Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.05.2019 року у справі №712/9794/18

Постанова

Іменем України

16 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 712/9794/18-ц

провадження № 61-9030св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: Служба у справах дітей Черкаської міської ради, Служба у справах дітей Черкаської районної державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Черкаської області

від 19 березня 2019 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Фетісової Т. Л.,

Сіренка Ю. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи:

Служба у справах дітей Черкаської міської ради, Служба у справах дітей Черкаської районної державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що 18 грудня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб. Від шлюбу мають спільних дітей: ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Позивач вважає, що відповідача необхідно позбавити батьківських прав, так як вона не бере участі в утриманні, вихованні дітей, веде антисоціальний спосіб життя, веде безпорядне статеве життя з різними чоловіками, вживає наркотичні засоби, зловживає алкогольними напоями, систематично зникає з дому, веде бродяжницький спосіб життя.

ОСОБА_2 не бере участі у вихованні дітей, оскільки в неї відсутні материнські почуття до власних дітей. Відповідач значний час перебувала у розшуку, згодом була затримана і утримувалась в Черкаському СІЗО.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив позбавити

ОСОБА_2 батьківських прав щодо її малолітніх дітей.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо її малолітніх дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішення мотивоване тим, що згідно з висновком Виконавчого комітету Черкаської міської ради, мати тривалий час ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків з виховання та утримання дітей, що є підставою для позбавлення її батьківських прав щодо малолітніх дітей.

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 19 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Соснівського районного суду м.

Черкаси від 17 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова мотивована тим, що висновок органу опіки та піклування є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дітей. Крім того, відсутні докази ухилення ОСОБА_2 від утримання та виховання дітей.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У травні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Черкаської області

від 19 березня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та справу направити на новий розгляд до апеляційного суду, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд на порушення вимог пункту 2 частини 3 статті 411 ЦПК України необґрунтовано відхилив клопотання позивача про визнання явки служби у справах дітей Черкаської міської ради обов'язковою, чим допустив порушення процесуального права, що унеможливило правильне вирішення справи.

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 подала до суду відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3, у якому заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу, а постанову апеляційного суду залишити без змін.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлені судами обставини

18 грудня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб. Від шлюбу мають спільних дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1,

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4.

30 червня 2017 року рішенням Виконавчого комітету Черкаської міської ради № 679, № 676 та 677 малолітнім ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 надано статус дітей, позбавлених батьківського піклування, оскільки мати дітей ОСОБА_2 утримувалась під вартою у Черкаському СІЗО. Діти були влаштовані до комунальних дитячих закладів Черкаської обласної ради.

Комісією з питань захисту прав дитини Черкаської районної державної адміністрації 13 листопада 2018 року прийняте рішення № 5 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо її дітей ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_4

23 листопада 2018 року органом опіки та піклування Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області також надано висновок № 1257/0139, який вважає за доцільне та таким, що відповідає інтересам дітей, позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітніх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_4.

Висновки мотивовані тим, що відповідач не виконує своїх батьківських обов'язків та схильна до антисоціальної протиправної поведінки. Крім того, вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 березня 2009 року засуджена за частиною 2 статті 186 КК України.

Нормативно-правове обґрунтування

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини

від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з пунктами 1,2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень

статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

За положенням частини 6 статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.

Згідно із положеннями частини 3 статті 12 та статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12 та статті 81 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову з підстав недоведеності позивачем виключних підстав, з якими закон пов'язує можливість позбавлення особи батьківських прав, при тому, що це є крайнім заходом впливу, адже позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

При цьому, апеляційним судом правильно не прийнято до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача з огляду те, що він має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду.

Крім того, зазначений висновок суперечить інтересам дітей, у висновку не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, лише зазначено, що ОСОБА_2 не виконує своїх батьківських обов'язків.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд на порушення вимог пункту 2 частини 3 статті 411 ЦПК України необґрунтовано відхилив клопотання позивача про визнання явки служби у справах дітей Черкаської міської ради обов'язковою, чим допустив порушення процесуального права, що унеможливило правильне вирішення справи, є безпідставними, оскільки із протоколу судового засідання від 19 березня 2019 року вбачається, що позивач та його представник не заперечували проти розгляду справи за відсутності третіх осіб, які не з'явилися у судове засідання та були належним чином повідомлені, а тому такі доводи зводяться до переоцінки доказів та не згоди з рішенням суду апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 19 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик