Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.01.2019 року у справі №347/394/16

Постанова

Іменем України

23 січня 2019 року

м. Київ

справа № 347/394/16

провадження № 61-19102св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,

Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - Реєстраційна служба Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на заочне рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2016 року у складі судді Крилюк М. І. та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Беркій О. Ю., Пнівчук О. В., Василишин Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - Реєстраційна служба Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області (далі - РС Косівського РУЮ Івано-Франківської області), про визнання недійсним свідоцтв про право власності на земельні ділянки, відновлення попередніх меж земельної ділянки, зобов'язання виготовити технічну документацію по відновленню попередніх меж земельної ділянки та здійснити реєстрацію відновлених меж земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Косівського районного суду від

25 грудня 2014 року за позивачем визнано право власності на 1/2 частину домоволодіння розташованого на АДРЕСА_1 та проведено розподіл земельної ділянки, яка перебувала в спільній власності подружжя. 18 грудня 2015 року відомості про право власності ОСОБА_4 на 1/2 частину домоволодіння внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, аналогічні відомості до Державного реєстру речових прав повинні бути внесені й щодо земельної ділянки, набутої позивачем в порядку розподілу за рішенням суду від 25 грудня 2014 року. Однак, такі відомості до Державного реєстру речових прав позивач внести не може, оскільки відповідач під час розгляду цивільної справи про поділ майна подружжя виготовив без згоди ОСОБА_4 нову технічну документацію щодо поділу земельної ділянки на дві відокремлені з кадастровими номерами

НОМЕР_2 та НОМЕР_3, отримав нові свідоцтва про право власності на земельні ділянки та вніс до Державного земельного кадастру відповідні відомості про ці земельні ділянки.Вказаними незаконними діями відповідача було порушено право власності позивача на частину земельну ділянки.

У зв'язку з викладеним та з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати недійсним свідоцтво про право власності за НОМЕР_4, видане

17 грудня 2013 року державним реєстратором реєстраційної служби Косівського районного управління юстиції ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 0,125 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2 та виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про право власності ОСОБА_5 на цю ділянку (номер запису 3897469), визнати недійсним свідоцтво про право власності за НОМЕР_5, видане

17 грудня 2013 року державним реєстратором реєстраційної служби Косівського районного управління юстиції ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 0,125 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_3 та виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про право власності ОСОБА_5 на цю ділянку (номер запису 3896748), відновити у попередніх межах земельну ділянку площею 2500 кв. м шляхом об'єднання в одну земельну ділянку двох раніше сформованих, зобов'язати її виготовити технічну документацію по відновленню попередніх меж земельної ділянки та здійснити реєстрацію відновлених меж земельної ділянки.

Заочним рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від

04 жовтня 2016 року позов задоволено частково.

Визнано недійсними свідоцтва про право власності НОМЕР_4 та

НОМЕР_5, видані 17 грудня 2013 року державним реєстратором РС Косівського РУЮ на ім'я ОСОБА_5 на земельні ділянки площею

0,125 га - цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташовані на АДРЕСА_1, кадастрові номери НОМЕР_2 та НОМЕР_3 та виключено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про право власності ОСОБА_5 на ці ділянки (номери запису 3897469 та 3896748).

Відновлено попередні межі земельної ділянки площею 2500 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1, набутої на підставі договору купівлі-продажу від 12 квітня 2007 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна земельна ділянка площею 2500 кв. м, яка розташована в АДРЕСА_1 була придбана сторонами на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12 квітня 2007 року та рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 25 грудня 2014 року розділена в рівних частинах по 1/2 кожному. Однак, ОСОБА_5 незаконно поділив спірну земельну ділянку на дві окремі ділянки по 0,125 га та оформив на себе право власності на них (свідоцтва про право власності НОМЕР_7 та НОМЕР_8). Оскільки поділ майна подружжя було проведено по розмірах земельної ділянки, яка була ними придбана до незаконного поділу відповідачем, то слід відновити попередні межі земельної ділянки площею 2500 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1, набутої на підставі договору купівлі-продажу від 12 квітня 2007 року.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково, заочне рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності на земельні ділянки (номери запису 3897469 та 3896748) скасовано, а в частині судових витрат змінено.

Ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - РС Косівського РУЮ, про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності ОСОБА_5 на земельні ділянки (номери запису 3897469 та 3896748) відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 1 929,20 грн сплаченого судового збору та 647,59 грн витрат, що пов'язані з явкою до суду.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що на час видачі відповідачу свідоцтв про право власності на земельні ділянки, відповідно до яких він став власником земельних ділянок площами по 0,125 га, спір щодо поділу земельної ділянки площею 0,25 га (кадастровий номер НОМЕР_6), цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель споруд, перебував на розгляді у суді і своєї згоди на поділ земельної ділянки позивач, як співвласник даної земельної ділянки, не надавала, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання недійсними свідоцтв про право власності на земельні ділянки, які були видані відповідачу 17 грудня 2013 року державним реєстратором РС Косівського РУЮ та відновлення попередніх меж земельної ділянки площею 0,25 га, набутої на підставі договору купівлі-продажу від 12 квітня 2007 року. Рішення суду першої інстанції в частині наявності підстав для виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності на земельні ділянки (номери запису 3897469 та 3896748) є неправильним та у задоволенні позову у цій частині слід відмовити з огляду на те, що задоволення позову про визнання недійсними свідоцтв про право власності на спірні земельні ділянки є підставою для скасування державної реєстрації речового права, яке виникло на підставі недійсних свідоцтв. Крім того, ОСОБА_4, заявляючи вказані позовні вимоги до ОСОБА_5, такі не пред'явила до самої реєстраційної служби, оскільки остання не була залучена до участі у справі в якості відповідача, тому вирішувати питання про права та обов'язки юридичної особи, яка не приймала участі у справі в якості відповідача, є порушенням статтей 11, 31 ЦПК України. Вказано, що суд першої інстанції, задовольняючи позов частково та стягуючи з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 сплачений нею судовий збір, не врахував, що такі витрати присуджуються пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тому рішення суду в цій частині підлягає зміні.

23 березня 2017 рокуОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Предметом касаційного оскарження є рішення суду першої інстанції та рішення суду апеляційної інстанції в частині визнання недійсними свідоцтв НОМЕР_4 та НОМЕР_5 про право власності на земельні ділянки площею по 0,125 га, виданих 17 грудня 2013 року на його ім'я та відновлення попередніх меж земельної ділянки площею 2500 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, набутої на підставі договору купівлі-продажу від 12 квітня 2007 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення, судами не було враховано, що позивач не мала права звертатися до суду з такими позовними вимогами. Зокрема зазначав, що ним було вчинено дії з приводу оформлення права власності на земельні ділянки по 0,125 га після набрання законної сили рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 25 червня 2013 року у справі № 0910/2-125/2011, тому в той період він діяв законно та ніякої згоди ОСОБА_4 для поділу цієї земельної ділянки йому не було потрібно. Вказує, що при повторному перегляді

ОСОБА_4 мала право уточнити позовні вимоги та заявити змінені позовні вимоги стосовно поділу вже двох земельних ділянок площами по 0,125 га, однак лише підтримала заявлені нею раніше позовні вимоги щодо поділу земельної ділянки площею 2500 кв. м, якої на той час вже не існувало.

16 травня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ОСОБА_4 на касаційну скаргу ОСОБА_5, у яких зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Вказує, що ОСОБА_5 був обізнаний стосовно того, що нею було оскаржене рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 25 червня 2013 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2013 року, яким їй було відмовлено в поділі спірної земельної ділянки та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від

25 листопада 2013 року було відкрито касаційне провадження. Знаючи це, відповідач умисно у грудні 2013 року без її згоди поділив спірну земельну ділянку площею 2500 кв. м на дві рівні частини по 1250 кв. м та оформив на ці частини право власності на себе, про що вона дізналася після набрання законної сили новим рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 25 грудня 2014 року щодо поділу спірної земельної ділянки площею 2500 кв. м між ними порівну.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

19 квітня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди встановили, що 12 квітня 2007 року ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу було придбано житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1.

Того ж дня, згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки,

ОСОБА_5 придбав земельну ділянку площею 2500 кв. м з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

У лютому 2008 року позивач ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_5 про визнання за нею права власності на 1/2 частини будинку і земельної ділянки та реальний розподіл цього майна.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 25 грудня 2014 року, залишеним без змін рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 квітня 2015 року, (справа № 0910/2-125/2011) визнано домоволодіння та земельну ділянку площею 0,25 га, які знаходяться на АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю подружжя, визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину житлового будинку і господарських споруд, проведено реальний розподіл будинковолодіння відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 20 грудня 2011 року № 1330 та згідно проекту розподілу по варіанту №1 зазначеної вище експертизи виділено у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1103 га (кадастровий номер

НОМЕР_1), призначену для будівництва та обслуговування виділеної їй частини будинковолодіння, по опису меж земельної ділянки в координатах 7-8-9-10-11-12-13-14 (а. с. 15-32 том 1)

18 грудня 2015 року на підставі зазначеного вище рішення була проведена Державна реєстрація за ОСОБА_4 права власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1.

Судом встановлено, що в процесі розгляду справи про поділ майна подружжя, відповідачем була виготовлена технічна документація по поділу земельної ділянки із кадастровим номером НОМЕР_1 на дві відокремлені земельні ділянки із кадастровими номерами НОМЕР_2 та

НОМЕР_3 (а. с. 9-12 том 1).

17 грудня 2013 року відповідач ОСОБА_5 отримав два свідоцтва про право власності на земельні ділянки за НОМЕР_4 та НОМЕР_5, відповідно до яких він став власником земельних ділянок площами по 0,125 га, кадастрові номера НОМЕР_2 та НОМЕР_3 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель споруд на АДРЕСА_2 (а. с. 44-45 том 2).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України 2004 року та частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист своїх прав, свобод чи інтересів у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно частини шостої статті 79-1 ЗК України у редакції, чинній на момент поділу спірної земельної ділянки, формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Згідно з частиною дев'ятою статті 79-1 вказаної редакції ЗК України земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі (стаття 10 зазначеної редакції ЗК України).

Відповідності до статті 27 Закону України «Про державний земельний кадастр» у разі поділу або об'єднання земельних ділянок запис про державну реєстрацію земельної ділянки та кадастровий номер земельної ділянки скасовуються, а Поземельна книга на таку земельну ділянку закривається. У Поземельній книзі на земельні ділянки, сформовані в результаті поділу або об'єднання земельних ділянок, здійснюється запис про такий поділ чи об'єднання із зазначенням скасованих кадастрових номерів земельних ділянок.

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на праві спільної власності за рішенням суду першої інстанції від 25 грудня 2014 року належить позивачу та відповідачу у рівних частинах.

Однак відповідач без згоди позивача у грудні 2013 року поділив спірну земельну ділянку на дві рівні частини та зареєстрував право власності на них за собою, у зв'язку з чим було скасовано попередній кадастровий номер

НОМЕР_1, що унеможливило внесення до державного реєстру речових прав відомостей про право власності ОСОБА_4 на 1/2 частину цієї земельної ділянки саме за цим кадастровим номером.

Відповідно до частини другої статті 90 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно зі статтею 152 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до статті 89 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом.

У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: подружжя; членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; співвласників жилого будинку; співвласників багатоквартирного будинку.

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.

Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом.

Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що оскільки на час видачі відповідачу свідоцтв про право власності на земельні ділянки, відповідно до яких він став власником земельних ділянок площами по 0,125 га, спір щодо поділу земельної ділянки площею 0,25 га (кадастровий номер НОМЕР_1), цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель споруд, перебував на розгляді у суді касаційної інстанції, і своєї згоди на поділ земельної ділянки позивач, як співвласник даної земельної ділянки, не надавала, то позовні вимоги в частині визнання недійсними свідоцтв про право власності на земельні ділянки, які були видані відповідачу 17 грудня 2013 року державним реєстратором РС Косівського РУЮ, та відновлення попередньої межі земельної ділянки площею 0,25 га, набутої на підставі договору купівлі-продажу від 12 квітня 2007 року, підлягали задоволенню.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки. Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та рішення суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2016 року в нескасованій частині та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 лютого 2017 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська С. П. Штелик