Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.01.2018 року у справі №487/7574/14

Постанова

Іменем України

25 січня 2018 року

м. Київ

справа № 487/7574/14-ц

провадження № 61-421 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Державне підприємство «Одеська залізниця»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Миколаївської області у складі головуючого судді Мурлигіної О. Я., суддів: Козаченка В. І., Царюк Л. М. від 15 квітня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Державного підприємства «Одеська залізниця» (далі - ДП «Одеська залізниця») про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та компенсації втрати частини грошових коштів у зв'язку із порушенням строків їх виплати.

Позов мотивовано тим, що з 23 липня 2002 року він працював у відповідача на посаді начальника локомотивного депо Рені ДП «Одеська залізниця». 21 лютого 2011 року його було звільнено із займаної посади на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України. При звільненні відповідач не видав йому трудову книжку, у зв'язку з чим він не міг працевлаштуватись.

З урахуванням викладеного та уточнених позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки за період з 21 лютого до 5 жовтня 2011 року в сумі 37 876 грн 70 коп. та компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з 1 листопада 2011 року по 30 червня 2015 року в сумі 21 173 грн 04 коп.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 серпня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ДП «Одеська залізниця» на користь ОСОБА_3 37 876 грн середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та 21 173 грн 04 коп. компенсації втрати частини доходів, у зв'язку із порушенням терміну виплати. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки позивачу, який був звільнений з роботи 21 лютого 2011 року, трудову книжку видали лише 5 жовтня 2011 року, що свідчить про вину підприємства у затримці видачі трудової книжки, з відповідача, відповідно до частини п'ятої статті 235 КЗпП України, має бути стягнутий середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки в сумі 37 876 грн 04 коп., а також, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21 лютого 2001 року, компенсація втрати частини доходів, у зв'язку із порушенням терміну їх виплати в сумі 21 173 грн 04 коп.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 15 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач пропустив, передбачений статтею 233 КЗпП України, строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, оскільки трудову книжку отримав 5 жовтня 2011 року, а до суду з указаним позовом звернувся лише 28 липня 2014 року.

Крім того, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, апеляційний суд виходив із того, що середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки є окремою компенсацією для працівника внаслідок неможливості його працевлаштування через вказані причини, тому виплата компенсації в такому випадку не передбачена.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду Миколаївської області від 15 квітня 2016 року та залишити в силі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 серпня 2015 року.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зокрема заявник посилається на те, що він звернувся до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв'язку з затримкою видачі трудової книжки, тому, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України, він має право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком.

14 червня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2016 року справу за позовом ДП «Одеська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та компенсації втрати частини грошових коштів у зв'язку із порушенням строків їх виплати, призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

18 грудня 2017 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, що з 23 липня 2002 року ОСОБА_3 працював на посаді начальника локомотивного депо Рені ДП Одеська залізниця».

21 лютого 2011 року наказом начальника ДП «Одеська залізниця» його було звільнено із займаної посади на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України. У день звільнення ОСОБА_3 був відсутній на роботі, копія наказу про звільнення та трудова книжка йому не вручались.

Також судом установлено, що відповідачем на виконання положень Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, було направлено ОСОБА_3 листи від 21 лютого 2011 року та 18 квітня 2011 року, у яких йому повідомлено про звільнення та запропоновано отримати трудову книжку, але, як було визнано відповідачем, вказані листи не були отримані позивачем та повернулись до підприємства у зв'язку з вибуттям адресата (а. с. 39). Оригінал трудової книжки було отримано дружиною позивача лише 5 жовтня 2011 року, під час розгляду іншої справи за позовом ОСОБА_3 до зазначеного підприємства.

Вказані обставини встановлено рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 28 квітня 2015 року та відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, не підлягають доказуванню.

Відповідно до частини п'ятої статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Вказаний правовий висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду України 6 квітня 2016 року № 6-409цс16.

Отже, судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що перебіг строку звернення до суду за вирішенням спору про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки, почався з 5 жовтня 2011 року (дня видачі трудової книжки) та сплив через три місяці - 5 січня 2012 року.

До суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки, позивач звернувся 28 липня 2014 року, пропустивши при цьому строк визначений статтею 233 КЗпП України.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки, апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач пропустив строк без поважних причин, визначений статтею 233 КЗпП України, для звернення в суд з позовом, хоча мав можливість у встановлені законом строки звернутися до суду з указаним позовом за захистом своїх порушених прав.

Посилання заявника у касаційній скарзі на частину другої статті 233 КЗпП України та висновки, які викладені в рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013, відповідно до яких у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, є безпідставними, оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу, у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки не є складовою заробітної плати.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягненнякомпенсації втрати частини заробітної плати, з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просив стягнути середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки та стягнення компенсації втрати частини цієї заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати.

Отже суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, обґрунтовано виходив із того, що виплата вказаної компенсації в такому випадку не передбачена, оскільки середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки є окремою компенсацією для працівника внаслідок неможливості його працевлаштування через вказані причини.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 15 квітня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

С.О. Погрібний

О.В. Ступак