Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.07.2019 року у справі №607/57/17

Постанова

Іменем України

27 червня 2019 року

м. Київ

справа № 607/57/17-ц

провадження № 61-27538св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - Управління соціальної політики Тернопільської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державна фінансова інспекція в Тернопільській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління соціальної політики Тернопільської міської ради на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 лютого 2017 року у складі судді Стельмащука П. Я. та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 25 травня 2017 року у складі колегії суддів: Щавурської Н. Б., Загорського О. О., Ходоровського М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року Управління соціальної політики Тернопільської міської ради звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Державна фінансова інспекція в Тернопільській області про стягнення надмірно нарахованої щомісячної грошової допомоги.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням Управління соціальної політики Тернопільської міської ради від 09 грудня 2013 року ОСОБА_1 призначено щомісячну грошову допомогу особі, яка проживає разом з інвалідом І або ІІ групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним з 01 жовтня 2013 року до 30 листопада 2013 року - 1 147,00 грн, з 01 грудня 2013 року до 30 вересня 2014 року - 1 218,00 грн. Під час призначення допомоги відповідача було попереджено про відмову в призначенні або припиненні виплати призначеної допомоги та про повернення надмірно нарахованих коштів у випадку подання недостовірних відомостей про доходи та майновий стан сім`ї. Після проведеної перевірки встановлено, що ОСОБА_1 перебувала за межами України та не здійснювала догляд за своєю сестрою - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому не мала права на отримання вказаної допомоги. Сума надмірно виплаченої допомоги за період з 09 квітня 2014 року до 16 вересня 2014 року включно становить 6 011,70 грн, однак відповідач добровільно кошти не повернула, чим завдала шкоду державним інтересам та завдала збитки у розмірі 6 011,70 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 25 травня 2017 року,в позові відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив ізнедоведеності позивачем факту перебування без належного догляду особи, за якою доглядає відповідач Ковальчук Г. Ф.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2017 року Управління соціальної політики Тернопільської міської ради звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

06 вересня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Управління соціальної політики Тернопільської міської ради.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували положення частини четвертої статті 212 ЦПК України, чинного на час ухвалення судових рішень, щодо відображення у рішенні оцінки доказів із зазначенням мотивів їх прийняття або відмови у прийнятті.

Судами першої та апеляційної інстанцій не надано оцінки акту Фінансової інспекції від 27 травня 2015 року № 17-22/128 та вимозі від 22 червня 2015 року «Про усунення порушень законодавства виявлених ревізією», які мають важливе значення для вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю» є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26 січня 1993 року органу державного фінансового контролю надається право пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати у судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, порушувати перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Заперечення на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Тернопільського міського суду від 30 квітня 1999 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано недієздатною.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 31 березня 2006 року опікуном ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначено ОСОБА_1

Рішенням Управління соціальної політики Тернопільської міської ради від 09 грудня 2013 року ОСОБА_1 призначено щомісячну грошову допомогу як особі, яка проживає разом з інвалідом І або ІІ групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним з 01 жовтня 2013 року до 30 листопада 2013 року - 1 147,00 грн, з 01 грудня 2013 року до 30 вересня 2014 року - 1 218,00 грн.

Проведеною Державною фінансовоюінспекцією уТернопільській області ревізією встановлено, що ОСОБА_1 перебувала за межами України та не здійснювала догляд за своєю сестрою - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , томуне мала права на отримання щомісячноїгрошової допомоги особі, яка проживає разом з інвалідом І або ІІ групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за нею. Надання такої допомоги відповідачу припинено та проведено перерахунок. Сума надмірнонарахованої та виплаченої щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з інвалідом І або ІІ групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду за період з 09 квітня 2014 року по 16 вересня 2014 року включно становить- 6 011,70грн.

Управлінням соціальної політики Тернопільської міської ради направленоОСОБА_1 повідомлення від 25 червня 2015 року № 2290/13.8 про повернення переплати грошової допомоги у розмірі 6 011,70 грн, однак до цього часу грошові кошти добровільно не повернуто.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 02 серпня 2000 року доручено Міністерству праці та соціальної політики забезпечити з 01 січня 2004 року цільове призначення виплати щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду - на догляд за такою особою з інвалідністю.

Відповідно до пункту 4 Порядку надання щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з інвалідом І або ІІ групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним, затвердженого постановою КМУ України від 02 серпня 2000 року № 1192, допомога на догляд надається дієздатній особі, яка зареєстрована або постійно проживає на одній житловій площі з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, і здійснює догляд за ним.

Згідно з пунктом 8 цього Порядку у разі виникнення обставин, які можуть вплинути на право особи на допомогу, ця особа повинна в десятиденний строк повідомити про такі обставини орган, що проводить виплату допомоги.

Виплата допомоги на догляд припиняється у разі, коли:

сталися зміни у складі сім`ї у зв`язку із смертю або зміною місця проживання інваліда I чи II групи внаслідок психічного розладу чи особи, якій надається допомога на догляд;

закінчився строк установлення інвалідності I чи II групи і протягом місяця не підтверджено встановлення групи інвалідності, яка дає право на призначення допомоги на догляд;

інвалід I чи II групи внаслідок психічного розладу перебуває на повному державному утриманні або стаціонарному лікуванні впродовж повного календарного місяця.

У разі виникнення обставин, внаслідок яких припиняється виплата допомоги на догляд, особи, яким надається допомога, зобов`язані в десятиденний строк повідомити органи, що провадять її виплату. Виплата допомоги припиняється з місяця, що настає за тим, у якому сталися зміни.

Згідноз пунктом 13-1 Порядку, якщо внаслідок зловживань з боку громадян (подання документів із свідомо неправдивими відомостями, неподання відомостей про зміни у складі сім`ї, приховування обставин, що впливають на призначення і виплату допомоги на догляд тощо) були надміру виплачені суми допомоги, органи соціального захисту населення здійснюють такі заходи: визначають обсяг надміру виплачених коштів та встановлюють строки їх повернення залежно від матеріального стану особи; повідомляють одержувача допомоги про обсяг надміру виплачених коштів та строки їх повернення; у разі прийняття рішення про врахування надміру виплачених коштів при виплаті допомоги на догляд у наступні періоди провадять щомісячні відрахування у розмірі не більш як 20 відсотків призначеної допомоги; у разі неповернення надміру виплачених коштів добровільно в установлені строки вирішують питання про їх стягнення у судовому порядку.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не доведено передбачені законом підстав для повернення ОСОБА_1 надмірно виплачених коштів у вигляді допомоги на догляд за інвалідом ІІ групи внаслідок психічного розладу, який потребує постійного стороннього догляду.

Згідно із статтею 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні повноваження встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

За змістом частини першоїстатті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

При цьому правильність виконаних розрахунків, за якими проведено виплату, а також добросовісність набувача презюмуються, отже, зазначене у статті 1215 ЦК України майно не підлягає поверненню у разі наявності цих фактів.

Встановивши, що виплату допомоги на доглядздійснено за відсутності рахункової помилки з боку особи, яка добровільно провела їх виплату та факту недобросовісності набувача, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у стягненні з відповідача нарахованих і виплачених коштів.

Доводи касаційної скарги, які були предметом перевірки у суді апеляційної інстанції, щодо неврахуванням судами першої та апеляційної інстанцій доказів на підтвердження позову, що мають значення для вирішення справи, зокрема акту Фінансової інспекції від 27 травня 2015 року № 17-22/128 та вимозі Фінансової інспекції «Про усунення порушень законодавства виявлених ревізією» від 22 червня 2015 року № 19-17-13-14/869, є необґрунтованими та не впливають на правильність вирішення судами спору по суті, оскільки самі по собі факти періодичного виїзду ОСОБА_1 за територію України у Республіки Польщі у період з 09 квітня 2014 року до 16 вересня 2014 року з метою заробітку, оскільки розмір призначеної державою допомоги не є співмірним з мінімальними витратами для повнолітньої особи, що здійснює догляд, не свідчить про нездійснення відповідачем відповідного догляду за хворою сестрою, опікуном якої вона є.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на час відсутності відповідача за місцем проживання відповідний догляд на її прохання здійснювала їхня з сестрою матір, яка проживає разом з ними, що позивачем не спростовано та не надано доказів, що періодичний виїзд відповідача за кордон створили негативні наслідки для її сестри, опікуном якої вона є.

Верховний Суд бере до уваги, що формування державних соціальних стандартів і нормативів здійснюється, зокрема, за принципом забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що неповідомлення відповідачем позивача про факт перебування її за кордоном не може вважатися таким, що впливає на розмір грошової допомоги, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено належних і допустимих доказів про отримання нею будь-яких доходів за кордоном та їхній розмір.

Верховний Суд зауважує, що пункт 7 частини першоїстатті 10, частина друга статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», якими передбачено право пред`явлення органом державного фінансового контролю керівникам та іншим особам підприємств, установ, організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства та обов`язок службових осіб виконувати такі вимоги, оскільки встановлення законом прав та обов`язків осіб не є правовою підставою для задоволення їхніх вимог.

Враховуючи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини, положення закону, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених пунктом 8 Порядку надання щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з інвалідом І або ІІ групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, підстав припинення виплати допомоги на догляд.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено згідно з вимогами процесуального закону, врахувавши здійснення належного догляду за особою, яка його потребує, з урахуванням поданих позивачем доказів, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові.

Згідно із статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди Управління соціальної політики Тернопільської міської ради із ухваленими у справі судовими рішеннями.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року).

Рішення судів першої та апеляційної інстанції містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління соціальної політики Тернопільської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 25 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко