Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.07.2018 року у справі №668/8229/15

Постанова

Іменем України

23 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 668/8229/15

провадження № 61-36590св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Виконавчий комітет Суворовської районної ради - орган опіки та піклування Суворовського району м. Херсона,

особа, яка подала касаційну скаргу - ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_3, на постанову Апеляційного суду Херсонської області від 03 квітня 2018 року у складі колегії суддів:

Чорної Т. Г., Пузанової Л. В., Склярської І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2, третя особа - Виконавчий комітет Суворовської районної ради - орган опіки та піклування Суворовського району м. Херсона, про стягнення заборгованості зі сплати аліментів та пені, позбавлення батьківських прав.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого у них народилася донька - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Після розірвання шлюбу дитина залишилися проживати разом з матір'ю.

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 17 грудня 2003 року з ОСОБА_2 на її користь стягнуто аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку. Однак, відповідач з дати набрання зазначеним рішенням законної сили лише епізодично сплачував аліменти, а з 2012 року - цілковито припинив їх сплату, унаслідок чого за період, з січня

2005 року по червень 2015 року, заборгованість зі сплати аліментів становить 105
824,44 грн, пеня за прострочення їх сплати складає 13 086,17 грн.

Відповідач після розірвання шлюбу ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню доньки, не підтримує з нею стосунків, не піклується про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, не цікавиться її навчанням, не приймає участі у підготовці її до самостійного життя.

Посилаючись на наведене, з урахування уточнених позовних вимог, позивач просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1, та стягнути з нього заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 105 824,44 грн та 13 086,17 грн пені за прострочення їх сплати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 13 листопада 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати аліментів на утримання дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 105 824,44 грн та пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 13 086,17 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач надала належні та допустимі докази на підтвердження ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання та утримання доньки, відсутність його піклування про її фізичний і духовний розвиток, спілкування з нею. Наведене також підтверджується висновком Виконавчого комітету Суворовської районної у місті Херсоні ради - органу опіки та піклування Суворовського району м. Херсона від 13 листопада 2015 року № 157 про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача. ОСОБА_2 також неналежно виконує обов'язок щодо утримання неповнолітньої дитини, має заборгованість зі сплати аліментів.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 20 вересня

2017 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Суворовського районного суду м. Херсон від 13 листопада 2015 року.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Постановою Апеляційного суду Херсонської області від 03 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, заочне рішення Суворовського районного суду м. Херсон від 13 листопада 2015 року у частині стягнення заборгованості зі сплати аліментів та позбавлення батьківських прав скасовано, ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У іншій частині заочне рішення Суворовського районного суду м. Херсон

від 13 листопада 2015 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що задовольняючи вимоги про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його доньки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, суд першої інстанції не врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківські обов'язки та виключною мірою, що тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька, так і для дитини, та не розглянув можливості застосувати до відповідача попередження про необхідність зміни ставлення до його участі у вихованні та утриманні дитини.

Наявність заборгованості зі сплати аліментів сама по собі не є підставою для позбавлення його батьківських прав. Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, апеляційний суд вважав недостатньо обгрунтованим та таким, що прийнятий унаслідок неповного з'ясування обставин спірних правовідносин.

Внаслідок невиконання рішення суду про стягнення аліментів, у відповідача виникла заборгованість, розмір якої підтверджується розрахунком заборгованості боржника виконаного державним виконавцем у межах виконавчого провадження.

Доказів на підтвердження об'єктивної неспроможності сплати ним аліментів, ОСОБА_2 не надав, а тому апеляційний вважав обгрунтованим висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача неустойки (пені) за весь час прострочення сплати аліментів.

Зважаючи на те, що згідно з діючим законодавством стягнення заборгованості зі сплати аліментів здійснюється у межах виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення про стягнення аліментів, що не вимагає ухвалення окремого судового рішення, апеляційний суд вважав, що рішення суду першої інстанції у частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 105 824,44 грн не грунтується на відповідних правових підставах, а тому підлягає скасуванню, з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У червні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційні скарги

ОСОБА_1 та ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, у якій заявник просила скасувати постанову Апеляційного суду Херсонської області від 03 квітня 2018 року та залишити в силі заочне рішення Суворовського районного суду м.

Херсон від 13 листопада 2015 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині вимог про позбавлення відповідача батьківських прав апеляційний суд не врахував наявні у матеріалах справи докази, які підтверджують свідоме ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків. Апеляційний суд не взяв до уваги, що у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції відповідач визнав обставини того, що за майже 16 років жодного разу не вчиняв дій направлених на встановлення контакту з донькою та не намагався з нею зустрітися, мотивуючи вказане негативним ставлення до ОСОБА_1, а також не з'ясував думку дитини щодо вирішення спору, хоча на дату розгляду справи апеляційним судом вона вже досягла чотирнадцяти років.

Апеляційний суд не звернув увагу, що звертаючись до суду з апеляційною скаргою ОСОБА_2 керувався не бажанням поновити свої батьківські права, а прагненням спростовувати розмір заборгованості зі сплати аліментів, визначений у рішенні суду першої інстанції.

Відзив на касаційні скарги не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Згідно частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення суду першої інстанції у незміненій після його апеляційного перегляду частині та судове рішення апеляційного суду у частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості зі сплати аліментів та пені не оскаржується, а тому у касаційному порядку не переглядається.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають доньку - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка після розірвання шлюбу залишилася проживати разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1.

Рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 17 грудня 2003 року у справі № 2-6935/02 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини усіх видів доходів щомісячно, але не менше 30 процентів прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 04 жовтня 2002 року і до досягнення дитиною повноліття.

Згідно з розрахунком заборгованості станом на 28 липня 2015 року заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів становить 106 324,44 грн, з них боржником погашено 500,00 грн.

Відповідно до характеристики ОСОБА_3, учениці 7-го ХО класу Херсонського Таврійського ліцею мистецтв Херсонської міської ради, протягом

2008-2015 років ОСОБА_3 навчалася за напрямком художнє та образотворче мистецтво, зарекомендувала себе як сумлінна та старанна учениця, що навчалася на відмінно. У вказаний період її батько ОСОБА_2 навчальним процесом доньки не цікавився, культурно-освітні масові заходи, батьківські збори, засідання батьківського комітету не відвідував, навчанням та вихованням дитини займалася матір ОСОБА_1.

Згідно з довідкою Комунального закладу "Херсонська міська клінічна лікарня імені Є. Є. Карабелеша", ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, відвідувала дитячу поліклініку у період захворювання та профілактичних оглядів з матір'ю ОСОБА_1.

Рішенням Суворівської районної у місті Херсоні ради від 13 листопада 2015 року № 157 затверджено висновок Виконавчого комітету Суворовської районної у місті Херсоні ради - органу опіки та піклування Суворовського району міста Херсона щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно постанови Верховної Ради України від

27 лютого 1991 року № 789-ХІІ,зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини 1 , 2 статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина 2 статті 15 Закону України "Про охорону дитинства").

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Тлумачення вищенаведеної статті дозволяє дійти висновку, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Європейський суд з прав людини у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має грунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57,58).

ОСОБА_2 заперечував проти позбавлення його батьківських прав, обгрунтовав тривалу відсутність спілкування з донькою конфліктом з її матір'ю, приховуванням нею дійсної адреси місця проживання дитини, а тому апеляційний суд дійшов правильного висновку провідсутність підстав для застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, доцільність вжиття якого органом опіки та піклування достатньо не аргументовано, з огляду на те, що засідання комісії з вирішення вказаного питання відбувалося без запрошення сторін та урахування їх думок і ставлення до вирішення спору.

Доводи касаційних скарг про те, що апеляційний суд не з'ясував думку дитини - ОСОБА_3, яка на дату розгляду справи досягла чотирнадцяти років, не дають підстав для сумніву у обгрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, ураховуючи наявність конфлікту між батьками, постійне проживання дитини з матір'ю, а також інші обставини, що характеризують спірні правовідносини, що не виключає можливість непрямого впливу матері на думку дитини.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення є законним та обгрунтованим, доводи касаційних скарг правильність висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, а їх необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Херсонської області від 03 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак