Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.04.2021 року у справі №752/11923/20
Постанова КЦС ВП від 02.02.2022 року у справі №752/11923/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 752/11923/20

провадження № 61-5706св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Знам'янська районна державна адміністрація Кіровоградської області, Управління з питань захисту справ дітей Міської ради міста Кропивницького,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Каменська Ніна Петрівна, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 грудня 2020 року, ухвалене у складі судді Шевченко Т. М., та постанову Київського апеляційного суду від 3 березня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Кулікової С. В., Олійника В. О., Желепи О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Знам'янська районна державна адміністрація Кіровоградської області, Управління з питань захисту справ дітей Міської ради міста Кропивницького, про надання дозволу на зняття з реєстрації місця проживання та дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди матері.

Позов мотивував тим, що з серпня 1997 року до липня 2019 року він перебував з ОСОБА_2 у шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3.

Позивач зазначає, що син проживає разом з ним за місцем його реєстрації - у будинку АДРЕСА_1, однак місце реєстрації сина зареєстровано у квартирі АДРЕСА_2. За вказаною адресою була зареєстрована і мати малолітнього ОСОБА_3 - ОСОБА_2, однак 20 січня 2020 року остання змінила місце реєстрації та зареєструвалась у квартирі АДРЕСА_3, залишивши за попереднім місцем реєстрації зареєстрованого без батьків малолітнього сина.

У квітні 2020 року він звернувся з листом до ОСОБА_2, в якому просив надати згоду на реєстрацію місця проживання малолітнього сина за його адресою, проте відповідач у наданні такої згоди відмовила.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив надати дозвіл на зняття з реєстрації місця проживання сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, - у квартирі АДРЕСА_2 та надати дозвіл на реєстрацію місця проживання сина у будинку АДРЕСА_1 без згоди матері - ОСОБА_2.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на те, що у провадженні Печерського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка судом не розглянута. Крім того, врахувавши наявність двох різних за змістом висновків органів опіки та піклування щодо доцільності проживання дитини як з матір'ю, так і з батьком, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки саме рішення про визначення місця проживання дитини є підставою для реєстрації місця проживання дитини незалежно від стосунків батьків.

Постановою Київського апеляційного суду від 3 березня 2021 року рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 грудня 2020 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з'ясованих обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2021 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Каменська Н. П., подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 3 березня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки при вирішенні справи судами не враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 711/276/17 та від 6 травня 2020 року у справі № 487/2621/17-ц.

Також заявник вказував на відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо застосування частин 4 та 5 статті 19 СК України.

Крім того, на думку заявника, суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

З урахуванням зазначеного, заявник просив про задоволення касаційної скарги.

Позиція інших учасників справи

У липні 2021 року адвокат ОСОБА_2 - Горева К. С. подала відзив на касаційну скаргу, в якій вказувала на безпідставність її доводів. Зазначала, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, надали належну оцінку зібраним у справі доказам і ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.

Посилання ОСОБА_1 стосовно неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 711/276/17 та від 6 травня 2020 року у справі № 487/2621/17-ц, адвокат Горева К. С. вважає безпідставними, оскільки у зазначених постановах Верховного Суду питання про зняття з реєстрації місця проживання дитини не вирішувалось і, відповідно, рішення не ухвалювалось, а, відтак, вказані постанови застосуванню до спірних правовідносин не підлягають, оскільки обставини та правовідносини не є подібними до справи, що розглядається.

Безпідставними, на думку адвоката Горевої К. С., є і посилання ОСОБА_1 на його проживання та реєстрацію у будинку АДРЕСА_1, у зв'язку з чим просив надати дозвіл на реєстрацію за цією ж адресою малолітнього сина, оскільки у ОСОБА_1 відсутнє право власності на нерухоме майно за вказаною адресою, таке право власності належить юридичній особі, яка згоди на реєстрацію малолітньої дитини не надала, тому правових підстав для надання згоди на реєстрацію місця проживання дитини в належному юридичній особі нерухомому майні відсутні.

Твердження ОСОБА_1 про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, помилкові, оскільки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зазначено, що встановлення фактичних обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатись в оцінку доказів. З урахуванням зазначеного, адвокат Горева К. С. просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 4 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Голосіївського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи № 752/11923/20.

Відповідно до змісту ухвали Верховного Суду від 4 червня 2021 року підставами відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 711/276/17 та від 6 травня 2020 року у справі № 487/2621/17-ц. Також на відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо застосування частин 4 та 5 статті 19 СК України.

Крім того, підставами для відкриття касаційного провадження були доводи заявника про порушення норм процесуального права, а саме недослідження судами зібраних у справі доказів та встановлення обставин, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Ухвалою Верховного Суду від 1 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 2 серпня 1997 року сторони перебували у шлюбі, який рішенням Печерського районного суду міста Києва від 17 липня 2019 року розірвано.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1, виданим Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Кіровоградській області.

З довідки про реєстрацію місця проживання особи № 544 від 18 травня 2020 року, виданої Суботцівською сільською радою Знам'янського району Кіровоградської області, суди встановили, що з 18 травня 2020 року ОСОБА_1 зареєстрований у будинку АДРЕСА_1.

Відповідно до довідки № 1365/01/1 про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, з 30 листопада 2012 року зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2.

З листа Управління державної міграційної служби України в Кіровоградській області від 31 січня 2020 року суди встановили, що з 20 жовтня 2006 року до 20 січня 2020 року місце проживання ОСОБА_2 зареєстровано у квартирі АДРЕСА_2, а з 20 січня 2020 року - у квартирі АДРЕСА_3.

ОСОБА_1 та малолітній ОСОБА_3 проживають у будинку АДРЕСА_1, про що свідчить довідка № 162 від 24 січня 2020 року, видана Суботцівською сільською радою Знам'янського району Кіровоградської області.

З довідки № 40 від 31 січня 2020 року судами встановлено, що малолітній ОСОБА_3 з 19 грудня 2019 року до 15 січня 2020 року навчався у 1-Б класі Комунального закладу "Навчально-виховне об'єднання природничо-економіко-правовий ліцей - спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 8 - позашкільний центр Кіровоградської міської ради Кіровоградської області".

ОСОБА_3 з 26 лютого 2020 року переведений на домашню форму навчання, що підтверджується довідкою, виданою 26 лютого 2020 року Комунальним закладом "Навчально-виховне об'єднання природничо-економіко-правовий ліцей - спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 8 - позашкільний центр Кіровоградської міської ради Кіровоградської області".

Відповідно до висновку виконавчого комітету Міської ради міста Кропивницького від 7 серпня 2019 року № 3994/49-05-24 орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 з матір'ю.

Висновком Знам'янської районної державної адміністрації Кіровоградської області № 01-39/11/1 від 25 травня 2020 року рекомендовано визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 з батьком.

Також судами встановлено, що у провадженні Печерського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління з питань захисту прав дітей Міської ради міста Кропивницький, про визначення місця проживання дитини, провадження в якій відкрито 18 липня 2019 року.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2019 року зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління з питань захисту прав дітей Міської ради міста Кропивницький, про визначення місця проживання дитини об'єднано в одне провадження з позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління з питань захисту прав дітей Міської ради міста Кропивницького, про визначення місця проживання дитини.

На час розгляду цієї справи вказані позови про визначення місця проживання дитини судом не розглянуті.

21 січня 2020 року ОСОБА_2 звернулась до Відділу з питань реєстрації місця проживання Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, у квартирі АДРЕСА_3 (попереднє місце реєстрації у квартирі АДРЕСА_2), за результатами розгляду якої ОСОБА_2 відмовлено у реєстрації місця проживання малолітнього сина за вказаною адресою з підстав ненадання повного пакета документів, зокрема, згоди батька на реєстрацію місця проживання малолітньої дитини.

З лютого 2020 року у провадженні Голосіївського районного суду міста Києва перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про надання дозволу на зняття з реєстрації місця проживання та дозволу на реєстрацію місця проживання малолітнього ОСОБА_3 без згоди батька.

Під час перегляду справи в касаційному порядку встановлено, що постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 3 червня 2021 року, якою у задоволенні позову ОСОБА_2 про надання дозволу на зняття з реєстрації місця проживання та надання дозволу на реєстрацію місця проживання малолітнього ОСОБА_3 без згоди батька відмовлено, залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 3 червня 2021 року без змін.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Частина 1 статті 15 ЦК України визначає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Закон України "Про охорону дитинства" визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

Відповідно до частини 1 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно з частиною 1 статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

За приписами частини 4 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Відповідно до частини 4 статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.

Статтею 242 ЦК України встановлено, що батьки є законними представниками своїх малолітніх та/чи неповнолітніх дітей.

У відповідності до положень пункту 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 207, у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Чинним законодавством передбачено право одного з батьків у разі відсутності згоди іншого вирішити це питання в судовому порядку.

При вирішенні таких спорів судам необхідно з'ясувати питання, чи була вказана відмова одного з батьків безпідставною, або ж вона викликана певними обставинами.

При вирішенні справи судами встановлено, що між сторонами не досягнуто згоди з приводу того, з ким з них має проживати дитина, і це питання є предметом судового розгляду у Печерському районному суді міста Києва (справа № 757/33742/19-ц), рішення у якому не ухвалене.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що рішення про визначення місця проживання дитини є підставою для реєстрації її місця проживання. Встановивши, що у провадженні Печерського районного суду міста Києва перебуває справа за позовом ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з матір'ю та зустрічний позов ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погоджується і касаційний суд.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, та якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Так, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 711/276/17 та від 6 травня 2020 року у справі № 487/2621/17-ц.

Зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду з огляду на наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначала, що "під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата конкретизувала вказаний висновок та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед, за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Постанова Верховного Суду від 26 вересня 2018 року (справа № 711/276/17), на яку посилається заявник, прийнята за результатами розгляду касаційної скарги відповідача на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 березня 2017 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 25 липня 2017 року у справі про визначення місця проживання дитини та встановлення порядку і способу виховання та спілкування з дитиною.

Постанова Верховного Суду від 6 травня 2020 року (справа № 487/2621/17-ц), на яку також посилається заявник, прийнята за результатами розгляду касаційної скарги відповідача на постанову апеляційного суду Миколаївської області від 1 вересня 2018 року у справі про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з ними.

Отже доводи заявника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року (справа № 711/276/17) та від 6 травня 2020 року (справа № 487/2621/17-ц), касаційний суд вважає безпідставними, оскільки предмет спору, підстави позову та фактичні обставини справ, на які посилається заявник, і фактичні обставини справи, яка переглядається, є різними, а відтак, відсутні правові підстави вважати, що суд не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Висновків про реєстрацію дитини з одним із батьків за відсутності відповідної письмової заяви другого з батьків вказані судові рішення не містять.

Обґрунтовуючи незаконність судових рішень, ОСОБА_1 посилався на відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо застосування частин 4 та 5 статті 19 СК України, відповідно до яких при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

При вирішенні даної справи суди попередніх інстанцій не застосовували частини 4 та 5 статті 19 СК України, оскільки обставини, за яких підлягає застосуванню вказана норма права, у справі, що переглядається, не встановлені, що виключає можливість викладення правового висновку суду касаційної інстанції щодо застосування вказаної норми у межах вирішення справи про надання дозволу на зняття з реєстрації місця проживання та дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди матері за наявності у провадженні суду спору між батьками про визначення місця проживання дитини.

За таких обставин вказана підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду.

Відповідно до частини 3 статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021року у справі № 752/2951/20 (провадження № 61-11860св21), прийнятої за результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 3 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, центр надання адміністративних послуг Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, про надання дозволу на зняття з реєстрації місця проживання та надання дозволу на реєстрацію місця проживання малолітнього без згоди батька, викладено висновок щодо застосування пункту 18 Правил реєстрації місця проживання.

За змістом вказаного висновку при вирішенні спору між батьками щодо реєстрації місця проживання дитини та зняття її з реєстрації за відсутності згоди іншого з батьків з'ясуванню підлягає питання, чи була вказана відмова безпідставною, або ж вона викликана певними обставинами. Якщо відсутність згоди відповідача на реєстрацію місця проживання дитини з позивачем обумовлена наявністю спору між сторонами щодо того, з ким із батьків має проживати дитина і остаточне рішення з цього приводу не ухвалене, саме рішення у справі про визначення місця проживання дитини є підставою для реєстрації місця її проживання і буде ефективним способом захисту прав дитини.

Підстав для відступлення від вказаного висновку Верховного Суду, викладеного у пов'язаній справі, колегія суддів не встановила.

Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про недослідження судами зібраних у справі доказів, оскільки за змістом пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України вказане є підставою для скасування судових рішень за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України, які не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду цієї справи.

Крім того, підставами для відкриття касаційного провадження були і доводи про встановлення судами обставин, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Зазначена підстава не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду, оскільки частина 1 статті 77 ЦПК України передбачає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 78 ЦПК України (частина 1 статті 81 ЦПК країни).

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Наведені заявником доводи про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права фактично зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Таких порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов'язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статями 400, 409, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Каменська Ніна Петрівна, залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 3 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В.

А. Стрільчук