Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.04.2019 року у справі №562/4316/18

Постанова

Іменем України

16 грудня 2019 року

місто Київ

справа № 562/4316/18

провадження № 61-5492св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В.

В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересовані особи: державний нотаріус Здолбунівської районної державної нотаріальної контори Довгалюк Наталія Миколаївна, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про встановлення факту, що має юридичне значення,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Здолбунівського районного суду Рівненської області від 17 грудня 2018 року у складі судді Кушніра О. Г. та постанову Рівненського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року у складі колегії суддів:

Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Гордійчук С. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявника

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, у якій просив встановити, що частки у земельній ділянці з кадастровим номером 5622680400:01:001:0172, що належить на праві спільної приватної власності ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, є рівними та становлять по 1/5 частині кожному.

На обґрунтування заяви посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_5, після смерті якої залишилось спадкове майно у вигляді частини земельної ділянки, що належить ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 08 травня 2012 року, серія ЯМ № 560786, площею 10,00 га, кадастровий номер 5622680400:01:001:0172, що розташована на території Білашівської сільської ради. Під час оформлення документів, що підтверджують право на спадщину, державним нотаріусом Здолбунівської районної державної нотаріальної контори йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з тих підстав, що за відсутності домовленості між співвласниками щодо поділу земельної ділянки, яка перебуває у спільній сумісній власності, у випадку смерті одного із співвласників, нотаріус під час вчинення нотаріальної дії не може самостійно вирішити питання щодо поділу чи визначення частки такої земельної ділянки, оскільки при цьому припиняється право одного із співвласників на земельну ділянку. Виходячи з того, що правовстановлюючий документ на земельну ділянку видано на п'ятьох осіб без зазначення розміру часток у спільній власності та з урахуванням того, що домовленостей між ними про зміну розміру часток не було, тому частки є рівними і становлять по 1/5 частині кожному.

Оскільки зазначене унеможливлює видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5, він вимушений звернутися до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення для подальшого оформлення спадкових прав.

Стислий виклад заперечень заінтересованої особи

Заінтересовані особи не заперечували щодо задоволення заяви.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 17 грудня 2018 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, залишено без розгляду.

Суд першої інстанції, залишаючи без розгляду заяву ОСОБА_1, керувався тим, що спірні правовідносини виникли з приводу права заявника на частину земельної ділянки у порядку спадкування, розмір якої підлягає визначенню за правилами позовного провадження. Суд зазначив, що законодавством передбачено порядок виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, та набуття відповідного права власності на виділене майно. Водночас, характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану, при цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися питання про факт, але не спір про право цивільне.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився з його висновками, додатково зазначивши, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Крім цього, виникнення права на спадкування у ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_5 не залежить від встановлення факту рівності часток співвласників у земельній ділянці, про що він просив у заяві. Також заявником не надано доказів, що він звертався до нотаріальної контори для отримання у встановленому порядку свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1, не погодившись із судовими рішеннями, у березні 2019 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалася неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що суди дійшли необґрунтованих висновків про необхідність розгляду зазначеної заяви у порядку позовного провадження, оскільки між ним та іншими співвласниками відсутній спір з приводу розміру часток у праві спільної сумісної власності. Зазначив, що перелік юридичних фактів, що підлягає встановленню у судовому порядку не є вичерпним, а тому у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення майнових чи немайнових прав.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві заінтересовані особи не заперечували проти касаційної скарги.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом правила частини 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 263 ЦПК України, касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Згідно з державним актом на право власності за земельну ділянку від 08 травня 2012 року, серії ЯМ № 560786, виданого ОСОБА_1, співвласниками земельної ділянки з кадастровим номером undefined є ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, а також ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Частини земельної ділянки, яка належить співвласникам, не визначені.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині 1 статті 8, статті 21, частині 1 статті 24 Конституції України.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

За правилом частин 1 , 2 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення.

В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих немайнових чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

За правилом частини 4 статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Згідно з пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо.

З урахуванням наведеного, встановивши, що заява обґрунтовується необхідністю вирішення питання про прийняття спадщини після померлого співвласника щодо майна, яке перебувало у спірній сумісній власності, висновок судів про неможливість розгляду заяви у окремому провадженні Верховний Суд визнає обґрунтованим.

Окрім цього, заявник просить визнати факт, що частки у земельній ділянці, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, є рівними та становлять по 1/5, тобто фактично йдеться про визнання прав на конкретні розміри часток у праві спільної сумісної власності, що регулюється положеннями

статей 364, 368, 369, 370, 371, 372, 373, 374, 375, 376, 377, 378, 379 ЦК України. Таким чином заявник просить вирішити у порядку окремого провадження не питання про факт, а про право, змінивши статус майна з такого, що перебуває у власності на праві спільної сумісної власності, на такий, що перебуває на праві спільної часткової власності.

Верховний Суд також погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що виникнення права на спадкування у ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_5 не залежить від встановлення факту рівності часток співвласників у земельній ділянці, а також що заявником не надано доказів, що він звертався до нотаріальної контори для отримання у встановленому порядку свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5.

Доводи заявника про те, що факт звернення до нотаріуса із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину підтверджуються наявним у матеріалах справи роз'ясненням нотаріуса про неможливість видачі свідоцтва, є необґрунтованими, оскільки відповідно до статті 49 Закону України "Про нотаріат" про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.

Таким чином, доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Здолбунівського районного суду Рівненської області від 17 грудня 2018 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко