Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 638/3650/18

провадження № 61-12621св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна установа «Олексіївська виправна колонія (№ 25)»,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 07 лютого 2019 року у складі судді Штих Т. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 22 травня 2019 року у складі колегії суддів: Сащенко І. С., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Олексіївська виправна колонія (№ 25)» про поновлення на роботі.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду міста Харкова з позовом до Державної установи «Олексіївська виправна колонія (№ 25)» про поновлення на роботі.

ОСОБА_1 просив визнати незаконним наказ від 09 лютого 2018 року № 25/ОС-18 про його звільнення з посади молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки Державної установи «Олексіївська виправна колонія (№ 25)» та поновити його на посаді молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки Державної установи «Олексіївська виправна колонія (№ 25)».

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 30 січня 2015 року він був прийнятий на службу до Державної кримінально-виконавчої служби на посаду молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки Олексіївської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Харківській області.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 3679/5/15 від 15 грудня 2016 року Олексіївська виправна колонія управління Державної пенітенціарної служби України в Харківській області перейменована в Державну установу «Олексіївська виправна колонія (№ 25)».

09 лютого 2018 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади (наказ від 09 лютого 2018 року № 25/ОС-18) за порушення вимог частини другої статті 52 Закону України «Про запобігання корупції», адміністративне правопорушення, передбачене частиною другою статті 172-6 КУпАП, згідно пункту 8 статті 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», пункту 10 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Позивач зі звільненням не був згоден, вважав звільнення та наказ від 09 лютого 2018 року № 25/ОС-18 незаконними та безпідставними.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 07 лютого 2019 року, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного суду від 22 травня 2019 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про незаконність звільнення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її Дзержинського районного суду міста Харкова.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

У відповідності до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

04 вересня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

На підставі ухвали Верховного Суду від 04 лютого 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 07 лютого 2020 року визначено колегію суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи у складі: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Сердюк В. В., Фаловська І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на викладені обставини у справі та не надали їм належної оцінки.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У вересні 2019 року Державна установа «Олексіївська виправна колонія (№ 25)» подала відзив на касаційну скаргу в якому вказує, що рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 07 лютого 2019 року та постанова Харківського апеляційного суду від 22 травня 2019 року є правомірними, а тому їх потрібно залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 30 січня 2015 року по 09 лютого 2018 року проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України на посаді молодшого інспектора відділу нагляду та безпеки Державної установи «Олексіївська виправна колонія (№25)». Постановою Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 листопада 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення пов`язаного з корупцією, передбаченого частиною другою статті 172-6 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1 700,00 грн. Крім цього, постановою Дзержинського районного суду міста Харкова від 17 листопада 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення пов`язаного з корупцією, передбаченого частиною другою статті 172-6 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1 700,00 грн.

Згідно наказу Державної установи «Олексіївська виправна колонія (№25)» від 09 лютого 2018 року № 25/ОС-18 сержанта внутрішньої служби ОСОБА_1, молодшого інспектора відділу нагляду та безпеки Державної установи «Олексіївська виправна колонія (№25)», звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» за пунктом 10 частини першої статті 77 (у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення).

Зі змістом наказу від 09 лютого 2018 року № 25/ОС-18 ОСОБА_1 ознайомлено та видано витяг з цього наказу у день звільнення - 09 лютого 2018 року. Даний факт підтверджується аркушем ознайомлення до наказу Державної установи «Олексіївська виправна колонія (№25)» від 09 лютого 2018 року № 25/ОС-18, який позивач особисто підписав та вказав дату ознайомлення з даним наказом.

Крім того, ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з позовом про визнання незаконним наказу та поновленням на посаді 22 березня 2018 року тобто, з пропуском строку звернення до суду за захистом прав у справах про звільнення, передбаченого статтею 233 КЗпП України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

За змістом статті 19 ЦПК України під цивільною юрисдикцією розуміють компетенцію загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових правовідносин.

Згідно із частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах.

За змістом пункту 2 частини першої зазначеної статті спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Отже, зміст поняття «публічна служба» охоплює також поняття державної служби.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХII «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-ХII) (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду) державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні повноваження.

Посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень (частина перша статті 2 Закону № 3723-ХII).

Відповідно до частини другої статті 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

Частиною восьмою статті 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» визначено, що трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).

Публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права - трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов`язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

ОСОБА_1 зараховано до кадрів Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до наказу від 30 січня 2015 року № 19 О/С на посаду молодшого інспектора відділу нагляду та безпеки Олексіївської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Харківській області (№ 25) та звільнено із займаної посади наказом від 09 лютого 2018 року № 25/ОС-18.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 3679/5/15 від 15 грудня 2016 року Олексіївська виправна колонія управління Державної пенітенціарної служби України в Харківській області (№ 25) перейменована в Державну установу «Олексіївська виправна колонія (№ 25)».

Тобто позивач був державним службовцем і перебував на публічній службі.

Верховний Суд вважає, що спір у цій справі пов`язаний із проходженням позивачем публічної служби, тому він повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 766/10783/16-ц(провадження № 14-278цс18) та від 20 листопада 2019 року у справі № 623/1656/16-ц (провадження № 14-405цс19).

Стаття 414 ЦПК України визначає, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу.

У пункті 1 частини першої статті 255 ЦПК України вказано, що суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про можливість розгляду цієї справи за правилами цивільного судочинства, касаційний суд скасовує рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 07 лютого 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 травня 2019 року із закриттям провадження у справі.

Щодо заяви про закриття провадження у справі

До Верховного Суду надійшла заява від Державної установи «Олексіївська виправна колонія (№ 25)» про закриття провадження у вказаній справі у зв`язку із смертю позивача, яка мотивована тим, що листом від 04 жовтня 2019 року Харківський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області підтвердив смерть ОСОБА_1 , про що є відповідний актовий запис про смерть № 12640 від 02 вересня 2019 року.

Однак, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що заява від Державної установи «Олексіївська виправна колонія (№ 25)» про закриття провадження у вказаній справі до уваги не береться, так як спір у цій справі пов`язаний із проходженням позивачем публічної служби, тому він повинен був розглядатися в порядку адміністративного судочинства, а тому провадження у справі підлягає закриттю з вказаної підстави.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною другою статті 414 ЦПК України передбачено, що порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Керуючись статтями 255, 256, 400, 409, 414, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 07 лютого 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 травня 2019 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Олексіївська виправна колонія (№ 25)» про поновлення на роботі - закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький В. В. Сердюк І. В. Литвиненко І. М. Фаловська