Постанова

Іменем України

25 січня 2023 року

м. Київ

справа № 756/10871/20

провадження № 61-9709св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Ліщишиним Ігорем Віталійовичем, на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2021 року у складі судді Жука М. В. та постанову Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання частки в квартирі особистою приватною власністю,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання частки в квартирі особистою приватною власністю.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 02 березня 2019 року між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб, а 10 травня 2019 року ними придбано за 1 217 002,40 грн квартиру АДРЕСА_1 , яку за спільною згодою оформлено на відповідача.

Оскільки для придбання квартири ним використані власні заощадження зароблені до укладення шлюбу з ОСОБА_2 у сумі 40 200 дол. США, що на час придбання квартири за курсом Національного банку України становило 1 055 231,91 грн, просить суд визнати за ним право власності на 4/5 частини квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Оболонський районний суд міста Києва рішенням від 21 жовтня 2021 року позов задовольнив.

Визнав за ОСОБА_1 право власності на 4/5 часток в квартирі АДРЕСА_1 як на майно, що є особистою власністю одного з подружжя.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 510 грн судового збору, 13 700 грн витрат на правничу допомогу, всього - 24 210 грн.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що спірну квартиру придбано подружжям ОСОБА_1 за 1 317 002,40 грн, з яких 1 049 619,16 грн грошові кошти, що належали ОСОБА_3 до укладення шлюбу з ОСОБА_2 .

Київський апеляційний суд постановою від 17 серпня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2021 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що для придбання спірної квартири 10 травня 2019 року були використані в тому числі грошові особисті кошти у розмірі 1 049 619,16 грн, що еквівалентно 40 000,73 дол. США, які належали ОСОБА_1 до укладення шлюбу з ОСОБА_2 , тому є правильним висновок суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Ліщишин І. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Договір купівлі-продажу спірної квартири укладено за письмової згоди позивача, викладеної у заяві, посвідченій 10 травня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Л. І. за реєстровим № 864, тому при укладенні договору заявник діяла за згодою позивача відповідно до вимог статті 65 СК України.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач на обґрунтування позовних вимог та на підтвердження факту придбання квартири за власні кошти надав лише банківські виписки по картковому рахунку, згідно з якими 16 квітня 2019 року отримав у касі банку готівку в сумі 40 200 доларів США. При цьому будь-яких інших належних та допустимих доказів того, що позивач брав участь у придбанні квартири не надав.

Розрахунок за договором купівлі-продажу здійснювався у валюті гривня. Докази здійснення обміну валюти з доларів США у гривню позивачем не надано.

Також договором купівлі-продажу не передбачено будь-яких положень щодо безготівкового порядку розрахунків чи пунктів, що свідчили б про участь позивача у здійсненні цього правочину та проведення будь-якої оплати з власного банківського рахунку.

Факт зняття позивачем грошових коштів з банківських рахунків не є належним та допустимим доказом того, що саме ці кошти були витрачені на придбання квартири.

Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів того факту, що зазначені грошові кошти були передані заявнику для придбання квартири.

Саме відповідачем було сплачено ціну квартири у повному обсязі. Договір купівлі-продажу позивачем не оспорений.

Висновок апеляційного суду суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 29 січня 2020 року у справі № 463/5183/17-ц, згідно з якою особа повинна довести, яку саме частину особистих грошових коштів вона надала на придбання спірної квартири і що ця сума перевищує розмір внесених нею грошових коштів на придбання житла. Крім того, наявність у особи особистих грошових коштів на момент придбання квартири не доводить той факт, що такі були витрачені саме на придбання спірної квартири у розмірі, що перевищує розмір наданих іншою особою грошових коштів.

Поза увагою апеляційного суду залишилося те, що депозитарну скриньку для зберігання 40 200 доларів США ОСОБА_1 орендував з 10 квітня 2019 року до 15 липня 2019 року, тоді як спірна квартира придбана 10 травня 2019 року.

ОСОБА_2 офіційно працевлаштована з 2011 року, має безперервний страховий стаж та загальний офіційний дохід, який згідно з страховими внесками складає 782 856,66 грн, що є достатнім як для забезпечення власних потреб, так і для накопичення з метою придбання квартири в майбутньому.

Судами не встановлено джерело походження коштів ОСОБА_1 .

Предметом позову є не поділ спільного сумісного майна, а визнання особистою приватною власністю одного з подружжя частки в праві власності на квартиру, тому тягар доказування в даному випадку повинен покладатися виключно на особу, що заявляє таку вимогу.

Суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 та у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 463/5183/17-ц, від 01 червня 2022 року у справі № 725/3819/18, від 04 березня 2021 року у справі № 343/1294/18, від 01 грудня 2021 року у справі № 638/3207/18, від 25 жовтня 2021 року у справі № 642/2667/20.

Крім цього відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо необхідності доказування походження коштів на придбання квартири особою, яка не ставить питання про її визнання особистою приватною власністю, у справі за позовом іншого з подружжя, який просить визнати квартиру її особистою власністю (без вирішення питання про поділ спільного сумісного майна).

Також відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України судами попередніх інстанцій належним чином не досліджено зібрані у справі докази.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Від ОСОБА_1 у листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник посилається на те, що у разі придбання майна, хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя (правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) та у постанові Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18)).

Ним подано позов для спростування презумпції спільності майна подружжя та для встановлення факту того, що ним були використані власні кошти для придбання спірної квартири.

За короткий проміжок часу, під час якого сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, неможливо отримати такий дохід, який би дав змогу їм придбати квартиру.

На підтвердження викладених у позовній заяві обставин щодо використання власних заощаджень на придбання квартири ним було надано відомості щодо наявності у нього грошових коштів задовго до реєстрації шлюбу, їх рух по банківських рахунках, а також факт зняття з рахунку саме напередодні укладення договору, тобто ним доведено факт наявності у нього особистих грошових коштів.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження факту наявності в неї грошових коштів на час придбання квартири, не доведено джерело їх походження.

Понесення відповідачем витрат на правничу допомогу у розмірі 35 000 грн без підтвердження їх фактичної оплати свідчать про бажання відповідача збагатитись за рахунок позивача у разі доведення правомірності її вимог.

У грудні 2022 року на адресу Верховного Суду від представника ОСОБА_2 - адвоката Ліщишина І. В. надійшла відповідь на відзив на касаційну скаргу, яка не підлягає врахуванню Верховним Судом, оскільки ЦПК України не передбачено подання таких документів на стадії касаційного перегляду справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 12 жовтня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Оболонського районного суду міста Києва.

Справа № 756/10871/20 надійшла до Верховного Суду 22 листопада 2022 року.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 січня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з банківським документом JPMorgan Chase Bank, 3901 Main St Flasing NY USA, щодо переказу грошових коштів від 26 листопада 2018 року ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ) перерахував на рахунок НОМЕР_1 ОСОБА_4 ( ОСОБА_6 ) 15 000 дол. США.

Відповідно до банківського документа JPMorgan Chase Bank, 3901 Main St Flasing NY USA щодо переказу грошових коштів від 28 листопада 2018 року ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ) перерахував на рахунок НОМЕР_2 UKRSIBBANK ОСОБА_4 ( ОСОБА_6 ) 20 000 дол. США.

27 листопада 2018 року зараховані грошові кошти у сумі 15 000 дол. США, 28 листопада 2018 року - 20 000 дол. США та 03 грудня 2018 року - 35 000 дол. США були перераховані на інший рахунок клієнта - відділення, що підтверджується випискою АТ «УкрСиббанк» за картковим рахунком ОСОБА_3 № НОМЕР_2 .

Згідно з випискою АТ «УкрСиббанк» за особовим рахунком № НОМЕР_3 , оформленим на ОСОБА_1 , за період з 01 січня 2019 року до 30 червня 2019 року станом на 29 грудня 2018 року залишок коштів становив 35 000 дол. США; 16 січня 2019 року після зарахування 5 000 дол. США - з урахування курсової різниці залишок склав 40 000,22 дол. США; після нарахування процентів 31 січня 2019 року та 28 лютого 2019 року залишок на картковому рахунку становив 40 000,73 дол. США.

Між сторонами 02 березня 2019 року зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 , виданим 02 березня 2019 року Центральним відділом реєстрації шлюбів ГТУЮ у місті Києві.

Згідно з договором купівлі-продажу, посвідченим 10 травня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л. та зареєстрованим у реєстрі за № 865, ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 за 1 317 002,40 грн. Вказаний договір купівлі-продажу спірної квартири укладено за письмової згоди позивача, викладеної у заяві, посвідченій 10 травня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Л. І. за реєстровим № 864 (пункт 11 договору).

Зі змісту виписок АТ «УкрСиббанк» по рахункам ОСОБА_3 , а саме картковому рахунку № НОМЕР_2 та накопичувальному рахунку № НОМЕР_5 , судами також встановлено, що наступні поповнення грошових коштів відбувались вже після укладення шлюбу з ОСОБА_2 .

