Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.06.2019 року у справі №327/190/18

Постанова

Іменем України

24 липня 2019 року

м. Київ

справа № 327/190/18

провадження № 61-11409св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання права оренди земельної ділянки та зміну договору,

за касаційною скаргою адвоката Лишенка Сергія Сергійовича як представника ОСОБА_1 на заочне рішення Розівського районного суду Запорізької області від 12 липня 2018 року у складі судді Антіпової Т. А. та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Воробйової І. А., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати за ним право оренди земельної ділянки площею 31 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , з цільовим призначенням для сінокосіння та випасання худоби, що знаходиться за територією населених пунктів Вишнюватської сільської ради Розівського району Запорізької області, визначеного умовами договору від 20 лютого 2009 року, що зареєстрований у Розівському відділі Запорізької регіональної філії ДП «Центр державного кадастру» 24 червня 2009 року за № 040927900076; визнати вказаний договір оренди зміненим в частині «Орендаря» з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 та визначити в судовому рішенні, що після набрання законної сили воно є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про право оренди земельної ділянки площею 31 га, кадастровий номер НОМЕР_1 за ним.

Позовна заява мотивована тим, що 20 лютого 2009 року ОСОБА_2 уклала з Розівською державною адміністрацією Запорізької області договір оренди спірної земельної ділянки, який зареєстровано у Розівському відділі Запорізької регіональної філії ДП «Центр державного кадастру» 24 червня 2009 року за № 040927900076 строком до 30 листопада 2018 року включно.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилася спадщина, яку він прийняв у встановленому законом порядку.

01 лютого 2018 року позивачу видано свідоцтво про право на спадщину за законом як спадкоємцю першої черги на право оренди на вказану земельну ділянку, після чого 27 лютого 2018 року його представник звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області із заявою про заміну сторони в зобов`язанні в порядку спадкування, однак 30 березня 2018 року отримав відповідь про незгоду останнього на заміну орендаря за договором.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Розівський районний суд Запорізької області заочним рішенням від 12 липня 2018 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач обрав не вірний спосіб захисту свого права, оскільки з моменту відкриття спадщини після смерті матері ОСОБА_1 не повідомляв уповноважені органи про те, що він є її спадкоємцем та має бажання отримати право на оренду земельної ділянки в порядку спадкування.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Запорізький апеляційний суд постановою від 17 квітня 2019 року заочне рішення

Розівського районного суду Запорізької області від 12 липня 2018 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій 05 червня 2019 року до Верховного Суду, адвокат Лишенко С. С. як представник ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення Розівського районного суду Запорізької області від 12 липня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Суди не врахували те, що позивач вчинив усі передбачені діючим законодавством дії, що визначені як обов`язкові для набуття спадкових прав, а також не порушив жодних строків і як наслідок договір не є припиненим чи розірваним.

Відмова відповідача на заміну орендаря за договором є саме невизнання його права оренди. Обрання такого способу захисту, як визнання права позивача обумовлена правовою невизначеністю існування суб`єктивного права позивача, що виникла у зв`язку з позицією відповідача та яка на думку позивача не може бути вирішена без судового рішення.

Суди не застосували частину другу статті 512 ЦК України у взаємному зв`язку із статтями 11, 50 ЦК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження судових рішень. Відкрито касаційне провадження та витребувано її матеріали ізРозівського районного суду Запорізької області. Відмовлено в задоволенні клопотання про розгляд справи за участю уповноваженого представника ОСОБА_1

11 липня 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 20 лютого 2009 року між Розівською державною адміністрацією та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 31 га (у тому числі пасовища 31 га), з цільовим призначенням для сінокосіння та випасання худоби, кадастровий номер: НОМЕР_5 , яка знаходиться за межами населених пунктів Вишнюватської сільської ради, Розівського району Запорізької області, який зареєстрований у Розівському відділі Запорізької регіональної філії ДП «Центр державного кадастру», про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 24 червня 2009 року № 040927900076.

Згідно з пунктом 8 вказаного договору, договір укладено терміном до 30 листопада 2018 року.

За актом прийому-передачі земельних ділянок спірну земельну ділянку передано ОСОБА_2 для сінокосіння та випасання худоби.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, про що Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 від 07 березня 2016 року.

З метою прийняття спадщини після смерті матері, ОСОБА_1 звернувся із заявою до приватного нотаріуса, яка 28 липня 2016 року здійснила реєстрацію спадкової справи за № 59290997 (номер у нотаріуса 13/2016).

01 лютого 2018 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_2 , відповідно до якого, спадщина, на яку видане це свідоцтво, складається з права оренди земельної ділянки (з усіма правами та обов`язками орендаря) площею 31 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , цільове призначення: для сінокосіння та випасання худоби, що знаходиться за межами населених пунктів Вишнюватської сільської ради Розівського району Запорізької області.

Відповідно до положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, та положення про Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03 березня 2015 року № 18, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області є територіальним органом центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

27 лютого 2018 року ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області із заявою про заміну сторони в зобов`язанні в порядку спадкування, а саме: заміна орендаря за договором оренди від 20 лютого 2009 року, укладеним між Розівською райдержадміністрацією та ОСОБА_2 , зареєстрованим 24 червня 2009 року за № 040927900076 з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 , як її спадкоємця за законом, та необхідністю переоформлення права оренди вказаної земельної ділянки за його спадкоємцем (правонаступником), шляхом укладення додаткового договору про заміну сторони зобов`язання.

У задоволенні вказаного звернення Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області відмовлено, і не надано згоду орендодавцем на заміну орендаря за договором оренди землі, мотивуючи це тим, що відповідно до статті 529 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою лише за згодою кредитора, а відповідно до статті 30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін, що також закріплено і в статті 651 ЦК України, що підтверджується відповіддю № К--181-152/6-18 від 30.03.2018 року. Роз`яснено право на оскарження в судовому порядку рішень, дій, бездіяльності органів виконавчої влади, якщо вони обмежують чи порушують права громадян.

Рішення, дії чи бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області ОСОБА_1 . не оскаржував.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального

права чи порушення норм процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в

порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відносини щодо оренди земельної ділянки врегульовані ЦК України, ЗК України та Законом України «Про оренду землі».

Оренда землі - це окрема організаційно-правова договірна форма використання земельної ділянки, яка передбачає передачу її власником - орендодавцем (державою, територіальною громадою чи юридичною особою) у тимчасове строкове володіння та користування іншій особі - орендареві, за плату для здійснення діяльності з привласненням останнім одержаної продукції і доходів.

Відповідно до частини другої статті 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

За змістом частини першої статті 7 Закону України «Про оренду землі» право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи-орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців, а в разі їх відмови чи відсутності таких спадкоємців - до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі, якщо це не суперечить вимогам ЗК України та цього Закону.

Отже, якщо умовами договору оренди земельної ділянки, укладеного сторонами, не передбачається заборона переходу права на оренду в порядку спадкування, то спадкоємці орендаря після смерті останнього можуть успадкувати право на оренду земельної ділянки, яка є предметом цього договору.

Пунктом 41 договору оренди земельної ділянки від 20 лютого 2009 року передбачено, що право на орендовану земельну ділянку у разі смерті особи-орендаря, засудження або обмеження дієздатності за рішенням суду переходить до спадкоємців або інших осіб, які використовують цю земельну ділянку разом із орендарем.

Ураховуючи наведене та встановивши, що ОСОБА_1 набув право оренди спірної земельної ділянки в порядку спадкування після смерті матері, а відповідь Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 30 березня 2018 року не містить відмови позивачу у визнанні за ним цього права, оскільки містить відмову у заміні сторони (орендаря) в зобов`язанні (договорі оренди) в порядку спадкування; з моменту відкриття спадщини і до цього часу ОСОБА_1 не повідомляв уповноважені органи про те, що він є спадкоємцем ОСОБА_2 та має бажання отримати право на оренду земельної ділянки в порядку спадкування; рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 обрав не вірний спосіб захисту свого права, оскільки його право на оренду земельної ділянки, як спадкоємця, передбачено нормами діючого законодавства та ніким не оспорюється.

Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Право позивача оренди земельної ділянки в порядку спадкування визначено законом та умовами договору, укладеного із спадкодавцем, оформлено ним шляхом отримання свідоцтва про право на спадщину за законом та не оспорюється, а тому підстав звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України в позивача не було.

Вимоги ж позову в частині визнання договору оренди зміненими не є ефективними, оскільки заміна сторони договору здійснюється шляхом оформлення свідоцтва про право на спадщину та державної реєстрації права і не потребує вчинення дій іншою стороною договору.

Доводи касаційної скарги про обґрунтованість обрання ним способу захисту спростовуються встановленими фактичними обставинами справи та нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Аргументи касаційної скарги про незастосування судами частини другої статті 512 ЦК України у взаємному зв`язку зі статтями 11, 50 ЦК України на увагу не заслуговують, оскільки регулюють інші правовідносини.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанції, якими у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року).

Перевіряючи аргументи касаційної скарги, Верховний Суд бере до уваги зміст судових рішень обох інстанцій, доводи та заперечення сторін та не вбачає підстав для скасування судових рішень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Лишенка Сергія Сергійовича як представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Розівського районного суду Запорізької області від 12 липня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

С. Ю. Бурлаков

Є. В. Коротенко