Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.09.2018 року у справі №2605/7023/12

Постанова

Іменем України

23 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 2605/7023/12

провадження № 61-43807св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: Служба у справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, прокуратура Оболонського району м. Києва,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 08 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Українець Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, прокуратура Оболонського району м. Києва, позбавлення батьківських прав.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого у них народилася донька - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Після фактичного припинення шлюбних відносин у 2009 році дитина залишилася проживати разом з матір'ю, а відповідач зник. Згідно з довідкою Голосіївського районного управління Головного управління МВС України у м. Києві від 04 січня 2011 року № 53/7, ОСОБА_2 перебував у розшуку за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20 вересня

2010 року шлюб між сторонами розірвано.

Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 січня 2011 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі у розмірі 500,00 грн щомісячно, починаючи з 12 листопада 2010 року і до досягнення нею повноліття. Однак відповідач рішення суду про стягнення аліментів не виконує, дитину не утримує.

Посилаючись на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню доньки, не підтримує з нею стосунків, не піклується про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, не цікавиться її навчанням, позивач просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно його малолітньої доньки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 червня

2012 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав стосовно доньки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач надала належні та допустимі докази на підтвердження ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання та утримання доньки, того, що він не піклується про її фізичний і духовний розвиток, не спілкується з нею, що підтверджується також висновком органу опіки та піклування Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 22 травня 2012 року № 04-11-948 про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 22 травня 2018 року залишено без задоволення заяву представника ОСОБА_2 -

ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 червня 2012 року.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 08 серпня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задоволено, скасовано заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 червня 2012 року та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що задовольняючи вимоги про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно доньки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, суд першої інстанції не врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківські обов'язки, та виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька, так і для дитини, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Апеляційний суд не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки він є недостатньо обгрунтованим, складений лише на підставі документів, наданих ОСОБА_6, без повного з'ясування обставин спірних правовідносин та без повідомлення ОСОБА_2 про засідання Комісії з питань захисту прав дитини, що позбавило відповідача можливості надати пояснення з питань його участі у вихованні дитини (протокол № 9 від 10 травня 2012 року).

Оцінюючи у сукупності надані сторонами докази та показання свідків, апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність ОСОБА_6 факту ухилення ОСОБА_2 від виконання обов'язків по вихованню доньки, зважаючи, у тому числі на те, що після переїзду на проживання до Російської Федерації, ОСОБА_2 у добровільному порядку постійно здійснював грошові перекази на картковий рахунок ОСОБА_1 на утримання дитини, а також декілька разів телефонував їй з наміром поспілкуватися з дитиною, з якою не бажає втрачати родинний зв'язок.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У жовтні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1, у якій вона просила скасувати постанову Апеляційного суду міста Києва від 08 серпня 2018 року та залишити в силі заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 червня 2012 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги мотивовані тим, що ухвалюючи оскаржуване судове рішення апеляційний суд в основу висновків про недоведеність обставин ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків стосовно малолітньої доньки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, поклав його участь у матеріальному забезпеченні дитини, не врахувавши, що виконання обов'язку зі сплати аліментів на виконання рішенням суду тягне за собою самостійну відповідальність, тоді як безпідставна відмова від особистої участі у житті та вихованні дитини є підставою для позбавлення його батьківських прав.

Апеляційний суд не звернув увагу на наявні у матеріалах справи докази, що підтверджують свідоме ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків, оскільки поняття піклування про дитину, згідно з чинним законодавством, включає систематичне спілкування з дитиною, постійну турботу про здоров'я, фізичне і моральне самопочуття, участь у процесі навчання дитини у дошкільних і шкільних закладах, у розвитку її здібностей. Водночас, відповідач з 2009 року за власною ініціативою припинив спілкування з дитиною, протягом 10 років не спілкувався з нею, не цікавився її навчанням, не ініціював питання про встановлення йому порядку участі у вихованні дитини, не звертався до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з нею, що підтверджується у тому числі і тим, що із заявою про перегляд заочного рішення суду першої інстанції у даній справі ОСОБА_2 звернувся лише зі спливом 6 років після ухвалення такого.

У листопаді 2018 року до Верховного Суду також надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4, у якому відповідач просив поновити йому строк на подання відзиву, посилаючись на те, що копію ухвали про відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги відповідач отримав лише 06 листопада 2018 року, а тому не мав змоги надати відзив у встановлений судом строк.

Наведені представником ОСОБА_2 - ОСОБА_4, обставини є поважними причинами несвоєчасного подання відзиву на касаційну скаргу, а тому суд касаційної інстанції вважає можливим продовжити йому строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 та приєднати його до матеріалів справи.

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 зазначив про те, що апеляційний суд повно та всебічно з'ясував обставини справи та дійшов обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування стосовно відповідача такого крайнього заходу впливу, яким є позбавлення батьківських прав. Зауважив, що у силу фінансової кризи

ОСОБА_2 був вимушений виїхати у відрядження за кордон на заробітки, однак не припиняв виконувати свої батьківські обов'язки, зокрема передавав подарунки доньці, періодично відвідував місто Київ з метою її побачити, регулярно пересилав грошові кошти позивачу на утримання дитини, а також відповідно до її запитів: на оплату дитячого садка, на лікування, на медичне обстеження, придбання одягу, харчування, а також до свят, що не свідчить про його свідоме нехтування своїми батьківськими обов'язками.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Згідно частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають доньку - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20 вересня

2010 року шлюб між сторонами розірвано, після його розірвання спільна донька сторін залишилася проживати разом з матір'ю.

Заочними рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 січня 2011 року ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі у розмірі 500,00 грн щомісячно, починаючи з 12 листопада 2010 року і до досягнення дитиною повноліття.

Згідно з довідкою дошкільного навчального закладу від 24 лютого 2011 року № 665, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з червня 2010 року відвідувала дошкільний навчальний заклад, батько дошкільний заклад ніколи не відвідував.

Відповідно до довідки Центральної районної дитячої поліклініки Оболонського району м. Києва від 19 квітня 2012 року № 09-30 на амбулаторних прийомах у дитячій поліклініці, та привідвідуванні дитини лікарем вдома з нею завжди перебувала мати, батько дитини ОСОБА_2 станом здоров'я своєї доньки не цікавився.

Рішенням Комісії з питань захисту прав дитини Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, як органом опіки та піклування, затверджено висновок від 22 травня 2012 року № 04-11-948 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно його малолітньої доньки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно постанови Верховної Ради України

від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ,зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини 1 , 2 статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина 2 статті 15 Закону України "Про охорону дитинства").

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Тлумачення вищенаведеної статті дозволяє дійти висновку, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Європейський суд з прав людини у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має грунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57,58).

Установивши, що ОСОБА_2 заперечує проти позбавлення його батьківських прав та обгрунтовує тривалу відсутність спілкування з донькою обставинами його проживання за кордоном, висловлював бажання спілкуватися з дитиною, має намір на відновлення відносин з нею та добровільно надає кошти на її утримання, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що батько не втратив родинний зв'язок з дитиною, тому застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого органом опіки та піклування достатньо не аргументовано, з огляду на те, що засідання комісії з вирішення зазначеного питання відбувалося без запрошення відповідача та урахування його думки, є передчасним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення є законним та обгрунтованим, доводи касаційних скарг правильності висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду міста Києва від 08 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак