Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.03.2020 року у справі №947/21516/19

Постанова

Іменем України

20 липня 2020 року

м. Київ

справа № 947/21516/19

провадження № 61-4507св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Гулька Б. І.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересована особа - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2019 року у складі суддіВасильків О. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 23 січня 2020 року у складі колегії суддів: Черевка П. М., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст заяви

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису, заінтересована особа - ОСОБА_2.

Заява мотивована тим, що з 2014 року по серпень 2019 року вона та ОСОБА_2 проживали разом однією сім'єю у зареєстрованому шлюбі за адресою: АДРЕСА_1.

З 19 січня 2019 року ОСОБА_2 почав погрожувати застосуванням до неї фізичного насильства, залякував криміналітетом, постійно вчиняв сварки у присутності малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, писав телефонні повідомлення з погрозами та образами їй та її батькам.

З 14 серпня 2019 року вона з її матір'ю шість разів викликали поліцію та писали заяви до Таїровського відділення поліції Київського відділу поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області з приводу протиправних дій ОСОБА_2

27 серпня 2019 року у присутності дільничного інспектора в телефонній розмові на гучній мові ОСОБА_2 принижував та погрожував їй, внаслідок чого у неї піднявся тиск і була викликана швидка допомога, оскільки вона є гіпертоніком з інвалідністю 2-ї групи.

03 вересня 2019 року відносно ОСОБА_2 було складено терміновий заборонний припис стосовно кривдника.

На теперішній час сімейні стосунки між нею та ОСОБА_2 не підтримуються, вона та їх малолітній син ОСОБА_3 проживають за адресою: АДРЕСА_1.

Зазначала, що існує реальна загроза її життю та здоров'ю, вона боїться залишатись з сином в квартирі одна, боїться виходити на прогулянки з сином на вулицю, бо впевнена, що ОСОБА_2 помститься їй за виклик поліції.

У зв'язку з тим, що у неї існують побоювання за своє життя і здоров'я, ОСОБА_1, уточнивши в судовому засіданні вимоги заяви, просила суд на підставі положень пунктів 1, 4 частини 2 статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" встановити обмежувальний припис, яким: заборонити ОСОБА_2 перебувати у місці спільного проживання з постраждалою особою ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 та заборонити наближатися на відстань менше 300 м до її місця проживання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків, що полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Суд вважав, що оскільки ОСОБА_1 не довела належним чином факт вчинення ОСОБА_2 психологічного насильства щодо неї, погроз застосування фізичного насильства, а також ризиків вчинення насильства у майбутньому, то підстав для задоволення заяви про видачу обмежувального припису немає. При цьому, убачається наявність між подружжям конфліктних стосунків з приводу поділу майна, що є предметом розгляду судом іншої цивільної справи.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 23 січня 2020 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, належним чином дослідивши зібрані у справі докази, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, оскільки вона не надала беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства у розумінні Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", а доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, що не впливає на законність судового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення її заяви.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 26 лютого 2020 року у справі № 154/1692/19-ц (провадження № 61-17191св19), від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19-ц (провадження № 61-11564св19), від 05 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц (провадження № 61-12915св19), а також Верховного Суду України: від 20 травня 2014 року у справі № 64/366-10 (3-20гс14), від 18 травня 2016 року у справі № 922/51/15 (3-194гс16) (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, щодо роз'яснення питання внесення обмежувальних приписів при застосуванні до особи домашнього насильства у вигляді психологічного насильства (пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України) та порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження зібраних у справі доказів (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Також зазначається, що судами не надано відповіді на всі суттєві доводи і аргументи заявника.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

14 травня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з'ясували всі фактичні обставини справи та не надали оцінки усім наявним у справі доказам, доводам та аргументам ОСОБА_1, зокрема, щодо складення відносно ОСОБА_2 протоколів про адміністративне правопорушення за статтею 173-2 КУпАП. Відмовивши у задоволенні заяви, суди належним чином не мотивували відсутність реальних ризиків загрози її життю та здоров'ю у подальшому.

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що ОСОБА_2 вже було виписано терміновий заборонний припис стосовно кривдника, який виноситься кривднику уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров'ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення, що підтверджує факт вчинення домашнього насильства.

Відзив на касаційну скаргу учасник справи не подав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 07 травня 2011 року, від якого мають одну дитину - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про народження, серія НОМЕР_1.

У серпні та вересні 2019 року ОСОБА_1, її мати ОСОБА_5, та сестра ОСОБА_6 зверталися до правоохоронних органів із заявами з приводу конфліктів та вчинення психологічного насильства щодо ОСОБА_1 з боку ОСОБА_2

03 вересня 2019 року відносно ОСОБА_2 було складено терміновий заборонний припис стосовно кривдника строком на 6 діб у зв'язку зі скоєнням психологічного насильства по відношенню до дружини ОСОБА_1 шляхом заборони до 09 вересня 2019 року у будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.

Терміновий заборонний припис стосовно кривдника від 03 вересня 2019 року ОСОБА_2 не порушував.

На момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стосунки не підтримуються, а в суді перебувають цивільні справи про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя за позовами ОСОБА_1 та ОСОБА_2

ОСОБА_1 та малолітній син ОСОБА_3 проживають за адресою: АДРЕСА_1.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

За пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частиною 3 статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини 1 статті 350-6 ЦПК України розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61-19328св18), від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18).

Оскільки ОСОБА_1 не надала беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 постійного та безперервного домашнього насильства у розумінні Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" відносно ОСОБА_1, а також ризиків настання насильства у майбутньому, то суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не дали оцінки тій обставині, що відносно ОСОБА_2 складено протоколи про адміністративне правопорушення за статтею 173-2 КУпАП, є безпідставними, оскільки у порушення вимог статті 12 ЦПК України ОСОБА_1 не надала суду належних й допустимих доказів на підтвердження цієї обставини, а згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи касаційної скарги про те, що суди належним чином не мотивували відсутність реальних ризиків загрози життю та здоров'ю ОСОБА_1 у подальшому, є необґрунтованими з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 після конфлікту з викликом поліції добровільно зібрав свої речі та покинув квартиру АДРЕСА_2.

У подальшому до квартири він не приходив, терміновий заборонний припис стосовно кривдника від 03 вересня 2019 року не порушував, а матеріали справи не містять беззаперечних доказів на підтвердження повторного вчинення домашнього насильства зі сторони ОСОБА_2.

Крім цього, судами встановлено наявність спору між подружжям з приводу поділу спільного майна, що є предметом розгляду іншої справи, а саме квартири АДРЕСА_2.

Також, заявником не надано суду доказів на підтвердження того, що у разі незастосування вказаних заявником у заяві про видачу обмежувального припису заходів та обов'язків щодо вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства у контексті положень Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", існує реальна загроза життю та здоров'ю заявника, а також настання тяжких чи особливо-тяжких наслідків.

Посилання касаційної скарги на те, що апеляційним судом застосованонорми права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19-ц (провадження № 61-11564св19), від 05 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц (провадження № 61-12915св19), від 26 лютого 2020 року у справі № 154/1692/19-ц (провадження № 61-17191св19), на увагу не заслуговують, оскільки у цій справі наявні інші фактичні обставини.

Аргументи касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду України: від 20 травня 2014 року у справі № 64/366-10 (3-20гс14), від 18 травня 2016 року у справі № 922/51/15 (3-194гс16), Верховний Суд не приймає, оскільки суттєвих порушень щодо оцінки судами зібраних у справі доказів не встановлено, судові рішення у справі прийнято з додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Колегія суддів вважає, що судові рішення, які переглядаються, є достатньо мотивованими, а судами попередніх інстанцій надано відповідь на всі суттєві аргументи заявника, що узгоджується з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)).

Ураховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили зібрані у справі докази, надали їм належну оцінку, а доводи касаційної скарги щодо порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими і зводяться виключно до переоцінки доказів.

При цьому, слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що узгоджується зі статтею 400 ЦПК України.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

І. А. Воробйова

Б. І. Гулько