Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.09.2019 року у справі №1316/3159/12

Постанова

Іменем України

26 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 1316/3159/12

провадження № 61-16430св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

треті особи за позовними вимогами ОСОБА_1: Зимноводівська сільська рада Пустомитівського району Львівської області, обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 січня 2018 року у складі судді Мусієвського В. Є. та постанову Львівського апеляційного суду від 05 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Левика Я. А., Струс Л. Б.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У березні 2006 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ його в натурі, просив визнати за ним право власності на земельні ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку в АДРЕСА_1, на якій знаходиться незавершене будівництво; земельну ділянку під будівництво індивідуального житлового будинку в АДРЕСА_5, а за ОСОБА_1 визнати право власності на двохкімнатну квартиру в АДРЕСА_2; земельну ділянку під будівництво індивідуального житлового будинку в АДРЕСА_3, припинивши право спільної сумісної власності на ці об'єкти.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що перебував з відповідачкою в зареєстрованому шлюбі з 26 листопада 1983 року, який розірвано судом 08 грудня 2005 року. В період шлюбу вони придбали земельні ділянки: по АДРЕСА_3; по АДРЕСА_1; по АДРЕСА_5; квартиру в АДРЕСА_2. Добровільної згоди між сторонами про поділ вказаного майна не досягнуто.

Заочним рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від

11 серпня 2006 року позов задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 майно, а саме: земельну ділянку під будівництво індивідуального житлового будинку площею 9,27 сотих у АДРЕСА_1, на якій знаходиться незавершене будівництво, земельну ділянку під будівництво індивідуального житлового будинку у АДРЕСА_5, квартиру АДРЕСА_2 та автомобільний гараж, що знаходиться біля будинку

АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку під будівництво індивідуального житлового будинку площею 9,27 сотих у АДРЕСА_1, на якій знаходиться незавершене будівництво, земельну ділянку під будівництво індивідуального житлового будинку у АДРЕСА_5. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 автомобільний гараж, що знаходиться біля АДРЕСА_1.

Заочне рішення в порядку його перегляду судом першої інстанції скасовано ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 серпня 2012 року та справу призначено до судового розгляду.

15 січня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2, Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, ЛОКП ЛОР "БТІ та ЕО", відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Львівського обласного управління юстиції, третя особа - відділ Держземагенства у Пустомитівському районі, про визнання спільною сумісною власністю подружжя земельної ділянки, що знаходиться в АДРЕСА_1, площею 0,1907 га, житлового будинку АДРЕСА_1; визнання недійсними свідоцтва про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, яке видане ОСОБА_2 Зимноводівською сільською радою 26 лютого

2009 року, реєстрації права власності на вказаний будинок за ОСОБА_2, яка проведена Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "БТІ та ЕО" 30 березня 2009 року; поділ спільного майна та визнання за нею право власності на 1/2 ідеальної частки на земельну ділянку площею 0,1907 га, що знаходиться в АДРЕСА_1, на 1/2 ідеальної частки у праві власності на житловий будинок № 2, що знаходиться на земельній ділянці в АДРЕСА_1.

В обґрунтування вимог посилається на те, що перебувала з ОСОБА_2 у шлюбі з 26 листопада 1983 року, і лише в 2012 році випадково довідалася, що відповідач згідно рішення Городоцького районного суду Львівської області розірвав шлюб та 08 грудня 2005 року було видано свідоцтво про реєстрацію розірвання шлюбу.

Рішення суду про розірвання шлюбу виносилось тоді, коли вони, як сім'я, перебували за межами України та проживали разом. За час спільного проживання вони набули земельну ділянку під будівництво індивідуального житлового будинку в АДРЕСА_1, відповідно до договору купівлі-продажу від 08 серпня 1996 року, площею 0,0927 га, на якій спільно побудували житловий будинок, який станом на

11 серпня 2006 року не був прийнятий в експлуатацію, земельну ділянку під будівництво індивідуального житлового будинку в АДРЕСА_5, відповідно до договору купівлі-продажу від 27 червня 1996 року, площею 0,0981 га, на якій було зведено фундамент. У відповідності до свідоцтва про право власності від

26 лютого 2009 року, виданого Зимноводівською сільською радою, за

ОСОБА_2 визнано право власності на будинок АДРЕСА_1 і ним 30 березня 2009 року проведено реєстрацію права власності на цей будинок. Дві придбані ними земельні ділянки відповідач об'єднав в одну і отримав 12 березня

2007 року Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку загальною площею 0,1907 га, підготував проект забудови і вважає збудований житловий будинок приватною власністю, який набутий після розірвання шлюбу.