Згідно з випискою АТ «УкрСиббанк» по картковому рахунку № НОМЕР_2 та накопичувальному рахунку № НОМЕР_5 ОСОБА_3 12 квітня 2019 року переказував з накопичувального на картковий рахунок 15 000 дол. США, а 15 квітня 2019 року - 25 200 дол. США.

Відповідно до довідки АТ «УкрСиббанк» № 62-1-13/34-246 ОСОБА_3 орендував у період з 10 квітня 2019 року до 15 липня 2019 року депозитарну скриньку.

16 квітня 2019 року ОСОБА_3 зняв з карткового рахунку 40 200 дол. США, що підтверджується випискою АТ «УкрСиббанк» по цьому рахунку.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Згідно з частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Аналіз правових позицій сторін у розглядуваній справі свідчить, що між ними виник спір щодо нерухомого майна, набутого під час шлюбу. При цьому позивач вважає, що 4/5 часток квартири є його особистою власністю, набутою за кошти, які належали йому особисто, а відповідач - спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбана під час шлюбу з позивачем, який не довів, що придбання спірної квартири частково відбулося за його особисті грошові кошти.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, оцінивши надані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на 4/5 часток у квартирі АДРЕСА_1 .

Встановивши, що позивач спростував презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу, суди попередніх інстанцій правомірно кваліфікували 4/5 часток у спірній квартирі як особисту приватну власність ОСОБА_1 .

Верховний Суд погоджується із цими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони ґрунтуються на належній оцінці наданих сторонами доказів.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 та у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 463/5183/17-ц, від 01 червня 2022 року у справі № 725/3819/18, від 04 березня 2021 року у справі № 343/1294/18, від 01 грудня 2021 року у справі № 638/3207/18, від 25 жовтня 2021 року у справі № 642/2667/20, суд касаційної інстанції відхиляє з огляду на таке.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать практиці Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, висловленій у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що питання про визнання права власності на частку у квартирі, чи всю квартиру вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи. Судами попередніх інстанцій встановлено всі фактичні обставини справи, враховано доводи сторін, надано належну оцінку поданим сторонами доказам та правильно застосовано вищезазначені норми СК України.

Посилання у касаційній скарзі на неналежну оцінку доказів судами попередніх інстанцій суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Отже, заявником не мотивовано та не доведено, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права щодо порядку та оцінки доказів, зокрема, отримання доказів та/або дослідження доказів.

Аргументи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо необхідності доказування походження коштів на придбання квартири особою, яка не ставить питання про її визнання особистою приватною власністю, у справі за позовом іншого з подружжя, який просить визнати квартиру її особистою власністю (без вирішення питання про поділ спільного сумісного майна), не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у тих випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо наслідків невиконання судом обов`язків оцінювати кожен доказ або мотивувати його відхилення.

Зазначені доводи заявника відхиляються касаційним судом з огляду на те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені за результатами оцінки у сукупності всіх доказів та обставин справи. Водночас, як свідчить характер доводів заявника, останні фактично зводяться до незгоди із наданою судом оцінкою обставин справи та вказують на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 400 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки судів попередніх інстанцій є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

У відповіді на відзив на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Ліщишина І. В. просить долучити до матеріалів справи докази.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Враховуючи наведене, відсутні підстави для задоволення клопотання, оскільки суд касаційної інстанції не приймає і не надає оцінку новим доказам.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Суди попередніх інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, її доводи зводяться до переоцінки доказів та встановлення інших обставин ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, відповідно, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу

Від ОСОБА_1 у листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник, зокрема просить вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених ним в розмірі 7 000 грн.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з підготовкою відзиву на касаційну скаргу, ОСОБА_1 надав договір про надання правової допомоги від 01 листопада 2022 року, акт виконаних робіт до договору про надання правової допомоги від 11 листопада 2022 року, квитанцію від 11 листопада 2022 року на суму 7 000 грн.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні (пункт 53 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

З огляду на зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про доведеність ОСОБА_1 понесених ним витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді касаційної інстанції у загальному розмірі 7 000 грн та їх співмірність складності справи і виконаною адвокатом роботою.

Заперечень щодо вказаних розмірів витрат на професійну правничу допомогу від ОСОБА_2 не надходило.

Враховуючи, що касаційна скарга ОСОБА_2 , подана адвокатом Ліщишиним І. В., не підлягає задоволенню, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року підлягають залишенню без змін, колегія суддів дійшла висновку про задоволення клопотання про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Ліщишиним Ігорем Віталійовичем, залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 (сім тисяч) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Пророк

В. А. Стрільчук