповідний стан земельну ділянку ОСОБА_2 не бажає, позивач просив суд зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні самовільно зайнятої ним частини земельної ділянки кадастровий номер: 7310136300:16:003:0299 (загальна площа ділянки 0,0468 га) площею 0,0260 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на АДРЕСА_1, та належить йому на підставі договору дарування земельної ділянки від 06 листопада 2014 року, який зареєстрований в реєстрі за № 6580, шляхом звільнення цієї земельної ділянки від будівель та огорожі (демонтажу огорожі, навісу площею 0,0049 га (49 кв. м) та частини житлового будинку площею 0,0017 га (17 кв. м) та привести дану земельну ділянку до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні самовільно зайнятої частини земельної ділянки площею 0,0260 га шляхом її звільнення від будівель і огорожі (демонтажу огорожі, навісу площею 0,0049 га (49 кв. м) та частини житлового будинку площею 0,0017 га (17 кв. м) та привести дану земельну ділянку до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що обставини наявності перешкод у позивача в користуванні своєю земельною ділянкою знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, а тому відповідач повинен вчинити дії щодо усунення порушень права власності позивача. Належним та допустимим в даному випадку способом захисту прав позивача буде саме усунення відповідачем перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її звільнення від будівель і огорожі (демонтажу огорожі, навісу площею 0,0049 га (49 кв. м) та частини житлового будинку площею 0,0017 га (17 кв. м) та приведення даної земельної ділянки до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 23 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м.

Чернівці від 18 грудня 2020 року в частині задоволення позовних вимог щодо звільнення земельної ділянки від частини житлового будинку площею 0,0017 га (17,00 кв. м) скасовано, та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині. В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 грудня 2020 року залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо звільнення земельної ділянки від частини житлового будинку площею 0,0017 га та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині, апеляційний суд виходив із того, що Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом земельної ділянки від 08 листопада 2019 року, який покладений в основу рішення суду першої інстанції, не містить інформації про самовільне зайняття земельної ділянки позивача площею 0,0017 га частиною будинку відповідача, що суперечить доводам позивача і доданому до Акту плану земельних ділянок.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У травні 2021 року ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 грудня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 квітня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не залучили до розгляду справи ОСОБА_4, як співвласника будинковолодіння АДРЕСА_1 та земельної ділянки кадастровий номер 7310136300:16:003:0300, права та інтереси якої можуть бути порушені при вирішенні вимог позивача;

- не звернули увагу на те, що лист Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 31 жовтня 2019 року № 260/6-19 та Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом-земельної ділянки від 08 листопада 2019 року № 548-ДК/527/АП/09/01-19 не є належними та допустимими доказами у цій справі;

- не залучили до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо перемету спору на стороні позивача Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області;

- не звернули увагу на те, що заявник не проводив реконструкції чи перепланування житлового будинку від моменту отримання в дар від ОСОБА_4 нерухомого майна, тому у даному випадку апріорі не може бути самовільного захоплення земельної ділянки позивача;

- не враховали висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 та постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16.

Також у касаційній скарзі заявник вказав на те, що суд першої інстанції не повідомив його про час і місце проведення підготовчого судового засідання у справ і провів підготовче судове засідання за його відсутності, що позбавило його можливості подати відзив на позовну заяву, долучити до матеріалів справи докази, заявити клопотання про призначення земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою, тощо, а суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання заявника про призначення судово-технічної експертизи.

Крім, того до касаційної скарги заявник додав клопотання про зупинення виконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 грудня 2020 року та постанови Чернівецького апеляційного суду від 23 квітня 2021 року.

Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_2 від інших учасників справи не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 28 травня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 грудня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 квітня 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 з підстав визначенихпунктами 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано із Шевченківського районного суду м. Чернівці матеріали цивільної справи № 727/2083/20; відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У червні 2021 року матеріали справи № 727/2083/20 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до договору дарування земельної ділянки від 06 листопада 2014 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 06 листопада 2014 року ОСОБА_1 набув у власність земельну ділянку площею 0,0468 га, кадастровий номер 7310136300:16:003:0299, за адресою: АДРЕСА_1.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 06 листопада 2014 року вбачається, що ОСОБА_1 користується на правах оренди земельною ділянкою площею 0,0692 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1, кадастровий номер 7310136300:16:003:0280. Дата державної реєстрації права оренди 25 березня 2014 року.

Власником земельної ділянки площею 0,0532 га по АДРЕСА_1 є ОСОБА_4, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку.

Листом Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 31 жовтня 2019 року ОСОБА_1 повідомлено, що згідно до розробленої у 2007 році ДП "Чернівецький геоінфоцентр" технічної документації зі складання державного акту на право власності на земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_4, на кадастровому плані земельної ділянки з кадастровим номером 7310136300:16:003:0230 площею 0,1000 га зазначено п'ять капітальних будівель, в тому числі зазначено будівлю, на місці якої на сьогоднішній день знаходиться житловий будинок, який позначений в інвентарній справі літ "Е". В подальшому вищевказана будівля на кадастрових планах не позначена. На підставі договору дарування від 03 серпня 2016 року ОСОБА_2 набув у власність 84/100 будинковолодіння АДРЕСА_1. Відповідно до пункту 1 даного договору на момент його укладання на земельній ділянці знаходилися: житлові будинки літ. "А ", "Е ", сарай літ. "Г ", гаражі "В " і "З" та огорожа № 1. Однак на схематичному плані земельної ділянки, який є складовою технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_2, виготовленого Чернівецьким комунальним обласним бюро технічної інвентаризації 15 лютого 2013 року, відсутні житловий будинок літ "Е ", гараж літ. "З", що зазначені на схематичному плані 2016 року. Дані обставини попередньо кваліфікують зазначені дії, як самовільне зайняття ОСОБА_2 земельної ділянки із земель приватної власності ОСОБА_1.

Згідно з Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом земельної ділянки від 08 листопада 2019 року, до якого доданий план земельних ділянок, встановлено, що ОСОБА_2 самовільно зайняв та використовує частину земельної ділянки площею 0,0260 га на АДРЕСА_2, що перебуває у власності ОСОБА_1. Самовільне зайняття здійснено шляхом встановлення піднавісу для зберігання автомобіля, а також будівництво огорожі із металевого профілю, чим приєднав частину земельної ділянки до свого землеволодіння. Площу самовільного зайняття встановлено інженером - геодезистом ОСОБА_5.

Нормативно-правове обґрунтування

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права полягає у позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Конституції України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною 1 статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 2 статті 152 ЗК України установлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема, у визначені законом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Частиною 3 статті 152 ЗК України встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання права користування особи на земельну ділянку є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_2, суд першої інстанції, з висновками якого у цій частині погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що в ході судового розгляду знайшли своє підтвердження обставини наявності перешкод у позивача в користуванні його земельною ділянкою, а тому відповідач повинен вчинити дії щодо усунення порушень права власності позивача.

Також суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що належним та допустимим в даному випадку способом захисту прав позивача буде саме усунення відповідачем перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її звільнення від будівель і огорожі (демонтажу огорожі, навісу площею 0,0049 га (49,0 кв. м) та приведення даної земельної ділянки до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.

Водночас скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 щодо звільнення земельної ділянки від частини житлового будинку площею 0,0017 га та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині, апеляційний суд правильно виходив із того, що Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом земельної ділянки від 08 листопада 2019 року, який покладений в основу рішення суду першої інстанції, не містить інформації про самовільне зайняття земельної ділянки позивача площею 0,0017 га частиною будинку відповідача, що суперечить доводам позивача і доданому до Акту плану земельних ділянок.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованого відхилення судом апеляційної інстанції клопотання заявника про призначення судово-технічної експертизи відхиляються Верховним Судом, оскільки згідно з ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 03 березня 2021 року, якою відповідне клопотання ОСОБА_2 було розглянуте, апеляційним судом належним чином вмотивовано відмову в її задоволенні.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не враховали висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 та постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, є безпідставними з урахуванням того, що у наведених заявником постановах судів касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій встановлено різні фактичні обставини справ.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Посилання у касаційній скарзі про те, що лист Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 31 жовтня 2019 року № 260/6-19 та Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом-земельної ділянки від 08 листопада 2019 року № 548-ДК/527/АП/09/01-19 є неналежними та недопустимими доказами у цій справі, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не повідомив заявника про час і місце проведення підготовчого судового засідання у справі та провів підготовче судове засідання за його відсутності, відхиляються Верховним Судом, оскільки не можуть бути самостійною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, інтереси заявника в суді першої інстанції на етапі розгляду справи по суті представляв його представник Корнієнко В. М., який мав можливість подати відзив на позовну заяву, долучити до матеріалів справи докази, заявити клопотання про призначення земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою та реалізувати інші процесуальні права відповідача за його дорученням.

Посилання у касаційній скарзі щодо не залучення до участі у справі ОСОБА_4, як співвласника будинковолодіння АДРЕСА_2 та земельної ділянки кадастровий номер undefined, є безпідставними, оскільки предметом даного спору є усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою кадастровий номер undefined, яка належить позивачу, шляхом її звільнення від будівель та огорожі, що незаконно споруджені відповідачем на цій земельній ділянці, тому права і інтереси ОСОБА_4 вирішенням даної справи жодним чином не порушені.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", заява № 49684/99).

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції у не скасованій за результатами апеляційного перегляду частині та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 грудня 2020 року у не скасованій за результатами апеляційного перегляду частині та постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак