Історія справи

Постанова КЦС ВП від 27.01.2019 року у справі №243/8038/17

Постанова

Іменем України

24 січня 2019 року

м. Київ

справа № 243/8038/17

провадження № 61-25601св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

особа, яка подавала апеляційну скаргу - ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_6на рішення Апеляційного суду Донецької області від 06 травня 2014 року у складі колегії суддів: Пономарьової О. М., Соломахи Л. І., Іванової А. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів.

ОСОБА_4, ОСОБА_5звернулися до суду із позовом до ОСОБА_6 про визнання договору дарування дійсним.

Свої вимоги позивачі обґрунтовували тим, що 22грудня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 укладений договір купівлі-продажу квартири, на підставі якого ОСОБА_4 продано однокімнатну квартиру, що належала на праві спільної сумісної власності за 37 256,00 грн. Отримані від продажу кошти в сумі 37 256,00 грн у цей же день, 22 грудня 2010 року, подаровані сину - ОСОБА_6 на придбання ним квартири. Грошові кошти відповідачем у повній сумі були прийняті. Того ж дня, між ними та відповідачем укладений у простій письмовій формі договір дарування грошових коштів б/н, яким вони підтвердили факт передачі та прийняття у дар грошових коштів у сумі 37 256,00 грн, проте нотаріально цей договір посвідчений не був у зв'язку із необізнаністю в питаннях чинного законодавства. Згодом стало відомо, що укладений договір дарування повинен бути посвідчений нотаріально, однак відповідач відмовився від здійснення дій щодо нотаріального посвідчення договору. 16 січня 2011 року позивачами вручене відповідачу повідомлення із вказівкою дня, часу та місця, куди необхідно з'явитись для нотаріального посвідчення договору, проте відповідач повідомив, що до нотаріуса він не піде, тому договір нотаріально посвідчений так і не був. На даний час можливість нотаріального посвідчення договору фактично втрачена, але необхідність підтвердження цього факту має суттєве значення, як доказ їхньої допомоги синові.

Посилаючись на викладене, позивачі просили визнати договір дарування грошових коштів від 22 грудня 2010 року б/н, укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на суму 37 256,00 грн дійсним.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 01 листопада 2013 року позов ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено. Договір дарування грошових коштів 22 грудня 2010 року б/н від, укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на суму 37 256,00 грн визнаний дійсним, вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що сторони згідно з вимогами статті 220 ЦК України домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується текстом договору, підписаним сторонами, відбулось повне його виконання, сторона дарувальника - ОСОБА_6 ухилився від його посвідчення, а отже, встановлені необхідні та достатні підстави для визнання договору дарування грошових коштів від 22 жовтня 2010 року на суму 37 256,00 грн дійсним.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_7, яка не брала участі у розгляді справи, подала апеляційну скаргу, оскільки оскаржуваним судовим рішенням суду першої інстанції вирішено питання про її права та обов'язки.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 06 травня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_5

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду виходив із того, що оскільки грошові кошти у розмірі 37 256,00 грн надавались під час перебування ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у шлюбних стосунках із метою придбання останнім квартири, яка є предметом спору в розгляді справи про розподіл майна подружжя, незалучення ОСОБА_7 до розгляду справи за позовом про визнання договору дарування дійсним, порушує її права.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги.

У травні 2014 року ОСОБА_6 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Донецької області від 06 травня 2014 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Крім того, суд апеляційної інстанції не повідомляв його про розгляд справи. Договір дарування укладений ним та його батьками не створює жодних правових наслідків для ОСОБА_7, оскільки отримані кошти є суто даром.

Рух справи у суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2014 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи № 253/12817/13-ц із Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області.

Вимоги ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не виконано в частині витребування матеріалів справи через те, що Центрально-Міський районний суд м. Горлівки Донецької області знаходиться на території проведення антитерористичної операції.

Відповідно до Закону України від 12 серпня 2014 року № 1632-VII «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції» та згідно з розпорядженням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 вересня 2014 року № 27/0/38-14 (зі змінами та доповненнями), від 12 вересня 2014 року № 29/0/38-14, від 08 грудня 2014 року № 56/0/38-14 та від 27 березня 2015 року № 19/0/38-15 «Про визначення територіальної підсудності справ», змінено територіальну підсудність справ Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області та визначено територіальну підсудність справ за Слов'янським міськрайонним судом Донецької області.

У вересні 2017 року ОСОБА_6 звернувся до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області із заявою про відновлення втраченого судового провадження.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 29 вересня 2017 року заяву ОСОБА_6 задоволено. Відновлено втрачене судове провадження.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року відновлене судове провадження передано до Верховного Суду.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Позиція Верховного Суду.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що 22 грудня 2010 року ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_8 придбала квартиру АДРЕСА_1. Продаж вчинений за 37 256,00 грн.

22 грудня 2010 року між сторонами укладений договір дарування грошових коштів, за яким ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - дарувальники, передали ОСОБА_6 - обдарованому у власність, а останній прийняв у дар грошові кошти в сумі 37 256,00 грн.

Звертаючись до суду із позовом про визнання договору дарування грошових коштів дійсним, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вказували на те, що їхній син ухилився від нотаріального посвідчення цього договору, а тому на підставі статті 220 ЦК України, з урахуванням того, що відповідач прийняв у дар вказані кошти, що свідчить про виконання умов цього договору, такий договір підлягає визнанню дійсним у судовому порядку.

Нормативно-правове обґрунтування.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із частиною другою статті 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.

За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_6 таапелянт ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 березня 2006 року по 28 січня 2013 року.

22 грудня 2010 року ОСОБА_6 придбана квартира АДРЕСА_2

У провадженні Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про розподіл спільного майна подружжя, об'єктом якого є квартира, на яку, як стверджують позивачі та відповідач у цій справі, були подаровані гроші в сумі 37 256,00 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Установивши, що грошові кошти у розмірі 37 256,00 грн, які є предметом договору позики, який ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просять визнати дійсним,надавались під час перебування ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у період перебування у шлюбі, з метою придбання ОСОБА_6 квартири, яка є предметом спору в розгляді справи про розподіл майна подружжя, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки незалучення ОСОБА_7 до розгляду справи за позовом про визнання договору дарування дійсним, порушує її права.

Так, зокрема, у разі встановлення договору дарування грошових коштів дійсним, внесені ОСОБА_6 37 256,00 грн у рахунок придбання квартири АДРЕСА_2, вказана частина коштів як його особиста приватна власність, становитиме і відповідну частину квартири його особистою приватною власністю, а отже, з питання, чи мав місце факт дарування цих грошових коштів має встановлюватися за участю другого з подружжя - ОСОБА_7

Твердження заявника про те, що суд апеляційної інстанції не повідомляв його про розгляд справи, є безпідставними, оскільки суд касаційної інстанції не має можливості перевірити такі доводи ОСОБА_6, оскільки суд переглядає відновлене втрачене судове провадження у якому відсутні матеріали щодо повідомлення заявника про участь у розгляді справи у суді апеляційної інстанції. При цьому Верховний Суд констатує відсутність порушених прав ОСОБА_6, оскільки суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову ОСОБА_4 та ОСОБА_5, де заявник є відповідачем. Крім того, з урахуванням того, що ОСОБА_6 визнає, що мав місце факт укладення договору дарування, тобто у справі відсутній спір про право цивільне, а отже, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 220 ЦК України, оскільки однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи. Однак згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Розглядаючи зазначений позов, суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 401 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Донецької області від 06 травня 2014 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

В.О. Кузнєцов

С.О. Погрібний