Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.11.2019 року у справі №759/9672/18

Постанова

Іменем України

20 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 759/9672/18-ц

провадження № 61-19567св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

представник позивача - ОСОБА_2;

відповідач - ОСОБА_3;

представник відповідача - ОСОБА_4;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 березня 2019 року у складі судді

Миколаєць І. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Чобіток А. О., Немировської О. В.,

Ящук Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за порушення грошового зобов'язання.

Позовна заява мотивована тим, що 27 серпня 2004 року між ним та ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчений договір позики,

за умовами якого він, як позичальник, передав ОСОБА_3 у позику

396 тис. грн, які останній зобов'язався повернути готівкою у м. Києві

у строк до 20 березня 2006 року за погодженим у договорі графіком. Сплата відсотків за користування грошовими коштами вказаним договором не було передбачено.

Оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання щодо повернення отриманих у позику грошових коштів не виконав, то 27 грудня 2004 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу було вчинено на договорі позики виконавчий напис про стягнення з відповідача суми

у розмірі 66 тис. грн, а також 700 грн, сплачених ним за вчинення нотаріусом виконавчого напису. Крім того, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19 квітня 2006 року у справі № 2-1131 з відповідача на його користь стягнуто решту суму заборгованості за договором позики у розмірі 330 тис. грн, а також судові витрати у розмірі 1 700 грн. За вказаним рішенням суду йому було видано виконавчий лист.

Зазначені виконавчі документи, а саме: виконавчий напис нотаріуса

та виконавчий лист на виконання рішення суду було пред'явлено до виконання і виконавче провадження по них здійснювалося органами державної виконавчої служби.

Проте, реального виконання договору, виконавчого напису нотаріуса та рішення суду про стягнення боргу відповідачем по цей час не здійснено.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд на підставі

статті 625 ЦК України стягнути з ОСОБА_3 на свою користь:

інфляційні втрати за порушення виконання грошового зобов'язання

за період з 21 жовтня 2004 року по 06 червня 2018 року у сумі 1 622 566 грн; три процента річних за період з 21 жовтня 2004 року по 06 червня 2018 року у сумі 153 475,61 грн, а всього - 1 776 041,61 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05 березня

2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто

з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за порушення грошового зобов'язання у розмірі 185 517,33 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того,

що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке

не виконано боржником своєчасно, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, оскільки зобов'язання залишається невиконаним. Застосовуючи заявлені відповідачем строки позовної давності, зважаючи на дату пред'явлення позову - 21 червня 2018 року, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги підлягають задоволенню

за останні три роки до дня пред'явлення позову, тобто з 21 червня

2015 року. Таким чином, кількість днів прострочення до 05 березня

2019 року становить 1 353 дні. Оскільки загальна сума боргу, що визначена рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19 квітня 2008 року, становить 331 700 грн., яка є наявною заборгованістю, то стягненню підлягає 36
887 грн - три процента річних та 148 630,33 грн - втрати від інфляції, а разом - 185 517,33 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду м.

Києва від 05 березня 2019 року змінено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 три процента річних

у розмірі 35 705,10 грн та інфляційні втрати у розмірі 12 188,80 грн.

Погоджуючись із рішенням районного суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача три процента річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання на підставі частини 2 статті 625 ЦК України, апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутої суми, оскільки вважав, що суд невірно визначився із сумою заборгованості, на яку нараховуються три процента річних та інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов'язання і періодом їх нарахування, а також визначення суми інфляційних втрат. При цьому апеляційний суд послався на відповідну практику Верховного Суду України.

В іншій частині рішення районного суду в апеляційному порядку не оскаржувалося.

Короткий зміст касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Святошинського районного суду м. Києва.

У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно застосували до спірних правовідносин строк позовної давності, оскільки не врахували, що відповідачем про застосування позовної давності належним чином

у суді першої інстанції заявлено не було. При цьому відповідач остаточне погашення заборгованості не здійснив, а тому застосування до положень статті 625 ЦК України позовної давності є помилковим. Крім того, апеляційний суд при розрахунку інфляційних втрат застосував положення Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", який не підлягає застосуванню, так як індексація неповернутого боргу положеннями Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" не передбачена.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, проте у грудні 2019 року

ОСОБА_3 подав до Верховного Суду клопотання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України у зв'язку з його перебуванням у складі Збройних Сил України по проведенню антитерористичної операції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 серпня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено нотаріально посвідчений договір позики, за умовами якого ОСОБА_1, як позичальник, передав ОСОБА_3 у позику 396 тис. грн, які останній зобов'язався повернути готівкою у м. Києві у строк до 20 березня 2006 року за погодженим у договорі графіком. Сплата відсотків за користування грошовими коштами вказаним договором не було передбачено (а. с. 6-7).

Відповідач взяті на себе зобов'язання здійснити повернення отриманих

у позику грошових коштів не виконав.

27 грудня 2004 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Звєрькова Н. В. вчинила на договорі позики виконавчий напис про стягнення з відповідача суми у розмірі 66 тис. грн (а. с. 7).

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19 квітня

2006 року у справі № 2-1131 з відповідача на користь позивача стягнуто решту суми заборгованості за договором позики у сумі 330 тис. грн, а також судові витрати у сумі 1 700 грн. За вказаним рішенням суду виданий відповідний виконавчий лист (а. с. 8).

Виконавчий напис нотаріуса та виконавчий лист звернуті до виконання.

Виконавче провадження за ними здійснювалося Святошинським відділом державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Реального виконання договору, виконавчого напису нотаріуса та судового рішення відповідачем на час розгляду справи не здійснено.

Виконавчі документи повернуті стягувачу у зв'язку із відсутністю у боржника майна, на яке можна звернути стягнення, та безрезультативністю вжитих заходів щодо виявлення такого майна (а. с. 14).

05 березня 2019 року представником ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - заявлено клопотання про застосування до позовних вимог строку позовної давності (а. с. 70-72).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції

до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За змістом частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до Частиною 1 статті 1050 ЦК України.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів (апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції у частині розміру стягнутих сум), поданих сторонами, встановивши фактичні обставини справи, дійшли правильного висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню три процента річних та інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов'язання на підставі частини 2 статті 625 ЦК України з урахуванням заявленого відповідачем строку позовної давності, тобто за останні три роки до дня пред'явлення позову.

Зазначене узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах: від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, провадження № 14-254цс19, та від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, провадження № 12-79гс19, щодо застосування статті 625 ЦК України, а тому доводи касаційної скарги в частині невірного обчислення строку, за який стягнуто суми, є безпідставними.

При цьому апеляційний суд, навівши розрахунки, вірно визначився із сумою заборгованості (сумою основного зобов'язання), на яку нараховується три процента річних та інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов'язання і періодом їх нарахування, а також визначенням суми інфляційних втрат відповідно до положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Посилання касаційної скарги на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно застосували до спірних правовідносин строк позовної давності, якої по суті не було, не заслуговують на увагу, так як у матеріалах справи міститься клопотання представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - про застування позовної давності, що також підтверджується протокольною ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 05 березня 2019 року

(а. с. 73-74).

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують,

на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо клопотання ОСОБА_3, то Верховний Суд не вбачає підстав для зупинення провадження у справі, так як суд касаційної інстанції справу до розгляду не призначає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення провадження у справі відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 березня 2019 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Д. Д. Луспеник