Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.11.2019 року у справі №1412/9309/12

Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 1412/9309/12

провадження № 61-28357св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Савіна Людмила Петрівна,

стягувач - Миколаївська міська рада,

суб`єкти оскарження: головний державний виконавець Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Дрьомова Олена Олександрівна, головний державний виконавець Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Булідовська Олена Олександрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області на ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 15 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовської Т. М., Кушнірової Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

22 квітня 2015 року приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Савіна Л. П. (далі - приватний нотаріус Савіна Л. П.) звернулась до суду зі скаргою, в якій просила визнати дії та рішення головного державного виконавця Заводського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Дрьомової О. О. (далі - головний державний виконавець, Заводський ВДВС ММУЮ) щодо відкриття виконавчого провадження незаконними та скасувати постанови від 09 квітня 2015 року про відкриття виконавчих проваджень № 47139660 та № 47139410.

На обґрунтування скарги зазначала, що Миколаївська міська рада як стягувач не мала підстав для звернення до виконавчої служби щодо примусового виконання рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 листопада 2012 року, державний виконавець не мав правових підстав для відкриття виконавчого провадження, оскільки стягувачем пропущено строки пред`явлення виконавчого документа до виконання. У зв`язку зі змінами законодавства з 2014 року щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, вона як боржник у виконавчому провадженні позбавлена можливості добровільно виконати вказане рішення суду.

08 червня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на дії та рішення головного державного виконавця Заводського ВДВС ММУЮ Буділовської О. О., у якій просила скасувати пункт 2 постанови від 27 травня 2015 року у виконавчому провадженні № 47139660 у частині виведення в окреме виконавче провадження питання щодо стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій; скасувати постанову від 27 травня 2015 року у зазначеному виконавчому провадженні про стягнення з неї як з боржника витрат на проведення виконавчих дій; скасувати пункт 2 постанови від 27 травня 2015 року у виконавчому провадженні № 47139410 про закінчення виконавчого провадження у частині виведення в окреме виконавче провадження постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій; скасувати постанову від 27 травня 2015 року у тому ж виконавчому провадженні про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій.

Скарга мотивована тим, що державний виконавець не мав правових підстав для прийняття вищезазначених оскаржуваних рішень щодо неї як приватного нотаріуса.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 червня 2015 року провадження у справі за № 4-с/487/36/15, за скаргою ОСОБА_1 від 22 квітня 2015 року та провадження у справі за № 4-с/487/44/15 за скаргою ОСОБА_1 від 08 червня 2015 року об`єднані в одне провадження.

17 червня 2015 року ОСОБА_1 уточнила вимоги своєї скарги та просила визнати неправомірними дії та рішення головного державного виконавця Заводського ВДВС ММУЮ Дрьомової О. О. щодо стягнення виконавчого збору та накладення штрафів; скасувати пункт 1 постанови від 20 квітня 2015 року

(ВП № 47139410) про стягнення виконавчого збору у сумі 1 020 грн та пункт 1 постанови від 20 квітня 2015 року (ВП № 47139660) про стягнення виконавчого збору у сумі 1 020 грн, скасувати пункт 1 постанови від 20 квітня 2015 року

(ВП №47139410 ) про накладання штрафу у сумі 170 грн та пункт 1 постанови від 20 квітня 2015 року (ВП № 47139660) про накладання штрафу у сумі 170 грн, скасувати пункт 1 постанови від 24 квітня 2015 року (ВП № 47139410) про накладання штрафу у сумі 340 грн та пункт 1 постанови від 24 квітня 2015 року (ВП № 47139660) про накладання штрафу у сумі 340 грн, визнати неправомірними дії державного виконавця Заводського ВДВС ММУЮ Буділовської О. О. щодо стягнення витрат на проведення виконавчих дій, скасувати пункт 2 постанови від 27 травня 2015 року (ВП № 47139410) головного державного виконавця ВДВС ММУЮ Буділовської О. О. у частині виведення в окреме виконавче провадження постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій та пункт 2 постанови від 27 травня 2015 року (ВП № 47139660), головного державного виконавця ВДВС ММУЮ Буділовської О. О. у частині виведення в окреме виконавче провадження постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій; скасувати постанову від 27 травня 2015 року

(ВП № 47139410) про стягнення витрат на проведення виконавчих дій у розмірі 82,20 грн та постанову від 27 травня 2015 року (ВП № 47139660) про накладення штрафу в сумі 82,20 грн, зобов`язати Заводський ВДВС ММУЮ повернути незаконно стягнуті кошти у розмірі 3 060 грн.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2015 року вимоги ОСОБА_1 щодо неправомірних дій головного державного виконавця Заводського ВДВС ММУЮ та скасування постанови про накладання штрафу та стягнення виконавчого збору залишено без розгляду.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2015 року провадження у справі в частині вимог щодо визнання дій головного державного виконавця Заводського ВДВС ММУЮ Дрьоміної О. О. про відкриття виконавчого провадження незаконними та скасування постанов про відкриття виконавчих проваджень від 09 квітня 2015 року № 47139660 та № 47139410 закрито.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 13 липня 2016 року ухвалуЗаводського районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2015 року скасовано, справу повернуто у цій частині до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 червня 2017 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на неправомірні дії посадових осіб Заводського ВДВС ММУЮ відмовлено.

Указане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскаржувані постанови про відкриття виконавчих проваджень винесені на підставі заяв стягувача та з урахуванням вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 15 серпня 2017 року ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 червня 2017 року скасовано. Скаргу приватного нотаріуса Савіної Л. П. на дії та постанови державного виконавця задоволено частково. Визнано неправомірними та скасовано постанови державного виконавця Заводського ВДВС ММУЮ від 09 квітня 2015 року про відкриття виконавчих проваджень № 47139660 та № 47139410.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що існує ухвала Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 жовтня 2015 року, якою виконавчі листи визнані такими, що не підлягають виконанню. Апеляційний суд дійшов висновку про відповідність дій приватного нотаріуса щодо зняття заборони та вилучення іпотеки, чинному законодавству, тому, з урахуванням зазначеного рішення, суд визнав неправомірними та скасував постанови державного виконавця про відкриття виконавчих проваджень, оскільки відповідно до статті 61 Цивільного процесуального кодексу України у редакції, чинній на час розгляду справи, (далі - ЦПК України 2004 року) обставини, встановлені зазначеною ухвалою суду, не потребують доказуванню при вирішенні цієї справи.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У вересні 2017 року Заводський відділ державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - Заводський ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області) звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що виконавчі листи надійшли до відділу виконавчої служби разом з ухвалами Заводського районного суду м. Миколаєва від 05 березня 2015 року, якими поновлено пропущений строк для пред`явлення виконавчих листів до виконання, зазначені ухвали на момент прийняття рішення про відкриття виконавчих проваджень (09 квітня 2015 року) не були скасовані. Тому державний виконавець, приймаючи оскаржувані постанови, врахував вимоги статей 17, 19, 20, 25 Закону України «Про виконавче провадження».

У червні 2018 року надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких приватний нотаріус Савіна Л. П. просила касаційну скаргу Заводського ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області відхили, а ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 15 серпня 2017 року залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що усуді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 213 ЦПК України 2004 року рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Судами встановлено, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 лютого 2012 року частково задоволено позов Миколаївської міської ради до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райфайзен Банк Аваль»), приватного нотаріуса Ємельянової Н. В. Визнано недійсним договір іпотеки від 24 квітня 2008 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_2 , зареєстрований приватним нотаріусом Ємельяновою Н. В., та договір іпотеки від 24 жовтня 2007 року, укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 , зареєстрований приватним нотаріусом Савіною Л. П.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 листопада 2012 року, ухваленим за позовом Миколаївської міської ради до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Савіної Л. П. та до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Ємельянової Н. В., приватного нотаріуса Савіну Л. П. зобов`язано зняти заборону та вилучити запис № 5900980 з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про заборону відчуження нерухомого майна, зазначеного в договорі іпотеки, який укладений 24 жовтня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 , а саме гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , виключити запис № 5916776 з Державного реєстру іпотек стосовно будівлі гуртожитку на АДРЕСА_1 , внесеного відповідно до договору іпотеки від 24 жовтня 2007 року, укладеного між ВАТ «Райффазен Банк Аваль» та ОСОБА_2

Рішення набрало законної сили 03 грудня 2012 року.

11 грудня 2014 року Заводським районним судом м. Миколаєва за заявою Миколаївської міської ради видано два виконавчих листи на виконання рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 листопада 2012 року.

19 січня 2015 року державним виконавцем відмовлено у прийнятті до провадження виконавчих документів та відкритті виконавчих проваджень з причин пропущення стягувачем строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Ухвалами Заводського районного суду м. Миколаєва від 05 березня 2015 року заяву Миколаївської міської ради задоволено, поновлено пропущений строк для пред`явлення виконавчих листів до виконання.

Постановами головного державного виконавця Заводського ВДВС ММУЮ від 09 квітня 2015 року відкриті виконавчі провадження № 47139660 та № 47139410 щодо примусового виконання рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 листопада 2012 року.

Ухвалами Апеляційного суду Миколаївської області від 20 серпня 2015 року та від 29 жовтня 2015 року ухвали Заводського районного суду м. Миколаєва від 05 березня 2015 року про поновлення стягувачу пропущеного строку для пред`явлення виконавчих листів для виконання скасовано.

Надалі заяви Миколаївської міської ради як стягувача про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчих листів до виконання залишено без розгляду (ухвали суду від 12 листопада 2015 року та 07 грудня 2015 року).

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 жовтня 2015 року виконавчі листи, видані 11 грудня 2014 року на виконання рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 листопада 2012 року, визнано такими, що не підлягають виконанню.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 14 ЦПК України 2004 року судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Статтею 1 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон N 606-XIV), який був чинний на час відкриття виконавчих проваджень, встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11 Закону N 606-XIV виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;

Відповідно до статті 19 Закону N 606-XIV державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника

Згідно з частиною першою статті 25 Закону N 606-XIV державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Передбачене у частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд передбачає також і виконання судових рішень. Таке право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду однієї із сторін (пункт 43 рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України»).

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 жовтня 2015 року виконавчі листи визнані такими, що не підлягають виконанню. Посилаючись на статтю 61 ЦПК України, зазначив, що визнаючи виконавчі листи, такими що не підлягають виконанню, суд встановив обставини справи, які не потребують доказуванню при розгляді цієї скарги, а тому визнав неправомірними та скасував постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження.

Проте такий висновок суду апеляційної інстанції є помилковим, оскільки на момент відкриття виконавчих проваджень ухвала про поновлення строку для пред`явлення виконавчих листів до виконання не була скасована, а державний виконавець, приймаючи постанови про відкриття провадження, вживав заходів щодо примусового виконання рішення та діяв відповідно до вимог чинного законодавства, про що правильно зазначив суд першої інстанції.

Наслідком наступного визнання в судовому порядку виконавчих листів, на підставі яких відкриті виконавчі провадження, такими, що не підлягають виконанню, може бути закриття виконавчих проваджень, а не визнання неправомірними та скасування постанов про відкриття виконавчих проваджень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Заявником при поданні касаційної скарги при оскарженні судового рішення сплачено судовий збір у розмірі 1 600 грн.

Оскільки у цій справі касаційна скарга підлягає задоволенню, то з ОСОБА_1 на користь Заводського відділу ДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області підлягає стягненню 1 600 грн - витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 400 409 413 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 15 серпня 2017 року скасувати, ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 14 червня 2017 року залишити в силі.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області 1 600 грн - витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко