Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.01.2022 року у справі №282/976/20
Ухвала КЦС ВП від 22.04.2021 року у справі №282/976/20

Постанова

Іменем України

26 січня 2022 року

м. Київ

справа № 282/976/20

провадження № 61-6131св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Стрижівська сільська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 07 грудня 2020 року у складі головуючого судді Гуцала П. І. та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 березня 2021 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Микитюк О. Ю., Павицької Т. М., у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Стрижівська сільська рада про встановлення факту родинних відносин,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин.

На обґрунтування заяви зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Іванківці Любарського району у віці 88 років померла його бабуся ОСОБА_2 , яка є матір`ю його батька ОСОБА_3 .

Згідно із заповітом, який посвідчений приватним нотаріусом Баранівського районного нотаріального округу 26 грудня 2016 року в місті Баранівка Житомирської області, реєстровий номер 3053, заявник ОСОБА_1 є спадкоємцем майна покійної ОСОБА_2 .

Однак, вирішити свої спадкові та інші соціальні питання ОСОБА_1 не може через різне написання імені спадкодавиці у правовстановлюючих документах: « ОСОБА_2 »/« ОСОБА_2 ».

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим на підставі актового запису Полянківської селищної ради Баранівського району Житомирської області від 07 серпня 1984 року № 37, він - ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в сім`ї ОСОБА_3 та ОСОБА_6 в селищі Полянки Баранівського району Житомирської області.

Згідно з повідомленням Рокитнівського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 24 лютого 2020 року № 158/405-22.16-03-19-20 в актовому записі про народження складеному Рокитнівським районним відділом державної реєстрації від 23 серпня 1956 року № 73 на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 матір`ю вказана - ОСОБА_2 .

Також у повному витязі з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження ОСОБА_3 , який сформовано 23 січня 2020 року № 00025319467, містяться відомості про матір - ОСОБА_2 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в місті Києві у віці 53 років.

Згідно з свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 07 грудня 2016 року дід заявника - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_6 в селищі Полянка Баранівського району Житомирської області у віці 85 років.

З паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 , виданого Баранівським РВ УМВС України в Житомирській області 21 грудня 1999 року, вбачається, що бабуся заявника значилась як ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та перебувала у шлюбі із ОСОБА_3 , 1931 року народження.

Проте у свідоцтві про одруження, яке видано Рокитнівським райвідділом ЗАГС Рівненської області 08 липня 1953 року, серія НОМЕР_5 вказано, що одружились: « ОСОБА_3 , 1931 г. р.» та « ОСОБА_2 , 1930 г. р.».

Вказані помилки у написанні прізвища « ОСОБА_2 » сталися внаслідок помилки, неуважності працівників, які здійснювали у свій час виписку особистих документів та на власний розсуд довільно здійснювали переклад з української на російську і навпаки.

Довідкою від 06 серпня 2019 року № 1820, яка видана матері заявника - ОСОБА_6 , виконкомом Стрижівської сільської ради Любарського району підтверджено, що її свекруха - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , до дня смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 дійсно проживала без реєстрації на АДРЕСА_1 разом.

Згідно з актами обстеження житлових умов від 16 серпня 2018 року та 08 жовтня 2018 року ОСОБА_2 проживає без реєстрації в житловому будинку ОСОБА_13 на АДРЕСА_1 . Догляд за ОСОБА_2 здійснює ОСОБА_6 .

З експертного висновку Українського бюро лінгвістичних експертиз Національної академії наук України від 18 серпня 2020 року № 056/1969-а, вбачається, що імена « ОСОБА_2 » та « ОСОБА_2 », попри розбіжності в зазначених вище документах, наданих для експертизи, а також в інших документах вказаної особи є ідентичними, оскільки зазначені вище документальні варіанти етимологічно неспоріднених імен відображають розмовну практику діалектного ареалу, де зроблено такі записи, з подальшою фіксацією цих варіантів у офіційних документах однієї особи.

У зв`язку з викладеним заявник ОСОБА_1 просив встановити факт родинних відносин між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в селі Іванківці Любарського району, та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в місті Києві, як між матір`ю та сином.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 07 грудня 2020 року, яке залишено без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 10 березня 2021 року, у задоволенні заяви відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення факту родинних відносин, суд виходив з того, що заявником не надано достатньо доказів на підтвердження факту родинних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Окрім того, заявник не надав суду жодних документів, які б підтверджували наявність обставин, які перешкоджають йому скористатись своїм спадковим правом на успадкування майна після смерті ОСОБА_2 , зокрема, постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій та необхідність встановлення для цього певних юридичних фактів, зокрема факт родинних відносин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення суду першої та апеляційної інстанцій, в якій, з урахуванням уточнень, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення заяви або передати справу на новий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу з Любарського районного суду Житомирської області.

У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.

Ухвалою Верховного суду від 19 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначав, що висновки суду не відповідають наданим доказам, матеріалам та обставинам справи та вимогам закону.

Вважає, що надав суду безліч доказів, які підтверджують той факт, що померла ОСОБА_2 є його рідною бабою по батькові, та вказав на обставину, яка має для нього юридичне значення, оскільки пов`язана зі звільненням його, як онука, від сплати податків за отримання спадщини.

Зазначав, що свідоцтвопро право наспадщинуотримав, але якщо вінне доведетой факт, що померла ОСОБА_2 його рідна баба, від сплати податку звільнений не буде, що суперечить його законним правам та інтересам, а тому стверджувати про те, що цей факт не має юридичного значення суд не мав жодних підстав, але апеляційний суд вказаву своїй постанові про те, що звільнення від сплати податку з доходу фізичних осіб у вигляді спадщини, яку одержують онуки, не може вважатись таким, що тягне за собою правові наслідки.

Такий висновок суду є безпідставним, оскільки сплата податку, від сплати якого звільняються онуки спадкодавця, не може не мати юридичного значення.

Аргументи інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Іванківці Любарського району Житомирської області померла ОСОБА_2 , актовий запис № 13, свідоцтво про смерть серії НОМЕР_6 (а. с. 8).

Відповідно до копії заповіту від 26 грудня 2016 року, складеного приватним нотаріусом Баранівського районного нотаріального округу Присяжнюком В. О., ОСОБА_2 на випадок своєї смерті все своє майно заповіла ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (а. с. 10).

Відповідно до витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі від 16 серпня 2019 року № 57253504 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 зареєстровано спадкову справу (а. с. 9).

Згідно з довідкою Стрижівської сільської ради Любарського району Житомирської області від 06 серпня 2019 року № 1820, виданою ОСОБА_6 її свекруха ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 проживала без реєстрації на АДРЕСА_1 , разом з: ОСОБА_6 , 1964 року народження, ОСОБА_13 , 1961 року народження, ОСОБА_1 , 1984 року народження, ОСОБА_16 , 1984 року народження (а. с.19).

Згідно із записами будинкової книги Полянківської селищної ради народних депутатів Баранівського району Житомирської області за адресою (записи здійснено російською мовою): « АДРЕСА_2 » зареєстровані: « ОСОБА_3 », « ОСОБА_2 », « ОСОБА_16 », « ОСОБА_18 », « ОСОБА_6 », « ОСОБА_1 » (а. с. 54-59).

Відповідно до висновку Українського бюро лінгвістичних експертиз від 18 серпня 2020 року № 056/1969-а, з урахуванням зазначеного особового імені « ОСОБА_2 » та « ОСОБА_2 », рос. « ОСОБА_2 » у документах зазначеної особи, наданих для експертизи є ідентичними (а. с. 23).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦПК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мають вищу юридичну силу (статті 8 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону.

Такий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 529/613/17-ц.

Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, регулюється положеннями статей 256-259 ЦПК України.

Юридичні факти - це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Однак не всі життєві обставини є юридичними фактами. Життєві факти (обставини) стають юридичними фактами внаслідок визнання їх такими державою і закріплення в законі.

Із системного аналізу положень статті 293 ЦПК України, глави 6 розділу ІV ЦПК України слідує, що у судовому порядку підлягають встановленню юридичні факти, які мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Звертаючись із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, особа відповідно до вимог статті 258 ЦПК України вказує мету встановлення юридичного факту, яка дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи зумовлює він правові наслідки. У заяві необхідно також вказати причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, та навести докази його існування.

Закон надає юрисдикції суду встановлювати факти, що мають юридичне значення, але при певних умовах: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Спір про право характеризує такий стан відносин, коли між сторонами існують певні розбіжності з приводу наявності, змісту та обсягу прав та обов`язків, здійснення яких неможливо без судового втручання.

Згідно із статтею 315 ЦПК України факт родинних відносин між фізичними особами встановлюється у судовому порядку, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки.

Вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій, установивши, що заявником не надано жодних документів, які б підтверджували наявність обставин, що перешкоджають заявнику скористатись своїм спадковим правом на успадкування майна після смерті ОСОБА_2 , зокрема, постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій та необхідність встановлення для цього певних юридичних фактів, зокрема факт родинних відносин, дійшли правильного та обґрунтованого висновку, що факт, який просить встановити заявник, не буде породжувати юридичні наслідки.

Факти, що підлягають встановленню судом, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи матиме він правові наслідки.

Встановлення юридичного факту може мати один (встановлення факту наявності стажу роботи, визнання спадщини відумерлою тощо) або ж одночасно кілька (встановлення факту народження, смерті, спільного проживання тощо) правових наслідків.

Суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку доводам заявника про те, що метою звернення його до суду із цією заявою є звільнення від сплати податку з доходу фізичних осіб у вигляді спадщини, яку від спадкодавця одержують онуки, обґрунтовано вказавши, що встановлення цього факту не може вважатися таким, що тягне за собою правові наслідки.

Разом із цим доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки цих доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою, що перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції відповідно до положень статті 400 ЦПК України.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд врахував усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Любарського районного суду Житомирської області від 07 грудня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук