Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.05.2019 року у справі №714/881/18

Постанова

Іменем України

25 липня2019 року

м. Київ

справа №714/881/18

провадження № 61-10497св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:Сердюка В. В., Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 21 лютого 2019 року в складі судді Акостакіоає О. Т. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року в складі колегії суддів: Яремка В. В., Одинака О. О., Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

Ужовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення з житлового будинку без надання іншого житла.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка зазначила, що їй на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 , в якому зареєстровані та проживають вона, відповідач ОСОБА_2 , який є її колишнім чоловіком, та їх троє дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Відповідач систематично порушує правила співжиття, у стані алкогольного сп`яніння вчиняє сварки, виражається нецензурними словами, погрожує розправою, створюючи їй та дітям неможливі умови для проживання.Незважаючи на притягнення його до адміністративної відповідальності за такі дії, профілактично-роз`яснювальну роботу з ним, своєї поведінки він не змінив, добровільно виселитися та переїхати проживати в інше житло не бажає.

Враховуючи наведене, позивачка просила усунути перешкоди у користуванні будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідача з вказаного будинку без надання йому іншого жилого приміщення.

Рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області від 21 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із недоведеності та необґрунтованості позовних вимог, а саме позивачем не доведений факт систематичного порушення відповідачем правил співжиття, вчинення ним аморальних поступків, а також не надано достатньо доказів на підтвердження того, що до відповідача застосовувалися заходи громадського впливу, які не дали результату, що є обов`язковою умовою для застосування положень статті 116 ЖК Української РСР.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

Утравні 2019 року ОСОБА_1 подаладо Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 21 лютого 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року, в якій проситьскасувати зазначенісудові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзізаявник вказуєна те, що суди не надали належну оцінку наявним у справі доказам, зокрема незаконним діям відповідача в сукупності, що встановлюють систематичність правопорушень (порушення правила співжиття) з боку відповідача, що унеможливлює проживання її та дітей разом з відповідачем в одному будинку.

У червні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу відхилити, рішення судів залишити без змін, посилаючись на те, що позивачка навмисно провокує сімейні сварки, після чого викликає поліцію з метою його виселення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2019 року відкрито касаційне провадження

у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У червні 2019 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскількиїх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 27 листопада 1999 року по 05 вересня 2014 року, що підтверджується копією рішення Герцаївського районного суду від 05 вересня 2014 року.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13 березня 2014 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07 березня 2014 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_1 .

З часу укладення шлюбу і по теперішній час сторони разом з дітьми проживають у зазначеному будинку, про що свідчить довідка про склад сім`ї, видана Герцаївською міської радою 10 вересня 2018 року.

Постановами Герцаївського районного суду Чернівецької області від 23 серпня 2017 року та від 13 березня 2018 року ОСОБА_2 притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень передбачених частинами першою та другою статті 173-2 КУпАП, як вчинення насильства в сім`ї.

РішеннямГерцаївського районного суду Чернівецької області від 14 серпня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про виселення відповідача відмовлено у зв`язку з безпідставністю заявлених вимог. Суд дійшов висновку про непідтвердження систематичності порушення відповідачем правил співжиття з відповідачем.

Звернувшись до суду з зазначеним позовом, позивачка посилається на продовження вчинення відповідачем протиправної поведінки, в тому числі на факт притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 184 КУпАП за невиконання ним обов`язків щодо виховання дітей, що мало місце у липні 2018 року.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За змістом статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Члени сім`ї власника будинку зобов`язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і прибудинкової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім`ї про розмір участі у витратах вирішуються в судовому порядку.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 ЖК Української РСР, тобто дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ними спільне господарство. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Відповідно до статті 157 ЖК Української РСР членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Згідно із статтею116 ЖК Української РСР, якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

При вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК Української РСР осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого житла. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у це право (рішення ЄСПЛ від 13 травня2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50; рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitsky v. Ukraine») заява № 30856/03).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин, встановив фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з підстав його недоведеності та необґрунтованості.

Можливе вчинення відповідачем адміністративного правопорушення,передбаченого частиною першою статті 184 КУпАП (невиконання обов`язків щодо виховання дітей, що мало місце у липні 2018 року не є свідченням продовженняпорушення правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання з ним в одному будинку, інших конкретних прикладів систематичного порушення відповідачем правил співжиття або триваючої антигромадської поведінки та вжиття з цих підстав до нього зазначених вище заходів попередження такої поведінки позивач під час розгляду справи не навела.

При цьому постанова Герцаївського районного суду Чернівецької області від 13 березня 2018 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності вже була предметом розгляду судом першої інстанції, про що зазначено в рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 14 серпня 2018 року.

Крім того, судами правильно враховано, що спірний будинок придбаний під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а тому, виходячи з презумпції спільної сумісної власності подружжя, відповідач є співвласником вказаного житлового будинку і не підлягає виселенню з нього без належних на те правових підстав.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення судів відповідають нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до переоцінки доказіву справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, перебуває поза межами повноважень Верховного Суду.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Керуючись статтями 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 21 лютого 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 24 квітня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Сердюк А. І. Грушицький І. В. Литвиненко