Історія справи

Постанова

Іменем України

23 січня 2019 року

м. Київ

справа № 1309/3218/12

провадження № 61-33379св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В.С., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 18 листопада 2016 року у складі судді Румілова Н. М. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 03 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання правочину недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 15 липня 2010 року був укладений договір дарування частини квартири, на підставі якого її мати ОСОБА_6 подарувала, а відповідач ОСОБА_5 прийняв у дар 1/2 частину квартири. Вважає, що цей договір є недійсним.

Зазначає, що 09 листопада 1993 року ця квартира була передана у спільну сумісну власність їй та її матері ОСОБА_6 Вона, як співвласник квартири АДРЕСА_1, що перебувала у спільній сумісній власності, згоди на розпорядження спільним майном нікому, в тому числі своїй матері ОСОБА_6 не надавала.

На підставі вищевикладеного ОСОБА_4 просила визнати недійсним договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_4 укладеного між ОСОБА_6 і ОСОБА_5, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_7 15 липня 2010 року; скасувати держану реєстрацію договору дарування квартири.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 18 листопада 2016 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_5 у м. Львові, укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_5 15 липня 2010 року та посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_7

Скасовано державну реєстрацію договору дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_7, укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_5 15 липня 2010 року та посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_7

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при відсутності письмової згоди іншого співвласника на відчуження частки у спільній сумісній власності на квартиру, де частки не виділені, укладений договір дарування є недійсним.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 03 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що за відсутності згоди ОСОБА_4, як співвласника квартири АДРЕСА_1 на її дарування ОСОБА_6, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним такого договору.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, уточнивши вимоги, просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій, залишено поза увагою, що ОСОБА_6 при житті на законних підставах розпорядилась своєю власністю, уклавши договір дарування, і ніхто не може позбавляти її цього права після її смерті, зазначає, що він на законних підставах і в законний спосіб набув право власності на 1/2 частини квартири. Суди попередніх інстанцій безпідставно взяли до уваги відсутність згоди ОСОБА_8 на здійснення правочину дарування та наявність скасованого заочного рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29 квітня 2010 року та залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_6 про визначення 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на вказану квартиру.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди встановили, що відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру від 09 листопада 1993 рокуАДРЕСА_8 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_6

Заочним рішенням Залізничного районного суду від 29 квітня 2010 року за співвласниками ОСОБА_6 та ОСОБА_4 визначено по 1/2 ідеальних часток у праві власності на квартиру АДРЕСА_10 на підставі якого та заяви ОСОБА_6 про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, 1/2 частина цієї квартири на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_6

15 липня 2010 року, будучи власником 1/2 частки квартири, ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_5 1/2 частку квартири АДРЕСА_7, що підтверджується осопрюваним договором дарування, укладеним між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 05 грудня 2011 року, скасовано заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29 квітня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про визначення часток у праві спільної сумісної власності, а ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 13 грудня 2011 року провадження у справі закрито, у зв'язку із смертю ОСОБА_6

Згідно з частинами другою та четвертою статті 369 ЦК України, у разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Згідно статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Установлено, що ОСОБА_4, як співвласник у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_7 не давала згоду іншому співвласнику квартири, ОСОБА_6, на відчуження 1/2 частки квартири.

Відповідно до пункту 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» якщо предметом правочину є майно, яке належить особам на праві спільної сумісної власності, інші співвласники відповідно до частини другої статті 369 ЦК України до участі у справі не залучаються, оскільки правочин щодо розпорядження спільним майном вважається вчиненим за згодою всіх співвласників. За відсутності такої згоди інші співвласники відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України можуть пред'явити позов про визнання такого правочину недійсним.

На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору дарування 1/2 частини вказаної квартири та скасування його державної реєстрації, оскільки відсутня письмова згоди іншого співвласника ОСОБА_4 на відчуження частки у спільній сумісній власності на квартиру.

Доводи касаційної скарги щодо порушення прав ОСОБА_5 при скасуванні заочного рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29 квітня 2010 року у справі щодо визначення 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на спірну квартиру, не заслуговують на увагу, оскільки не були предметом розгляду у цій справі.

Інші доводи касаційної скарги колегія суддів відхиляє, оскільки вони не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки, що відповідно до положень статті 400 ЦПК знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 18 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 03 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська В. С. Висоцька В. В. Пророк