Під час судового розгляду справи ОСОБА_1 неодноразово уточнювала позовні вимоги та статус учасників справи, зазначивши відповідачем

ОСОБА_2, третіми особами: Зимноводівську сільську раду Пустомитівського району Львівської області, ЛОКП ЛОР "БТІ та ЕО", просила визнати спільною сумісною власністю подружжя земельну ділянку під обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0927 га, кадастровий № 4623681600:01:004:0322, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1; земельну ділянку під обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0980 га, кадастровий № 4623681600:01:004:0323, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1; житловий будинок з господарськими спорудами АДРЕСА_1, та зареєстрований на праві приватної власності за ОСОБА_2. Просила провести поділ спільного майна подружжя, виділивши ОСОБА_1: 2/3 ідеальної частки житлового будинку з господарськими спорудами АДРЕСА_1 та зареєстрований на праві приватної власності за ОСОБА_2; 1/2 ідеальної частки земельної ділянки під обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0927 га, кадастровий № 4623681600:01:004:0322, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1; 1/ 2 ідеальної частки земельної ділянки під обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0980 га, кадастровий № 4623681600:01:004:0323, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 виділити: 1/3 ідеальної частки житлового будинку з господарськими спорудами АДРЕСА_1 та зареєстрований на праві приватної власності за ОСОБА_2; 1/2 ідеальної частки земельної ділянки під обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0927 га, кадастровий № 4623681600:01:004:0322, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1; 1/2 ідеальної частки земельної ділянки під обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0980 га, кадастровий № 4623681600:01:004:0323, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1; покласти на відповідача судові витрати та витрати на правову допомогу. В обґрунтування відступу від принципу рівності часток подружжя у спільному майні посилається на те, що ОСОБА_2, скориставшись тим, що вона перебувала за кордоном, приховав спільне майно, вказав, як свою власну квартиру АДРЕСА_2 на підставі сфальсифікованого дубліката свідоцтва на право приватної власності, яке уже є недійсним, оскільки рішення про видачу такого скасовано, та ввів в оману суд при розподілі спільного майна. Дана квартира була набута у власність всіма членами сім'ї шляхом приватизації та належить їй, відповідачу та двом їхнім дітям у розмірі по 1/4 частці за кожним, про що свідчить свідоцтво про право власності на квартиру (будинок) від 10 липня 1995 року, записане у реєстровій книзі за №
856.

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від

07 листопада 2013 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя залишено без розгляду. Дана ухвала не оскаржувалась та набрала законної сили.

Заочним рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від

07 листопада 21013 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 16 жовтня 2014 року рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 листопада 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 березня 2015 року заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 листопада 2013 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 16 жовтня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

08 жовтня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_1, який в подальшому уточнив, та остаточно просив визнати спільною сумісною власністю подружжя земельні ділянки, 1/2 частини квартири та поділити зазначене майно, визнавши за ним: право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 0,0927 га, кадастровий номер №4623681600:01:004:0322; на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,0980 га, кадастровий № 4623681600:01:004:0323, припинивши його право власності на 1/4 частину квартири та визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 квартири АДРЕСА_2, компенсувавши ОСОБА_1 вартість земельної ділянки площею 0,0980 га, кадастровий № 4623681600:01:004:0323 враховуючи вартість 1/4 частки квартири та половину різниці між вартістю земельної ділянки 0,0980 га, кадастровий № 4623681600:01:004:032 та вартістю земельної ділянки площею 0,0927 га, кадастровий № 4623681600:01:004:0323 за рахунок 499 582,25 грн внесених ОСОБА_2 на депозитний рахунок суду.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 26 листопада 1983 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, який розірвано 08 грудня 2005 року рішенням суду. Сімейні відносини між ними припинилися задовго до розірвання шлюбу, ще з 2003 року. Вони проживають у США, при цьому з 2003 року проживають окремо, в різних містах та штатах США.

ОСОБА_2. проживав у місті Чікаго, штат Ілінойс. За період спільного проживання набули таке майно: 10 липня 1995 року шляхом приватизації сторони та їх діти, набули у власність квартиру АДРЕСА_2, металевий гаражний бокс (розбірний), який розташований по АДРЕСА_1; 27 червня та 08 серпня 1996 року придбали дві земельні ділянки у селі Зимна Вода, Пустомитівського району, Львівської області, покупцем у яких зазначено ОСОБА_1. Після розірвання шлюбу,

ОСОБА_2 розпочав будівництво житлового будинку на земельній ділянці площею 0,0927 га, яка розташована по АДРЕСА_1.24 лютого

2006 року він зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 та продовжував будівництво житлового будинку, для здійснення будівельних робіт отримав дозвіл на будівництво житлового будинку, що оформлено рішенням виконавчого комітету Зимноводівської сільської ради № 92 від 12 квітня 2007 року.

26 лютого 2009 року Зимноводівською сільською радою ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1.30 березня 2009 року ОСОБА_2 провів державну реєстрацію права власності на вищевказаний житловий будинок.

Вважає житловий будинок, збудований на земельній ділянці, площею 0,0927 га, кадастровий № 4623681600:01:004:0322, по АДРЕСА_1, особистою приватною власністю ОСОБА_2, який не підлягає поділу, як спільна сумісна власність подружжя. Оскільки між ним та ОСОБА_1, яку підтримують повнолітні діти, існують неприязні, конфліктні відносини, що унеможливлює проживання поруч, вважає недоцільним виділення кожному з них по одній з ділянок.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 січня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0927 га, кадастровий номер 4623681600:01:004:0322, цільове призначення обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована у АДРЕСА_1, та земельну ділянку площею 0,0980 га, кадастровий номер 4623681600:01:004:0323, цільове призначення обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована у АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку земельної ділянки площею 0,0927 га, кадастровий номер 4623681600:01:004:0322, цільове призначення обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована у АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку земельної ділянки площею 0,0980 га, кадастровий номер 4623681600:01:004:0323, цільове призначення обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована у АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частку земельної ділянки площею 0,0927 га, кадастровий номер undefined, цільове призначення обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована у АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частку земельної ділянки площею 0,0980 га, кадастровий номер 4623681600:01:004:0323, цільове призначення обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована у АДРЕСА_1.

У задоволенні інших частин позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, накладені ухвалами Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 серпня 2012 року та 13 вересня

2013 року.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2, місцевий суд виходив із того, що спірне майно набуто сторонами під час шлюбу, а тому є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу.

Відмовляючи у задоволенні інших частини заявлених позовних вимог

ОСОБА_1 та ОСОБА_2, суд дійшов висновку про їх недоведеність.

Постановою Львівського апеляційного суду від 05 серпня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Рішення Постомитівського районного суду Львівської області від 31 січня

2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції. При цьому вказав про обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання спільним майном подружжя та поділ житлового будинку з господарськими спорудами АДРЕСА_1, оскільки ОСОБА_1 не доведено, що вказаний будинок збудовано за спільні кошти подружжя.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

30 серпня 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від

31 січня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 серпня 2019 року в частині відмови у визнанні права власності та поділі житлового будинку з господарськими спорудами АДРЕСА_1, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким ці позовні вимоги задовольнити.

Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності та поділу житлового будинку з господарськими спорудами АДРЕСА_1, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми СК України та ЦК України. Дійшли неправильного висновку про недоведеність позовних вимог в цій частині з підстав не надання доказів позивачкою про її участь у будівництві вказаного будинку.

Доводи інших учасників справи:

26 вересня 2019 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду заперечення, у якому просить касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 січня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від

05 серпня 2019 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Пустомитівського районного суду Львівської області.

Зупинено дію рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 січня 2018 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 05 серпня 2019 року, до закінчення касаційного провадження.

13 вересня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

16 вересня 2019 року матеріали цивільної справи передано судді-доповідачу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у запереченні на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 січня

2018 року та постанова Львівського апеляційного суду від 05 серпня 2019 року оскаржуються в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання житлового будинку АДРЕСА_1 спільним майном колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та реальний його поділ між сторонами.

В іншій частині рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 січня 2018 року та постанова Львівського апеляційного суду від

05 серпня 2019 року не оскаржуються, а тому згідно правил частини 1 статті 400 ЦПК України не перевіряються.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення, в оскаржуваних їх частинах, ухвалено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Короткий зміст фактичних обставин справи:

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 26 листопада 1983 року, який розірвано 08 грудня 2005 року, про що видано свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 відділом реєстрації актів цивільного стану Мостиського РУЮ Львівської області.

Сторонами за час перебування у шлюбі набуто дві земельні ділянки площею 0,0981 га та 0,0927 га у селі Зимна Вода, Пустомитівського району Львівської області, згідно договорів купівлі - продажу від 27 червня та 08 серпня

1996 року, покупцем у яких зазначено ОСОБА_1

ОСОБА_2 у поданій до суду 07 березня 2006 року позовній заяві просив визнати за ним право власності на земельні ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку, при цьому вказуючи, що на одній з них, в АДРЕСА_1, знаходиться незавершене будівництво житлового будинку.

Факт наявності станом на 2006 рік незавершеного будівництва на одній із земельних ділянок, які є спільним майном подружжя, зафіксовано і у фототаблицях, долучених до висновку № 2150 від 31 липня 2006 року судової будівельно-технічної експертизи по цивільній справі за позовом ОСОБА_2, проведеної згідно ухвали Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 червня 2006 року, в мотивувальній частині якого зазначено, що на земельній ділянці площею 0,0927 га в АДРЕСА_1 знаходиться житловий будинок незавершений будівництвом.

Тобто, судами безспірно встановлено, що на момент розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, який розірвано в грудні 2005 року, на земельній ділянці по АДРЕСА_1, знаходилось незавершене будівництво житлового будинку, будівництво якого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розпочали за час перебування у шлюбі, про що зазначає ОСОБА_2 у позовній заяві і чого ним не заперечувалось.

Рішенням виконавчого комітету Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 12 квітня 2007 року № 92, ОСОБА_2 надано дозвіл на будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1. Забудовника зобов'язано у встановленому порядку погодити будівництво в районному відділі містобудування та архітектури з отриманням належно затвердженого проекту забудови і розпочати будівництво після отримання дозволу на проведення будівельних робіт.

26 лютого 2009 року Зимноводівською сільською радою ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1.30 березня 2009 року проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказаний будинок.

29 серпня 2012 року ОСОБА_2 видано державні акти про право власності на спірні земельні ділянки, розташовані у АДРЕСА_1.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання житлового будинку АДРЕСА_1 спільним майном колишнього подружжя ОСОБА_1 та

ОСОБА_2, та його поділ, з метою з? ясування ступеню готовності спірного житлового будинку на момент припинення шлюбних відносин між

ОСОБА_1 та ОСОБА_2, судом першої інстанції призначалася судова будівельно-технічна, оціночно-будівельна, земельно-технічна та оціночно-земельна експертизи.

Згідно з висновком № 4329-4335 судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної, земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від

29 грудня 2016 року, наданого Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз, встановити ступінь готовності житлового будинку загальною площею 200,5 кв. м житловою площею 106,9 кв. м, що складається з чотирьох житлових кімнат та кухні, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 станом на момент припинення шлюбних відносин, а саме, станом на

08 грудня 2005 року і чи можна з урахуванням цих обставин (встановлених експертом даних про ступінь готовності будинку) провести його поділ в натурі не надається можливим, так як станом на час проведення дослідження, витребувана інформація про ступінь готовності житлового будинку загальною площею 200,5 кв. м, станом на 08 грудня 2005 року, а саме, які конструктивні елементи були присутні (відсутні) на цей період, в інвентаризаційній справі відсутня та в експертну установу не надійшла.

Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_7 підтвердив висновок експертизи та пояснив, що визначити ступінь готовності будинку АДРЕСА_1 станом на 08 грудня 2005 року, не вбачається можливим.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію про те, що зазначені норми свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Виходячи з принципу диспозитивності, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів встановили, що позивачка, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, стверджуючи про те, що вона вкладала кошти у будівництво спірного житлового будинку і після розірвання шлюбу, що спірний житловий будинок було побудовано після їх розлучення за спільні кошти її та колишнього чоловіка ОСОБА_2, не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження таких тверджень. Врахувавши висновок судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної, земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 29 грудня 2016 року про неможливість встановити ступінь готовності житлового будинку АДРЕСА_1 на момент припинення шлюбних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 саме станом на 08 грудня

2005 року, а також про неможливість його поділу натурі за відсутності можливості встановити ступінь готовності житлового будинку на момент припинення шлюбних відносин. Правильним та обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог

ОСОБА_1 про визнання житлового будинку АДРЕСА_1 спільним майном колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та реальний його поділ між сторонами.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 січня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від

05 серпня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання житлового будинку АДРЕСА_1 спільним майном колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та реальний його поділ між сторонами - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень в цій частині відсутні.

За змістом частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 -

ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини 3 статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює дію рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 січня 2018 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від

05 серпня 2019 року.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 січня

2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 серпня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання житлового будинку АДРЕСА_1 спільним майном колишнього подружжя та реальний його поділ між сторонами залишити без змін.

Поновити дію рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 січня 2018 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 05 серпня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко