Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.08.2019 року у справі №2-4348/09

Постанова

Іменем України

21 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 2-4348/09

провадження № 61-13537св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, правонаступниками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_3,

відповідач - Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 18 червня 2019 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М.,

Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання права власності.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що відповідно до договору дарування

від 29 серпня 2000 року та Реєстраційного посвідчення від 19 вересня 2000 року вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1.

Звертала увагу на те, що в період з 2006 до 2008 року нею було здійснено добудову зазначеного вище будинку, на земельній ділянці, яка належить їй на праві власності.

Посилаючись на те, що самочинне будівництво на земельній ділянці, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, як добудова належного їй житлового будинку, здійснено нею з дотриманням санітарний та пожежних норм, позивач, з урахуванням уточнень позовних вимог, просила визнати за нею право власності на самочинно здійснену добудову приміщень до будинку

АДРЕСА_1, а саме: приміщення першого поверху: хол площею 39,0 кв. м та 8,6 кв. м, туалет площею 3,7 кв. м, душову площею 2,5 кв. м, ванну кімнату площею 6,4 кв. м, кухню площею 25,5 кв. м, вітальню площею 41,3 кв. м; приміщення другого поверху: хол площею 35,3 кв. м, житлову кімнату площею 22 кв. м, житлову кімнату площею 24,6 кв. м, житлову кімнату площею 18,7 кв. м, санвузол площею 2,4 кв. м, балкон площею 4,4 кв. м, підвал площею 19,0 кв. м.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 06 серпня 2009 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно здійснену добудову приміщень до будинку АДРЕСА_1,

а саме приміщення першого поверху: хол площею 39,0 кв. м та 8,6 кв. м, туалет площею 3,7 кв. м, душову площею 2,5 кв. м, ванну кімнату площею 6,4 кв. м, кухню площею 25,5 кв. м, вітальню площею 41,3 кв. м та приміщення другого поверху: хол площею 35,3 кв. м, житлову кімнату площею 22,0 кв. м, житлову кімнату площею

24,6 кв. м, житлову кімнату площею 18,7 кв. м, санвузол площею 2,4 кв. м,

балкон площею 4,4 кв. м, підвал площею 19,0 кв. м, загальною площею 321,2 кв. м, житловою площею 142,6 кв. м.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, здійснена нею забудова відповідає санітарно-будівельним та пожежним нормам та не порушує права інших осіб, а отже є підстави для визнання за нею права власності на самочинно добудовані приміщення.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 17 грудня 2009 року апеляційну скаргу Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з правильності його висновків та вказував на те, що спірна самочинна добудова була здійснена ОСОБА_1 на належній їй земельній ділянці, з дотриманням будівельних норм та не порушує права інших осіб.

Відповідно до довідки архіваріуса Личаківського районного суду м. Львова матеріали цивільної справи № 2-4348/09 були знищені за терміном зберігання, що підтверджується актом на знищення від 27 січня 2014 року № 4.

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 оскаржив рішення Личаківського районного суду

м. Львова від 06 серпня 2009 року в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції порушує його право на 1/2 частини зазначеного вище житлового будинку, оскільки спірна самочинна добудова була здійснена ОСОБА_1 під час перебування з ним у зареєстрованому шлюбі, разом з тим його не було залучено до участі в справі.

Звертав увагу на те, що ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, під час оформлення спадщини йому стало відомо, що право власності на спірні добудови було визнано за ОСОБА_1 на підставі оскаржуваного рішення.

Постановою Львівського апеляційного суду від 18 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 06 серпня 2009 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею право власності на самочинно здійснену добудову приміщень до будинку

АДРЕСА_1, суд першої інстанції, в порушення вимог частини четвертої

статті 10 Цивільного процесуального кодексу України, в редакції від 18 березня

2004 року (далі - ЦПК України 2004 року) не сприяв повному та всебічному з'ясуванню обставин справи, не попередив учасників справи про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, а саме про необхідність залучення чоловіка

ОСОБА_1 - ОСОБА_4 до участі у справі, як наслідок ухвалив рішення про права та інтереси особи, яка не була залучена до участі у справі, що є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та інших учасників справи

У липні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 18 червня 2019 року, у якій просить скасувати судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зазначає, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, яке було помилково скасовано апеляційним судом, самочинне збудоване позивачем майно не було зареєстровано належним чином, а отже не могло бути об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. При цьому, апеляційний суд помилково вважав, що оскаржуваним судовим рішенням порушено права та інтереси ОСОБА_4, а тому він мав бути залучений до участі у справі, однак на час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_1 була єдиним власником житлового будинку

АДРЕСА_1 та земельної ділянки для обслуговування зазначеного будинку, а отже тільки після державної реєстрації об'єктів самочинного будівництва на підставі скасованого апеляційним судом рішення, зазначена добудова набула статусу об'єкта права спільної сумісної власності подружжя. Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд фактично визнав спірну добудову самочинним будівництвом, чим взагалі позбав ОСОБА_5 права на частину житлового будинку, яка була добудована ОСОБА_6.

У вересні 2019 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила про її необґрунтованість та відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.

Звертає увагу на те, що вона є дочкою померлої ОСОБА_6 та онукою заявника ОСОБА_2. Після смерті її матері відкрилась спадщина, яку прийняли вона та ОСОБА_2, її батько ОСОБА_5 відмовився від прийняття спадщини на її користь.

Разом з тим, під час оформлення спадщини їм стало відомо, що право власності на будинок АДРЕСА_1 зареєстрований на ім'я матері. Стверджує, що батьками спільно було добудовано житловий будинок, оскільки на час набуття ОСОБА_6 права власності на нього за договором дарування житловий будинок складався з двох кімнат, загальна площа будинку становила 67,7 кв. м, а у період з 2006 року до 2009 року площа спірного будинку збільшилася майже в п'ять разів. Ухвалюючи рішення та визнаючи за ОСОБА_6 права власності на об'єкти самочинного будівництва, суд першої інстанції не встановив фактичних обставин справи, не визначив коло осіб, права та інтереси яких можуть бути порушенні ухваленим рішенням, а тому висновків апеляційного суду про наявність підстав для скасування такого рішення є законні та обґрунтовані.

У вересні 2019 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_7 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому зазначає про відсутність підстав для її задоволення та скасування постанови апеляційного суду, оскільки висновки суду апеляційної інстанції про порушення прав ОСОБА_5 оскаржуваним судовим рішенням є такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Зазначає, що ухвалюючи рішення про задоволення позову та визнаючи за

ОСОБА_6 право власності на реконструйований будинок, площа якого з часу набуття у власність будинку збільшилася майже в п'ять разів, суд першої інстанції безпідставно не встановив перебування позивача у зареєстрованому шлюбі та здійснення добудови будинку зусиллями подружжя, чим позбавив ОСОБА_6 права власності на частину об'єкта спільної сумісної власності подружжя. Зазначені недоліки були обґрунтовано виправленні судом апеляційним судом шляхом прийняття постанови про скасування рішення суду першої інстанції, ухваленого без повного та всебічного розгляду справи.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду

від 18 червня 2019 року, витребувано цивільну справу та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи та позиція Верхового Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами встановлено, що відповідно до договору дарування від 29 серпня 2000 року ОСОБА_8 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла у дар житловий будинок з належними до нього господарськими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 67,7 кв. м, житловою площею 36,0 кв. м.

Згідно з реєстраційним посвідчення від 19 вересня 2000 року зазначений вище житловий будинок в цілому зареєстрований за ОСОБА_1.

Відповідно до свідоцтва про шлюб від 22 лютого 1981 року ОСОБА_4 та

ОСОБА_1 перебували у шлюбі.

Рішенням Личаківського районного суду від 06 серпня 2009 року визнано за

ОСОБА_1 право власності на самочинно здійснену добудову приміщень до будинку АДРЕСА_1, загальною площею 321,2 кв м, житловою площею 142,6 кв. м. До участі у справі ОСОБА_4 залучений не був.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 померла.

Апеляційним судом встановлено, що в період з 2006 року до 2008 року, тобто під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, проведена реконструкція зазначеного будинку, як наслідок його загальна площа збільшилась з 67,7 кв. м до 321,2 кв. м, житлова - з 36,0 кв. м до 142,6 кв. м.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 57 Сімейного кодексу України (далі - СК України) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, й майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Відповідно до частини 1 статті 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

За приписами частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом статті 10 ЦПК України 2004 року, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 10 ЦПК України. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених статті 10 ЦПК України.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до статті 10 ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини 1 та 2 статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі та ухвалення рішення судом першої інстанції).

Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі (стаття 26 ЦПК України 2004 року), суд повинен виходити з характеру спірних правовідносин, визначеної ним норми матеріального права, яка підлягає застосуванню, та з матеріально-правового інтересу у вирішенні справи. Суд має також вирішити питання про участь інших учасників процесу, які сприятимуть здійсненню правосуддя (стаття 47 ЦПК 2004 року).

Системний аналіз зазначених вище норм процесуального права, дає підстави зробити висновок, що право визначати предмет позову належить виключно позивачу, разом з тим суд, на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо справедливого розгляду справи, має визначити склад осіб, які братимуть участь у справі та роз'яснити позивачу його право на подачу відповідних клопотань.

Відповідно до частини 1 статті 292 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках. Особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують, або припиняють права або обов'язки цих осіб.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що вартість спірного будинку істотно збільшилась унаслідок здійснення за час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 поліпшення, проведення переобладнання та ремонтних робіт, апеляційний суд виходив з того, що цей будинок набув статусу об'єкта права спільної сумісної власності подружжя, а тому визнаючи за ОСОБА_6 права власності на об'єкти самочинного будівництва, суд першої інстанції вирішив питання про права ОСОБА_5, при цьому до участі в справі останній залучений не був.

Таким чином, обґрунтованим є висновок апеляційного суду про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки під час його ухвалення суд не сприяв повному та всебічному розгляду справи, не вирішив питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, а отже таке рішення не відповідає вимогам процесуального закону.

Доводи касаційної скарги, що тільки після ухвалення рішення судом першої інстанції ОСОБА_5 набув право на частину спірного майна, оскільки таке право в нього виникло після державної реєстрації спірного майна на підставі скасованого рішення не заслуговують на увагу, оскільки встановивши факт одноосібної власності за

ОСОБА_6 на житловий будинок та визнавши за останньою право власності на об'єкти добудови цього будинку, суд першої інстанції унеможливив подальше визнання за ОСОБА_5 права власності на частину спірного житлового будинку, площа якого збільшена за час перебування ОСОБА_6 в зареєстрованому з ним шлюбі.

Є безпідставними також доводи касаційної скарги про те, що спірні об'єкти нерухомого майна були побудовані ОСОБА_6 на належній їй на праві власності земельній ділянці, а отже в суду не було підстав для залучення інших осіб, оскілки знаходження спірного майна на належній позивачу земельній ділянці не виключає право інших осіб на об'єкти нерухомого майна, які розташовані на цій земельній ділянці.

Інші доводи касаційної також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником законодавства України та не свідчать про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про визнання за позивачем права власності на об'єкти самочинного будівництва, якими фактично змінено конфігурацію будинку та значно збільшено його площу, апеляційний судом правильно зазначено, що судом не враховано перебування позивача в зареєстрованому шлюбі, не залучено до участі в справі другого з подружжя, чим позбавив його права на віднесення спірного майна до об'єкта права спільної сумісної власності подружжя та права володіння на його відповідну частину, що спростовує доводи касаційної скарги про те, що судом першої інстанції не вирішувалось питання права та інтереси ОСОБА_4.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, апостанова суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 18 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик