Історія справи

Постанова КЦС ВП від 03.07.2019 року у справі №705/3661/14

Постанова

Іменем України

24 червня 2019 року

м. Київ

справа № 705/3661/14

провадження № 61-28721св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Уманського міськрайонного суду від 03 лютого 2017 року у складі судді Мазуренко Ю. В. та на рішення апеляційного суду Черкаської області від 10 травня 2017 року у складі колегії суддів: Ювшина В. І., Гончар Н. І., Сіренка Ю. В.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2014 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк» або банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за банком, експертною вартістю 358 225 грн.

На обґрунтування заявлених позовних вимог банк посилався на те, що 17 вересня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2. укладений кредитний договір, за умовами якого банк надав останньому кредитні кошти у розмірі 24 000,00 доларів США зі сплатою 14,3 % річних за користування кредитом на строк з17 вересня 2007 року до 15 вересня 2017 року.

30 червня 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі - ТОВ «Український промисловий банк»), ПАТ «Дельта банк» та Національний банк України уклали договір про передачу активів та кредитних зобов`язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь ПАТ «Дельта Банк», у зв'язку з чим останній набув право вимоги за кредитним договором від 17 вересня 2007 року № 305/ФКВ-07.

На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за умовами якого останній передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та земельні ділянки площами 0,1000 га та 0,0522 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв'язку з тим, що боржник належним чином не виконує умови кредитного договору, станом на 24 лютого 2016 року виникла заборгованість у розмірі 1 562 534, 91 грн.

Позивач просив його вимоги задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 03 лютого 2017 року у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що іпотека є припиненою, оскільки позичальник повністю виконав зобов`язання за кредитним договором.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 10 травня 2017 року рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 03 лютого 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» з інших підстав.

Апеляційний суд виходив із того, що позивач обрав невірний спосіб захисту своїх порушених прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись з таким вирішенням спору, ПАТ «Дельта Банк» подало касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди вирішуючи спір правильно дослідили обставини справи, проте надали їм невірну правову оцінку та дійшли помилкових висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи те, що заборгованість за кредитним договором боржником повністю не сплачена, а отже банк отримав право звернення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за позовом у справі за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та витребувано з Уманського міськрайонного суду Черкаської області зазначену справу.

У травні 2018 року вказану справу передано до Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що17 вересня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір, за умовами якого банк надав останньому кредитні кошти у розмірі 24 000,00 доларів США зі сплатою 14,3 % річних за користування кредитом на строк з17 вересня 2007 року по 15 вересня 2017 року.

30 червня 2010 року ТОВ «Український промисловий банк», ПАТ «Дельта банк» та НБУ уклали договір про передачу активів та кредитних зобов`язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь АТ «Дельта Банк», у зв'язку з чим останній набув право вимоги за кредитним договором від 17 вересня 2007 року № 305/ФКВ-07.

На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором від 17 вересня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за умовами якого останній передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та земельні ділянки площами 0,1000 га та 0,0522 га, що розташовані на АДРЕСА_1 .

У зв'язку з неналежним виконанням боржником умов кредитного договору виникла заборгованість, яка станом на 24 лютого 2016 року становить 1 562 534, 91 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанціїнорм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. Крім того, таке право набувається лише з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Законом чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Таким чином, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити, як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки, як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

Разом із тим, необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Отже, чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.

Для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому, позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15. Підстав для відступу від зазначеного правого висновку не убачала і Велика Палата Верховного Суду, зазначивши у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

Умовами договору іпотеки сторони узгодили, що у випадку настання будь-якої з підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги шляхом прийняття іпотекодержателем предмета іпотеки у власність в рахунок виконання основного зобов'язання. Цей договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки (пункти 4.1, 4.4.1 іпотечного договору).

Таким чином, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду, тому з урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

За таких обставин, висновок апеляційного суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності на предмет іпотеки, є правильним.

Доводи касаційної скарги ПАТ «Дельта Банк», які ґрунтуються на тому, що банк має право у разі порушення умов кредитного договору вимагати в судовому порядку визнання за ним права власності на майно, передане в іпотеку, не заслуговують на увагу і спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи та положеннями законодавства.

Аргументи касаційної скарги щодо незгоди з висновками суду першої інстанції є безпідставними, оскільки рішення місцевого суду скасовано рішенням апеляційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення апеляційного суду Черкаської області від 10 травня 2017 року, оскільки судове рішення є законним та обґрунтованим.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Черкаської області від 10 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук