Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.03.2020 року у справі №201/12532/18

Постанова

Іменем України

21жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 201/12532/18

провадження № 61-3471св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової В. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - Дніпровська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа - Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська від 10 вересня 2019 року, ухвалене у складі судді Федоріщева С. С., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2020 року, прийняту в складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О.

В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання договору укладеним.

Позовні вимоги Дніпровської міської ради мотивовані тим, що рішенням Дніпропетровської міської ради від 21 липня 2011 року №5/14 (зі змінами та доповненнями) затверджено Порядок залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська (далі - Порядок). Цим Порядком визначено розмір пайової участі замовників (забудовників) у створенні (розвитку) соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська. Пайова участь забудовників є внеском, який забудовник має сплатити до бюджету міста. Залучені кошти спрямовуються на фінансування об'єктів соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста.

Вказувала, що на виконання рішенням міської ради від 28 грудня 2011 року №5/14 ОСОБА_1 зобов'язано перерахувати у цільовий фонд міської ради кошти пайової участі у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра у розмірі 99 464,66 грн по об'єкту "Будівництво кафе" на АДРЕСА_1. Зазначені кошти відповідачем сплачено в повному обсязі.

Для розрахунку пайового внеску ОСОБА_1 надано до фінансово-економічного департаменту міської ради техніко-економічні показники об'єкта. Загальна площа об'єкта будівництва зазначена 342,3 кв. м. Однак за даними технічної документації на будівлю, виготовленої станом на 22 жовтня 2012 року, зазначена загальна площа об'єкта склала 598,2 кв. м. Об'єкт побудовано загальною площею більше ніж було визначено в техніко-економічних показниках, тобто площа збільшилася на 255,9 кв. м.

Договір про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра по об'єкту: "Будівля кафе по АДРЕСА_1", об'єкт загальною площею 598,2 кв. м, замовником якого є ОСОБА_1, та який введено в експлуатацію в липні 2012 року декларацією ДП 014312122301,

з Дніпровською міською радою не укладався.

На виконання вимог статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та рішення Дніпропетровської міської ради

від 29 липня 2011 № 5/14 листом від 29 грудня 2017 року вих. № 10/15-817 відповідача повідомлено про необхідність виконання вимог закону та направлено на підписання проект додаткової угоди № 2 до Договору-зобов'язання від 27 січня 2005 року № 1/05, де запропоновано сплатити кошти пайової участі у розмірі 253
397,52 грн.

Вказувала, що відповіді на зазначений лист не отримано, протокол розбіжностей або підписаної угоди від відповідача не надходив, що свідчить про ухилення останньої від сплати обов'язкового внеску пайової участі.

Позивач просила суд визнати укладеною додаткову угоду № 2 до договору-зобов'язання від 27 січня 2005 року № 1/05, укладеного між Дніпровською міською радою в особі Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради та ОСОБА_1, у визначеній редакції.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня 2019 року позов Дніпровської міської ради задоволено.

Визнано укладеною Додаткову угоду № 2 до Договору-зобов'язання

від 27 січня 2005 № 1/05 між Дніпровською міською радою в особі Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради та ОСОБА_1 у відповідній редакції.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами у січні 2005 року укладено договір-зобов'язання про участь замовника

у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста. Кошти по об'єкту "Будівництво кафе по

АДРЕСА_1" сплачені повністю за об'єкт, загальною площею 342,3 кв. м, а у липні

2012 року підписана декларація про готовність об'єкта загальною площею 598,2 кв. м. Оскільки існує пряма статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо обов'язковості пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту шляхом укладення відповідного договору, в якому визначаються величина пайової участі, відповідач зобов'язана укласти зазначений договір. Відмова відповідача від укладення договору порушує права та обов'язки територіальної громади міста.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вказав, що під час візування проекту рішення міської ради з'ясувалось, що забудовником ОСОБА_1 побудовано та прийнято до експлуатації об'єкт більшої площі. Тому листом від 29 грудня 2017 року вих. № 10/15-817 Департамент запропонував відповідачу врегулювати питання пайової участі.

Зазначену вимогу у відповідний семиденний термін відповідачем не виконано. Тому враховуючи, що існує пряма статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо обов'язковості пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту шляхом укладення відповідного договору, судом першої інстанції обґрунтовано задоволено позовні вимоги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2020 року, ухвалити судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди надали неправильну оцінку зібраним доказам. Так, за приписами статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та додатка № 3 до Порядку розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту становить 10 % від кошторисної вартості об'єкта, тоді як нею сплачено пайовий внесок за вартість об'єкта, загальною площею 598,2 кв. м, у розмірі, що перевищує граничний 10% розмір.

Вказує, що відсутні підстави виникнення у неї обов'язку укласти ще один договір про пайову участь, який з'явився після виконання зобов'язання через шість - сім років. Крім того, вказує, що Порядок не містить обов'язку укладення будь-яких угод для стягнення в майбутньому коштів з особи, яка уклала відповідний договір та ще у 2012 році внесла пайовий внесок, при цьому не є власником такої будівлі більше семи років.

Вказує, що судами попередніх інстанцій застосовано положення статей 16, 638, 640, 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18).

На переконання заявника суд першої інстанції всупереч вимогам частини 2 статті 43, частини 3 статті 49 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) після закриття підготовчого судового засідання та призначення справи до розгляду по суті, прийняв уточнену позовну заяву про зміну предмета позову, а суд апеляційної інстанції не усунув вказаного порушення.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Сердюка В. В., Грушицького А. І., Фаловської І. М. відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою, витребувано матеріали цивільної справи із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

У вересні 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулько Б. І., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 27 січня 2005 року між ОСОБА_1 та Управлінням економіки Дніпропетровської міської ради укладено договір-зобов'язання № 1/05 про участь замовника в розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста.

Відповідно до пункту 2.1 договору в рахунок участі на паях замовник зобов'язується виконати роботи із благоустрою території, що прилягає до відведеної земельної ділянки, а саме: асфальтування внутрішньодворової дороги від АДРЕСА_1 на АДРЕСА_2, майданчика та мощіння тротуара на АДРЕСА_1, загальною площею 170 кв. м, на суму

8 500 грн до прийняття об'єкта в експлуатацію.

11 липня 2011 між ОСОБА_1 та Фінансово-економічним департаментом Дніпропетровської міської ради укладено додаткову угоду до договору-зобов'язання від 27 січня 2005 року № 1/05. Відповідно до пункту 2.1, предметом договору є сплата забудовником внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Дніпропетровська, у зв'язку

з намірами забудовника здійснити будівництво кафе за адресою:

АДРЕСА_1, з урахуванням рішення міської ради

від 13 листопада 2005 року № 435/29.

На виконання пункту 2.1 додаткової угоди станом на 13 липня

2005 року забудовником перераховано до цільового фонду міської ради кошти у розмірі 1 240,00 грн. Залишок коштів, що підлягають перерахуванню становить 99
464,66 грн (без ПДВ) на умовах, визначених у цьому договорі.

Відповідно до пункту 4.11 рішення Дніпропетровської міської ради

від 28 грудня 2011 року №143/9 ОСОБА_1 зобов'язана перерахувати

до цільового фонду міської ради кошти на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра у розмірі 99 464,66 грн по об'єкту назва "Будівництво кафе по АДРЕСА_1".

Зазначені кошти ОСОБА_1 сплачені в повному обсязі. Вказаний факт визнається сторонами.

19 липня 2012 року підписана декларація про готовність об'єкта до експлуатації, відповідно до якої загальна площа будівлі становить

598,2 кв. м.

Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради листом від 25 квітня 2018 року № 10/13-239 повідомив міську раду, що відповідачем не виконані умови Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" в частині сплати пайового внеску. Декларацією від 19 липня 2012 року № ДП 014312122301 об'єкт: "Будівля кафе по

АДРЕСА_1", загальною площею 598,2 кв. м, введений

в експлуатацію, тобто об'єкт побудовано загальною площею більше ніж було визначено в техніко-економічних показниках, а саме площа збільшилась на 255,9 кв. м. Згідно із зазначеною декларацією замовником об'єкта є ОСОБА_1.

Оскільки об'єкт "Будівля кафе по АДРЕСА_1" прийнято

в експлуатацію в липні 2012 року, тобто після набрання чинності Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" та затвердження Порядку залучення, розрахунку і використання пайової участі (внесків) у розвиток інфраструктури міста Дніпропетровська (рішення міської ради

від 29 липня 2011 року № 5/14), розмір внеску, зазначеного в п. 4.11 рішення Дніпропетровської міської ради від 28 грудня 2011 року № 143/19, підлягає коригуванню відповідно до вимог чинного законодавства. Відповідно до пункту 7 Перехідних положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", такий договір підлягає приведенню у відповідність із Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Встановлено, що на декларації про готовність об'єкта до експлуатації № ДП 14312122301 відсутня відмітка Центру дозвільних процедур "Єдине вікно" Дніпропетровської міської ради, що свідчить про те, що Дніпровська міська рада не була обізнана про наявність зазначеної декларації під час її реєстрації дозвільним органом 19 липня 2012 року.

Листом від 29 грудня 2017 року вих. № 10/15-817 відповідача повідомлено про необхідність виконання вимог закону та направлено для підписання проект додаткової угоди № 2 до Договору-зобов'язання від 27 січня 2005 року № 1/05, де запропоновано сплатити кошти пайової участі у розмірі

253 397,52 грн.

Відповіді на зазначений лист не отримано, протоколу розбіжностей або підписаної угоди позивачеві не направлено, що свідчить про ухилення відповідача від сплати обов'язкового внеску пайової участі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених ЦПК України.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають.

Договір про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра, який Дніпровська міська рада просить визнати укладеним у цій справі, розроблений та складений на підставі Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та рішення Дніпровської міської ради від 21 березня 2007 року №6/11 "Про порядок залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська" (зі змінами та доповненнями).

Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" набрав законної сили 12 березня 2011 року.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

Відповідно до положень частини 3 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Положеннями цієї статті також передбачено, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до частини 3 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Частинами 8 та 9 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Порядок залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста затверджено рішенням Дніпропетровської міської ради від 21 березня 2007 року № 6/11 (далі - Порядок).

У подальшому зазначений Порядок викладений у новій редакції згідно

з рішенням міської ради від 29 липня 2011 року № 5/14, який був чинним на момент звернення Дніпровської міської ради до суду, тобто 19 листопада 2018 року.

Вказаним Порядком визначено розмір пайової участі замовників (забудовників) у створенні (розвитку) соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська з урахуванням соціально-економічного значення об'єктів будівництва (реконструкції), зміни функціонального призначення тощо для міста.

Пайова участь (внесок) замовників (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста є внеском, який замовник (забудовник) має сплатити до бюджету міста. Залучені кошти спрямовуються на фінансування об'єктів соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частини 1 статті 13 ЦПК України випадках.

Задовольняючи позов Дніпровської міської ради, суд першої інстанції виходив з того, що міською радою з'ясовано, що забудовником ОСОБА_1 побудовано та прийнято до експлуатації об'єкт більшої площі ніж обумовлений у договорі-зобов'язанні від 27 січня 2005 року № 1/05, тому відмова відповідача врегулювати питання пайової участі на умовах, запропонованих Департаментом економіки, фінансів та міського бюджету Дніпропетровської міської ради 29 грудня 2017 року, шляхом укладення додаткової угоди, суперечить положенням статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1, зокрема, вказувала, що з 2012 року вона не є власником будівлі, яка є предметом договору-зобов'язання, укладеного 27 січня 2005 року між нею та Дніпровською міською радою.

Встановлено, що ОСОБА_1 відчужила нежиле приміщення будівля кафе, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_2 на підставі договору дарування, укладеного та нотаріально посвідченого 31 жовтня 2012 року (а. с.33).

З постанови Третього апеляційного адміністративного суду

від 06 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Дніпровської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії встановлено, що нежитлове приміщення: будівля кафе, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 598,2 кв. м, належить йому на праві власності на підставі договору дарування від 31 жовтня 2012 року та підтверджено витягом про державну реєстрацію права власності від 19 листопада 2012 року № 36306756 (а. с. 63-66).

Крім того, як вбачається з позовної заяви, датою укладення договору про пайову участь, який Дніпровська міська рада просить визнати укладеним з відповідачем ОСОБА_1, запропоновано 2017 рік.

Суд може визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, однак зобов'язаний встановити обставини, які підлягають доказуванню і зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів з метою встановлення істини.

Принцип змагальності не виключає необхідності всебічного та повного дослідження всіх обставин справи задля встановлення об'єктивної істини та об'єктивного вирішення справи.

Висновки суду апеляційної інстанції про те, що відмова забудовника

ОСОБА_1 у 2017 році врегулювати питання пайової участі шляхом укладення додаткового договору до договору - зобов'язання від 27 січня 2005 року № 1/05 є порушенням вимог статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", є передчасними.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду

від 15 липня 2020 року у справі № 206/6956/18 (провадження № 61-16272св19), від 21 лютого 2020 року у справі № 192/501/17 (провадження № 61-9432св19).

Таким чином, суду апеляційної інстанції слід встановити, чи перебувало

у власності відповідача нерухоме майно щодо якого укладено договір-зобов'язання від 27 січня 2005 року № 1/05 станом на 2017 рік, тобто на час запропонування позивачем укласти додатковий договір до договору про пайову участь у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Частиною 3 статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За таких обставин, оскільки недоліки, допущені судом апеляційної інстанції, не можуть бути усунені при касаційному перегляді справи, судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно об'єктивно дослідити вказані

у цій постанові докази у сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець