Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.06.2020 року у справі №766/3698/20
Постанова КЦС ВП від 23.11.2022 року у справі №766/3698/20

Постанова

Іменем України

23 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 766/3698/20

провадження № 61-15653св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: фізична особа - підприємець ОСОБА_3 , фізична особа - підприємець ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ОШО»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , подану адвокатом Іващенком Андрієм Івановичем, на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 26 травня 2021 року у складі судді Майдан С. І. та постанову Херсонського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Радченка С. В., Вейтас І. В., Семиженка Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через адвоката Іващенка А. І. звернулися до суду з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3 ), фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4 ), Товариства з обмеженою відповідальністю «ОШО» (далі - ТОВ «ОШО») про розірвання договору та відшкодування збитків.

Позов обґрунтований тим, що 15 грудня 2018 року між позивачами з однієї сторони та ФОП ОСОБА_3 і ФОП ОСОБА_4 з іншої сторони було укладено інвестиційний договір № 1-ІТ, згідно з яким останні отримали від позивачів грошові кошти у гривнях у розмірі, еквівалентному 163 086,25 доларів США, для відкриття ресторану і кафе та зобов`язались повернути інвесторам суму інвестицій разом з інвестиційним доходом у розмірі, еквівалентному 36 913,75 доларів США (далі - інвестиційний договір).

12 лютого 2018 року ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 заснували ТОВ «ОШО».

15 квітня 2019 року відповідачі в односторонньому порядку відмовились від подальшої реалізації інвестиційного проєкту згідно з інвестиційним договором, з огляду на його неприбутковість, що завдало збитків позивачам у розмірі 163 086,25 доларів США.

Враховуючи вказане, просили розірвати інвестиційний договір у зв`язку з істотними порушеннями та відшкодувати збитки, завдані розірванням договору, у розмірі 163 223,20 доларів США, що на день звернення до суду з позовом еквівалентно 4 050 873,38 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 26 травня 2021 року, яка залишена без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 01 вересня 202 року, провадження у справі закрито.

Суди мотивували рішення тим, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Оскільки спір виник з приводу виконання умов інвестиційного договору, предметом якого є здійснення ТОВ «ОШО» господарської діяльності із залученням інвестиційних коштів, він не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, на нього поширюється господарська юрисдикція.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через адвоката Іващенка А. І. звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 26 травня 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року, просили їх скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявники зазначають, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 19 ЦПК України, статті 3 4 20 45 128 167 173 175 ГПК України, не врахували правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 916/542/18, провадження № 12-65гс19, від 08 жовтня 2018 року у справі № 916/2084/17, провадження № 12-77гс19, від 15 січня 2020 року у справі № 492/1519/15-ц, провадження № 14-558цс19, Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 607/6964/20, провадження № 61-13766св20.

Касаційна скарга мотивована тим, що предмет інвестиційного договору не пов`язаний з безпосереднім здійсненням господарської діяльності його сторонами.

Позивачі інвестували у інвестиційний проєкт кошти як фізичні особи, хоча поза цим договором ОСОБА_2 залишається учасником ТОВ «ОШО».

Повернення ОСОБА_2 інвестицій за інвестиційним договором не є виплатою дивідендів, як учаснику ТОВ «ОШО».

Повернення інвестицій позивачам здійснюється за рахунок чистого прибутку (доходу) ТОВ «ОШО», отриманого в результаті господарської діяльності згідно з пунктом 2. 2 інвестиційного договору, не є виплатою дивідендів чи іншими виплатами у корпоративних відносинах, оскільки не пов`язано з часткою ОСОБА_2 у статутному капіталі ТОВ «ОШО».

Окремі положення інвестиційного договору, щодо корпоративних відносин за окремим корпоративним договором між ОСОБА_2 і ФОП ОСОБА_3 , не пов`язані зі спором у справі, що переглядається.

Невиконання відповідачами інвестиційного договору призвело до порушення прав позивачів як кредиторів за цивільно-правовим договором, а не як учасників корпоративних відносин.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. Відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення дії ухвали Херсонського міського суду Херсонської області від 26 травня 2021 року та постанови Херсонського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року.

У грудні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду

Згідно зі статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених абзацом другим частини другої статті 389: суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 19 ЦПК України, статті 3 4 20 45 128 167 173 175 ГПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що спір між сторонами виник з приводу розірвання інвестиційного договору від 15 грудня 2018 року № 1-ІТ, укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з однієї сторони та ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ТОВ «ОШО» з іншої сторони та стягнення грошових коштів як збитків, завданих розірванням договору.

ТОВ «ОШО» здійснює господарську діяльність у сфері ресторанного бізнесу.

Суд першої інстанції встановив, що згідно з визначенням термінів, які використовуються в тексті інвестиційного договору між суб`єктами інвестиційної діяльності:

- бізнес ідея - інвестиційний проєкт, представлений одержувачами інвестицій на розгляд Інвесторам у вигляді відповідних розрахунків економічної ефективності та прибутковості ресторану та кафе, на підставі якого сторони за цим договором шляхом усної домовленості прийняли рішення з використанням грошових коштів, залучених від інвесторів, об`єднати свої зусилля з метою відкриття та подальшого функціонування для отримання доходу наступних об`єктів торгівлі: ресторану за адресою: АДРЕСА_1 (орієнтована загальна площа ресторану 220,30 кв. м) та кафе за адресою: АДРЕСА_2 , цокольне підвальне приміщення, загальна площа 71,45 кв. м.

- об`єкти інвестицій - корпоративні права (частка в статутному капіталі ТОВ) сторони-2, оборотні кошти одержувачів інвестицій, що використовуються для реалізації бізнес - ідеї, майно (матеріальні цінності), що знаходяться в ресторані та кафе та (або) обліковується на балансі ТОВ.

Відповідно до пункту 1.1 інвестиційного договору цей договір в рамках діяльності ТОВ, ресторану та кафе регулює взаємовідносини між сторонами, визначає їх права та обов`язки, регулює інші дії чи рішення, що стосуються управління товариством, рестораном чи кафе, встановлює відповідальність за порушення умов цього договору, а сторони зобов`язуються дотримуватися встановлених цим договором положень у відповідній частині, що їх стосуються.

Згідно з пунктом 1.2 інвестиційного договору метою договору є сприяння та встановлення порядку реалізації бізнес - ідеї, визначення правил щодо діяльності та розвитку товариства, кафе та ресторану, а також своєчасного повернення отриманих від кредитора (додаткового кредитора) грошових коштів в порядку та на умовах цього договору.

Сторони підтверджують, що для можливості реалізації бізнес - ідеї та відповідно до первісної домовленості щодо розміру необхідних інвестицій інвестори інвестували в об`єкти інвестицій грошові кошти в сумі, еквівалентній 163 086,25 доларів США шляхом їх надання до укладання цього договору одержувачам інвестицій. Залучені кошти підлягають поверненню в повному обсязі, першочергово в порівнянні з будь-якою іншою заборгованістю одержувачів інвестицій чи кожного з них, в порядку та на умовах, передбачених Розділом 2 цього договору (пункт 1.3 інвестиційного договору).

Відповідно до пункту 2.2 інвестиційного договору сторони домовились, що повернення інвестицій здійснюється за рахунок чистого прибутку (доходу) товариства, отриманого в результаті господарської діяльності.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (стаття 124 Конституції України).

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (частина перша статті 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Суди встановили, що грошові кошти у розмірі, еквівалентному 163 086,25 доларів США, які позивачі надали ФОП ОСОБА_3 і ФОП ОСОБА_4 є коштами, які вони інвестували в об`єкти інвестицій, шляхом їх надання до укладання інвестиційного договору. Відносини між сторонами інвестиційного договору регулюються в межах діяльності ТОВ «ОШО» (пункт 1.1 інвестиційного договору).

Відповідно до матеріалів справи сторони договору домовилися, що джерелом повернення інвестицій та інвестиційного доходу є чистий прибуток, отриманий від здійснення господарської діяльності ТОВ «ОШО», яке займається розвитком об`єктів інвестицій, та учасниками якого є ОСОБА_2 і ФОП ОСОБА_3

ТОВ «ОШО» здійснює господарську діяльність у сфері ресторанного бізнесу.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект.

Відповідно до пункту 5. 2. 2 інвестиційного договору обов`язками кожного з одержувачів інвестицій ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «ОШО») забезпечити повернення заборгованості інвесторам ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ), тобто здійснити належну реалізацію бізнес - ідеї на умовах у порядку, передбачену цим договором.

Згідно з визначенням термінів інвестиційного договору об`єктом інвестицій є корпоративні права учасників ТОВ «ОШО», оборотні кошти одержувачів інвестицій, що використовуються для реалізації бізнес - ідеї, майно, що знаходиться в ресторані та кафе та (або) обліковується на балансі ТОВ «ОШО».

Розділ 6 інвестиційного договору визначає перелік та порядок вирішення тупикових ситуацій в межах цього договору.

Зі змісту пункту 6.1 інвестиційного договору випливає, що у разі настання тупикової ситуації, після вчинення дій щодо її вирішення, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «ОШО» у відповідній частині несуть відповідальність, визначену цим договором.

Аналіз положень пункту 8.1 інвестиційного договору дає підстави для висновку, що у разі підтвердження настання тупикової ситуації, на ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «ОШО» у відповідній частині покладається обов`язок відшкодування збитків, зокрема, витрат, понесених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ).

Договір безпроцентної позики № 1 від 14 лютого 2018 року (далі - договір позики), згідно з яким ОСОБА_3 , ОСОБА_4 отримали від позивачів грошові кошти, відповідно до пункту 10. 4 інвестиційного договору виконується та припиняє свою дію після повернення визначеного ним розміру позики, але в порядку, передбаченому цим договором.

У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 607/6079/18, провадження № 14-485цс18, ухвала Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2021 року у справі № 199/6042/19, провадження № 14-117цс21).

Згідно з матеріалами справи позивачі у спірних правовідносинах мають статус фізичних осіб. У матеріалах справи є докази належно оформлених правовідносин у договорі позики між позивачами та відповідачами, грошові кошти за яким повертаються в порядку, визначеному інвестиційним договором.

Суди попередніх інстанцій не встановили, що укладення інвестиційного договору призвело до зміни (збільшення чи зменшення) частки ОСОБА_2 у статутному капіталі ТОВ «ОШО» чи вплинуло на її права, як учасника (засновника) цього товариства, що могло б свідчити про виникнення правовідносин, які містять ознаки корпоративних. ОСОБА_1 не є учасником ТОВ «ОШО».

Позивачі, обґрунтовуючи позов, не посилаються на порушення прав ОСОБА_2 як учасника (засновника) товариства або будь-яких корпоративних прав, визначених установчими документами товариства чи законом, а вказують на неналежне виконання відповідачами своїх зобов`язання за інвестиційним договором, зокрема, щодо повернення грошових коштів за договором позики.

За подібних обставин справи Верховний Суд у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 607/6964/20, провадження № 61-13766св20 (на яку посилаються заявники у касаційній скарзі), сформулював висновок, що спір про повернення предмета позички, де позивач, який є учасником товариства, як фізична особа надав цьому товариству позичку (майно), яке використовується в господарській діяльності товариства підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи вказане та дослідивши зміст, сторони та предмет інвестиційного та корпоративного договору, Верховний Суд дійшов висновку, що позивачі як фізичні особи передали грошові кошти відповідачам зі статусом фізичних осіб - підприємців як позику, порядок повернення якої регулюється інвестиційним договором, згідно з яким ці кошти спрямовуються на реалізацію бізнес - ідеї.

У касаційній скарзі заявники зазначили, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 916/542/18, провадження № 12-65гс19, від 08 жовтня 2018 року у справі № 916/2084/17, провадження № 12-77гс19, від 15 січня 2020 року у справі № 492/1519/15-ц, провадження № 14-558цс19, Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 607/6964/20, провадження № 61-13766св20.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, провадження № 12-77гс19, від 12 червня 2019 року у справі № 916/542/18, провадження № 12-65гс19, від 15 січня 2020 року у справі № 492/1519/15-ц, провадження № 14-558цс19, що якщо учасник господарського товариства обґрунтовує позовні вимоги щодо оспорення договору, укладеного товариством, порушенням останнім у ході статутної діяльності корпоративних прав такого учасника (акціонера), то цей спір відноситься до юрисдикції господарських судів, сформульовані з огляду на інші фактичні обставини, ніж у справі, що переглядається, тому не застосовні.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій помилково визначили характер спірних правовідносин як господарських, неправильно застосували норми процесуального права, зокрема, статтю 19 ЦПК України, а тому касаційна скарга підлягає задоволенню.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється для продовження розгляду до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 411 414 416 419 ЦПК України, пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , подану адвокатом Іващенком Андрієм Івановичем, задовольнити.

Ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 26 травня 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко