Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.03.2020 року у справі №686/22510/19

Постанова

Іменем України

21 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 686/22510/19

провадження № 61-4361св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Розсошанська сільська рада Хмельницького району Хмельницької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 листопада 2019 року у складі судді Чевилюк З. А. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Купельського А. В., Янчук Т. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до Розсошанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Розсошанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області (далі - Рада) про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

ОСОБА_1 зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його бабуся, ОСОБА_2, внаслідок чого відкрилася спадщина на земельну частку (пай) із земель колективної власності Агрофірми "Проскурів" с. Розсоша, Хмельницького району, Хмельницької області.

Нотаріальна контора відмовила позивачеві в оформленні спадщини через сплив строку для її прийняття, він пропустив цей строк через свою юридичну необізнаність, тобто з поважних причин, а тому суд може визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини.

За наведених обставин ОСОБА_1 просив суд визначити йому додатковий строк у два місяці для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 11 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 листопада 2019 року без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що вказані ОСОБА_1 причини пропуску строку для прийняття спадщини (юридична необізнаність) не є поважними.

Суд апеляційної інстанції додатково зазначав, що звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 не вказував на інші причини пропуску строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2, окрім своєї юридичної необізнаності.

Інші причини пропуску ОСОБА_1 шестимісячного строку для прийняття спадщини не були предметом дослідження в суді першої інстанції, докази на їх підтвердження позивачем не подавалися. У зв'язку з цим, при перегляді судового рішення суд апеляційної інстанції позбавлений можливості надати оцінку доводам апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 пропустив строк для прийняття спадщини через відсутність у нього відомостей про існування заповіту ОСОБА_2.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 листопада 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли до помилкових висновків про відсутність підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини, адже він помилково вважав, що спадкоємцем за заповітом, який був залишений його бабою, є його батько. Про існування заповіту позивачу стало відомо після того як стан здоров'я батька різко погіршився.

Вказує, що судами протиправно не було враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 за якою необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.

Касаційна скарга також містить посилання на те, що тривала хвороба батька (з 2014 року до 28 червня 2019 року) позбавила заявника можливості звернутися до суду за захистом свого порушеного інтересу. Ці обставини створили йому істотні труднощі для прийняття спадщини.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому в квітні 2020 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу Розшосанська сільська рада Хмельницького району Хмельницької області вказує, що заперечень щодо касаційної скарги ОСОБА_1 не має, при вирішення питання покладається на розсуд суду.

Фактичні обставини справи, встановлені апеляційним судом

Відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) від 29 березня 2007 року серії РН 929919 ОСОБА_2 належала земельна частка (пай) із земель колективної власності Агрофірми "Проскурів" с. Розсоша, Хмельницького району, Хмельницької області, розміром 3,3328 умовних кадастрових гектарів без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

10 вересня 2008 року ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Палінчак Т. В., яким заповіла вказану земельну частку (пай) ОСОБА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

Спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилася.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 13 березня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

27 березня 2020 року справа № 686/22510/19 надійшла до Верховного Суду та передана судді - Курило В. П.

У квітні 2020 року згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судова справа передана судді-доповідачу Литвиненко І. В. у зв'язку з відставкою судді-доповідача Курило В. П.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною 1 статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина 1 статті 1269 ЦК України).

Згідно з частиною 3 статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини 3 статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298 св 18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19).

При цьому, вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, враховуючи аргументи та доводи сторін у справі, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 1272 ЦК України, для визначення позивачу додаткового строку для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини. Достатніх та належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини позивач не надав та не довів наявності об'єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк, а посилання позивача на те, що він не реалізував своє право на прийняття спадщини через свою правову необізнаність, не дає правових підстав для визначення додаткового строку для вчинення вказаних дій.

Таким чином, судами належним чином виконано вимоги ЦПК України щодо оцінки доказів, законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно досліджено обставини у справі.

Доводи касаційної скарги про те, що судами протиправно не було враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 за якою необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 не вказував на інші причини пропуску строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2, окрім своєї юридичної необізнаності.

Таким чином висновки судів про те, що відсутність у позивача необхідних правових знань не є об'єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов'язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, які давали б підстави для надання додаткового строку для прийняття спадщини понад установлений законом шестимісячний строк є правильними.

Як правильно вказав суд апеляційної інстанції, інші причини пропуску ОСОБА_1 шестимісячного строку для прийняття спадщини не були предметом дослідження в суді першої інстанції, докази на їх підтвердження позивачем не подавалися.

Одночасно колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій дійшли до помилкових висновків про відсутність підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини, адже він помилково вважав, що спадкоємцем за заповітом, який був залишений його бабою, є його батько, адже про існування заповіту позивачу стало відомо після того як стан здоров'я батька різко погіршився не заслуговують на увагу з огляду на те, що про вказану обставину позивачеві було відомо з рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 червня 2017 року у справі № 686/7968/17, копія якого була додана ОСОБА_1 до позовної заяви у цій справі.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 листопада 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська