Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.07.2019 року у справі №750/4074/17

Постанова

Іменем України

27 червня 2019 року

м. Київ

справа № 750/4074/17

провадження № 61-27113св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Чернігівська міська рада Чернігівської області, Комунальне підприємство «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради,

третя особа - Автокооператив № 16 Деснянської районної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 липня 2017 року у складі судді Карапути Л. В. та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 17 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Лакізи Г. П., Вінгаль В. М., Скрипки А. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради Чернігівської області, Комунального підприємства «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради, третя особа - Автокооператив № 16 Деснянської районної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів, про визнання свідоцтва про право власності недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Чернігівської міської ради Чернігівської області, Комунального підприємства «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради (далі - КП «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації»), третя особа - Автокооператив № 16 Деснянської районної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів (далі - Автокооператив № 16), про визнання свідоцтва про право власності недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є членом Автокооперативу № 16 та власником гаража НОМЕР_1 згідно із рішенням загальних зборів цього кооперативу від 28 червня 2011 року, що підтверджується довідкою Автокооперативу № 16 від 22 вересня 2016 року № 290.

Відповідно до довідки КП «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 23 лютого 2017 року № 613 власником гаража НОМЕР_1 є ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на гараж від 09 грудня 1997 року, виданим Чернігівським міжміським бюро технічної інвентаризації 09 грудня 1997 року на підставі рішення виконкому Чернігівської міської ради народних депутатів від 17 червня 1996 року № 123 та довідки Автокооперативу № 16 від 04 грудня 1997 року№ 178.

ОСОБА_1 вважає, що свідоцтво про право власності на гараж від 09 грудня 1997 року не відповідає змісту рішення виконкомуЧернігівської міської ради народних депутатів від 17 червня 1996 року № 123, оскільки ОСОБА_2 відсутній в додатку до цього рішення. Чинність свідоцтва про право власності на гараж від 09 грудня 1997 року порушує право власності ОСОБА_1 у відповідності до вимог статей 317, 319, 321, 391 ЦК України.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним свідоцтво про право власності на гараж, видане 09 грудня 1997 року КП «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_2

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 липня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 звернувся до суду з підстав захисту права власності на підставі статей 317, 319, 321, 391 ЦК України, однак з наданих ОСОБА_1 пояснень та заяви про вчинення кримінального правопорушення вбачається, що гараж НОМЕР_1 позивач придбав у 2011 році у ОСОБА_3 , проте позовних вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не заявлено.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 17 серпня 2017 року залишено без змін рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 липня 2017 року.

Суд апеляційної інстанції постановив, що оскільки право власності на гараж АДРЕСА_2 зареєстроване у встановленому законом порядку за ОСОБА_2 , до якого ОСОБА_1 позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності на цей гараж не заявлено, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 17 серпня 2017 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають критеріям законності та обґрунтованості. Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що спірний гараж був збудований ОСОБА_1 у 2011 році, що виключає можливості видачі у 1997 році ОСОБА_2 свідоцтва про право власності.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Чернігівська міська рада Чернігівської області зазначила, що ОСОБА_2 на законних підставах належить право власності на гараж АДРЕСА_2 , тому суди першої та апеляційної інстанції правомірно відмовили ОСОБА_1 у задоволенні позову, оскільки у разі задоволення його позову ОСОБА_2 буде позбавлений права власності на гараж.

Відзиви на касаційну скаргу від КП «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» та Автокооперативу № 16 не надходили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 17 серпня 2017 року і витребувано із Деснянського районного суду м. Чернігова цивільну справу № 750/4074/17.

У травні 2018 року цивільну справу № 750/4074/17 передано до Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Черняк Ю. В.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують.

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до пояснень ОСОБА_1 у 2011 році він придбав у ОСОБА_3 гараж АДРЕСА_2 і став членом цього кооперативу. В подальшому дізнався, що вказаний гараж перебуває у власності ОСОБА_2 - особи, яка йому не відома.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до свідоцтва на право власності на гараж від 09 грудня 1997 року, виданого начальником бюро технічної інвентаризації, гараж НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 , який розташований в м. Чернігові, належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Чернігівської міської ради народних депутатів від 17 червня 1996 року № 123 та довідки Автокооперативу № 16 від 4 грудня 1997 року № 178.

Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів від 17 червня 1996 року № 123 «Про видачу свідоцтв про право власності на квартири в будинках житлово-будівельних кооперативів, садівничі будинки в садівничих товариствах, гаражі в автокооперативах» було вирішено видавати Чернігівському міжміському бюро технічної інвентаризації свідоцтва про право власності на закінчені будівництвом гаражі в автокооперативах згідно з довідками авто кооперативів (додаток № 3) та доручено начальнику Чернігівського міжміського бюро технічної інвентаризації підписувати свідоцтва про право власності на квартири в ЖБК, садівничі будинки, гаражі.

Як вбачається із членського квитка, виданого ОСОБА_1 , 05 квітня 2011 року він вступив в члени Автокооперативу № 16 та користується гаражем НОМЕР_1.

05 грудня 1997 року ОСОБА_2 звернувся із замовленням щодо здійснення інвентаризації гаражу, оформлення свідоцтва про право власності та видачі довідки-характеристики для залогу. Того ж дня Чернігівським міжміським бюро технічної інвентаризації була проведена технічна інвентаризація гаражу, виготовлено технічний паспорт, оформлено свідоцтво про право власності та видана довідка-характеристика. 09 грудня 1997 року Чернігівським міжміським бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на гараж № АДРЕСА_2 .

Відповідно до статей 10, 11, 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, на виконання вимог статей 303, 307 ЦПК України 2004 року, дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, залишив без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, оскільки право власності на гараж АДРЕСА_2 зареєстроване у встановленому законом порядку за ОСОБА_2 , до якого позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності на цей гараж не заявлено.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, афактично зводяться до переоцінки доказів, що на стадії перегляду справи у касаційному порядку нормами чинного ЦПК України не передбачено.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 17 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець